Отже, можна стверджувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури даного конкретного народу.
Кожна мова не тільки і не стільки відображає об'єктивний світ, як стверджувалося раніше, скільки по своєму інтерпретує його. Цікавим є той факт, що про мовну картину світу вперше заговорили саме ті мовознавці, які знали багато різноструктурних мов і мали справу з їх зіставленням (В. фон Гумбольдт, Е. Сепір, Б. Уорф та ін.). Зіставне мовознавство має значні напрацювання, які проливають світло на проблему мовних картин світу. Їх необхідно узагальнити й інтерпретувати в аспекті мовних картин світу. Як зазначив Е. Косеріу, контрастивна лінгвістика повинна розглядати одну з порівнюваних мов як систему позначень («картин світу») і порівнювати з нею інші мови – як оформлення того самого світу за допомогою інших значень.
Досліджувати з цією метою можна лише ті рівні мови, які є двосторонніми, тобто мають план вираження і план змісту [13, с. 12]. Лексико-семантичний рівень кожної мови дає найбільше матеріалу для розв'язання цієї проблеми, бо саме в лексиці найяскравіше відображається специфіка національного світосприйняття і саме він безпосередньо пов'язаний з позамовною дійсністю, а, як відомо, називання предметів, явищ, реалій позамовної дійсності має чітко виражений «культурний характер». Дослідження національно-культурного компонента в лексичній семантиці – одне з важливих завдань контрастивної семасіології [11, с. 266].
Головною причиною відмінності лексико-семантичних систем різних мов є своєрідність дискретизації дійсності, що відбиває неоднаковий спосіб його пізнання і є найпершою ознакою самобутності лексико-семантичної системи мови [12, с. 7]. Продуктивним у цьому плані є зіставлення структур лексико-семантичних полів і пов'язаних із ними внутрішньо-польових і міжпольових відношень. Ідея про зіставне дослідження різних мов шляхом членування одного поля на їх складові семантичні елементи йде ще від Й. Тріра, який одній із своїх статей про мовні поля писав, що «членування поля однієї окремої мови є попередньою роботою, для порівняння двох мов, узятих у цілому», але теоретичні принципи зіставного дослідження семантичних полів у різних мовах були опрацьовані О. Духачеком [13, с. 13].
М.П. Кочерган дає визначення лексико-семантичного поля як сукупності лексичних одиниць, які об’єднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов’язані з одним і тим самим фрагментом дійсності [11, с. 121]. Кожне поле – це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різних мовах, бо кожна мова по своєму членує об'єктивний світ [11, с. 266]. Поля матимуть різну кількість клітинок, не всі клітинки в зіставлюваних мовах будуть заповненими і те, що в одній міститься в одній клітинці, в іншій може бути розподілене між двома чи декількома меншими клітинками [13, с. 13]. Справа в тому, що в одній мові передається необов'язково та відмінність, яка в іншій мові повинна бути обов'язково вираженою. Так, наприклад, німецьке слово träumen відповідає українським словам снитися і мріяти.
Із структурою лексико-семантичного поля пов'язані явища гіперо-гіпонімії, синонімії й антонімії [13, с. 13]. На основі гіпонімії лексичні одиниці об'єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи й поля [11, с. 265]. Ще С. Ульман відзначив, що «одні мови надзвичайно багаті словами конкретного значення, в той час як інші використовують слова із загальними значеннями і не прагнуть передати всі деталі» [13, с. 13]. Це явище спостерігається в тих випадках, коли в одній мові використовується родове поняття, а в іншій видові. Цікаво відзначити той факт, що українська мова і німецька мова надають перевагу видовим назвам (гіпонімам), в той час, коли англійська і французька – родовим назвам (гіперонімам). Наприклад, укр. стілець і крісло, нім. StuhlundSessel – англ. chair;нім. gehen,reiten, fahren – фр. aller.
Особливою конкретністю значень характеризується українська мова. Це ми можемо побачити, порівнявши її із близькоспорідненою російською мовою: рос. закрыть (дверь, собрание, зонт) – укр. зачинити двері, закрити збори, згорнути парасольку.
Рідше трапляється зворотне явище: укр. піна, нім. Schaum – англ. foam«піна», froth«піна в роті», scum«піна в каструлі під час готування їжі», head«піна в бокалі пива». Ці приклади вказують на той факт, що слово в одній мові закріплює в своєму значенні такі аспекти денотата, які в іншій мові розподілені між кількома словами [13, с. 14].
Існує й інша відмінність, коли у мовах не збігаються межі певного семантичного континуума. Насамперед це стосується часових відрізків, наприклад, членування доби на її частини. Німецьке Morgen«ранок» охоплює час від дев'ятої до десятої години, англ. morning – від першої до дванадцятої. Те, що для українця є другим поверхом будинку, для німця є першим поