Доцільним було б створення окремого словника складних слів та словосполучень, які запозичені українською мовою, з метою виявлення семантики складових, що характеризуються високим ступенем частотності. Це перешкодить тенденції до втрати "внутрішньої форми" запозиченнями, а також сприятиме пошуку відповідників в українській мові.
2.3 Освоєння старослов'янської лексики в сучасній українській мові
З прийняттям християнства 988 р. в Україну прийшла тодішня болгарська мова, яка пізніше дістала назву "старослов'янська", або "церковнослов'янська". Вона стала мовою богослужінь, богослужбових книг, мовою навчання, набула статусу літературної мови в Україні.
На українську старослов'янська мова (зокрема її лексика) суттєво не вплинула: нею користувалося тільки духовенство та аристократична верхівка. Простий люд розмовляв і творив своєю мовою.
Зі старослов'янської українська мова засвоїла невелику кількість назв абстрактних понять, пов'язаних насамперед із релігією, мораллю тощо: благодать, Господь, пророк, учитель, чудо, молитва, блуд, гріх, хреститися, воскреснути, єдиний та ін.
Старослов'янізми більш активно використовували письменники в художніх творах зі стилістичною метою: для надання висловлюванню урочистого або, навпаки, іронічного звучання.
Майстерно використовував старослов'янізми Т. Шевченко, як, наприклад, у вірші "Молитва" [12; 340]:
Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.
А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли.
А чистих серцем? Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх соблюди.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
Більшість старослов'янізмів має свої відповідники в українській мові.
Для старослов'янізмів характерні такі фонетичні й морфологiчні особливостi:
а) звукосполучення ра, ла, ре, ле відповідно до українських оро, оло, ере: враг - ворог, град - город (Новгород), глава - голова, глас - голос, область - володіти, плащ - полотно, древо - дерево, плевели - полова;
б) звукосполучення ра на початку слова: раб, ратай;
в) звукосполучення жд на місці колишнього звука д: вождь - водій, нужда, страждати;
г) початкові є, ю: єдиний, юнак, юродивий;
ґ) префікси воз-, вос-, пре-, пред-, со-: возлюбити, вознесіння, воскреснути, премудрий, превелебний, предтеча, пред'явити, соратник, союз; старослов'янський префікс пре- може додаватися й до незапозичених українських слів: предобрий, пресвітлий, пресвятий;
д) іменникові суфікси -тель, -знь, -ств(о), -тв(а): мислитель, приязнь, боязнь, словоблудство, молитва, жертва; ці суфікси використовуються й у незапозичених словах: гнобитель, мучитель, товариство, побратимство, гонитва;
е) прикметникові суфікси -ащ-, -ущ-, -им-: трудящий, грядущий, сущий, незримий; ці суфікси використовуються й у незапозичених словах: роботящий, невмирущий, загребущий, невловимий.
2.4 Освоєння грецької лексики в сучасній українській мові
Грецькі слова в українську мову ввійшли ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх контактів між носіями обох мов. Набагато більше грецьких слів прийшло до нас через старослов'янську мову після прийняття християнства: ангел [13, 38], апостол [14, 56], Біблія [14, 81], Євангелія [14, 234], вівтар [14, 100], ладан [14, 368], паламар [14, 494], псалом [14, 564], ідол [14, 246]. Тоді ж було запозичено й багато грецьких імен, такі, як Анатолій (східний), Андрій (мужній), Арсен (сміливий), Василь (царський), Геннадій (благородний), Олександр (захисник людей), Ірина (спокій), Галина (тиша), Катерина (чиста), Оксана (гостинна), Олена (сонячна).
Наступна хвиля грецизмів спостерігається у зв'язку з вивченням в українських школах у ХVІ-ХVІІ ст. грецької мови. У цей час в українську мову входять в основному шкільні терміни: граматика [13, 144], філософія [13, 614], лексика [14, 377], морфологія [14, 246], синтаксис [14, 626], хор [13, 636].
Пізніші запозичення з грецької мови пов'язані з розвитком різних галузей науки, з політичним життям. До них належать такі слова, як біологія [14, 83], бактерія [14, 74], мікроб [14, 431], теорема [14, 668], дифтонг [14, 192], фонема [14, 724], морфема [14, 449], схема [14, 654].
Для грецизмів характерні такі особливості:
а) словотвірні елементи: авто, анти, мікро, макрос, аероб, хроном, Фотом, топок, сферою, агро -, архі-, ізо-, пан-, філ, -фоб.
б) початкові голосні а, е, і, приголосний ф, звукосполучення кс, пс, суфікси -ік(а), -ад(а), -ид(а), -ід(а) тощо: архів [14, 62], автор [14, 16], економія [14, 213], етика [14, 233], ідея [14, 245], фантазія [14, 707], лексика [14, 377], олімпіада [14, 480].
2.5 Освоєння французької лексики в сучасній українській мові
Французькі слова проникають в українську мову, починаючи з ХVІІ ст. через польську, пізніше - російську мову. А в другій половині ХVІІІ-ХІХ ст. цьому сприяло поширення політичних ідей, мистецтва, культури, Батьківщиною яких була Франція.
Запозичені з французької мови слова стосуються переважно:
а) суспільно-політичного життя: режим [14, 584], абсолютизм [14, 11], парламент [14, 506], департамент [14, 174], дебати [14, 165], прем'єр [14, 549], шеф [14, 754], аташе [14, 67], інтрига [14, 268], шантаж [14, 751], авантюра [14, 12], бюллетень [14, 90];
б) мистецтва й літератури: ансамбль [14, 48], афіша [14, 70], анонс [14, 48], п'єса [14, 523], суфлер [14, 653], роль [14, 603], амплуа [14, 40], тембр [14, 666], антракт [14, 52], рояль [14, 605], ескіз [14, 232], натюрморт [14, 458];
в) військової справи: армія [13, 55], аванпост [14, 12], бригада [14, 88], фронт [14, 731], флот [14, 722], парашут [14, 504];
г) одягу: кашне [14, 302], капюшон [14, 289], манжети [14, 404], жабо [14, 237];
ґ) будівництва, архітектури, містовпорядкування: бельетаж [14, 79], фойє [14, 723], фасад [14, 709], оранжерея [14, 485], тераса [14, 668], бульвар [14, 89], авеню [14, 12];
д) побуту: абажур [14, 9], люстра [14, 393], портьєра [14, 546], сервіз [14, 619], пудра [14, 567], делікатес [14, 170], десерт [14, 176], вінегрет [14, 102], гарнір [14, 115], філе [14, 716], антрекот [14, 52].
Для запозичених із французької мови слів властиві такі фонетичні й морфологічні особливості:
а) звукосполучення уа: амплуа [14, 40], кулуари [14, 362], експлуатація [14, 217], вуаль [14, 105];
б) пом'якшення губних та к перед у (буква ю): гравюра [14, 153], капюшон [14, 289], фюзеляж [14, 733], кюрі [14, 366], кювет [14, 366];
в) звукосполучення ам, ан перед приголосними: тампон [14, 660], пансіон [14, 499], авантюра [14, 12], жанр [14, 237];
г) суфікси -аж, -ант, -анс, -ер, -йон: екіпаж [14, 212], фураж [14, 733], інтендант [14, 264], реверанс [14, 580], режисер [14, 584], компаньйон [14, 328];
ґ) незмінювані іменники з кінцевими наголошеними голосними -е, -і, -о: пенсне [14, 516], турне [14, 698], резюме [14, 586], журі [14, 239], кашпо [14, 302], шапіто [14, 751].
2.6 Освоєння німецької лексики в сучасній українській мові
Проникнення германізмів в українську мову почалося ще відтоді, коли готи займали південь сучасної України понад Чорним морем (ІІІ-ІV ст.). Однак переважна більшість запозичень із німецької мови припадає на ХVІ-ХVІІІ ст.
Посередником у запозиченні німецьких слів стала російська мова.
Запозичення з німецької мови здебільшого стосуються:
а) техніки й будівництва: анкер [14, 47], домкрат [14, 198], кахлі [14, 302], шифер [14, 755], шланг [14, 756], шпунт [14, 760], штепсель [14, 762];
б) військової справи: гаубиця [14, 117], єфрейтор [14, 236], офіцер [14, 492], фельдмаршал [14, 711], фланг [14, 720], штаб [14, 760], штурм [14, 763];
в) мистецтва: балетмейстер [14, 75], мольберт [14, 443], гастролі [14, 116], флейта [14, 721], арфа [14, 62], камертон [14, 283], обертон [14, 474], ландшафт [14, 371];
г) торгівлі й управління: вексель [14, 96], касир [14, 297], маклер [14, 400], банк [14, 76], штемпель [14, 761], штраф [14, 762], ратуша [14, 577], поштамт [14, 547];
ґ) побуту: бакенбарди [14, 73], шлейф [14, 756], ширма [14, 755], мундштук [14, 452], штопор [14, 762], портвейн [14, 545], штатив [14, 761].
Для германізмів характерні такі особливостi:
а) складні слова, утворені без сполучного голосного: ландшафт [14, 371], камертон [14, 283],
б) слова зі звукосполученням шт на початку слова та ей, ай після приголосного: штамп [14, 761], штаб [14, 760], штраф [14, 762], шлейф [14, 756], шайба [14, 750].
Німецькі запозичення належать до найбільших з кількісного погляду. Німецький лексичний вплив здійснювався такими основними шляхами, як польське і чеське посередництво, а також безпосередні німецько-українські міжмовні контакти. Необхідно особливо підкреслити, що німецькі лексичні запозичення настільки органічно адаптувалися в лексичній системі української мови з власне номінативного і фонетичного та морфологічного поглядів, що в багатьох випадках не сприймаються як слова іншомовного походження. Наприклад: офіцер [14, 492], касир [14, 297], банк [14, 76], штраф [14, 762] тощо.
Лексика кожної мови складається в процесі її тривалого історичного розвитку, тобто українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов'язана з історією українського нapoдy. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близько 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, спільні для східнослов'я'нських мов; відтак лексика, що з'явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 9О відсотків) – слова, запозичені з інших мов.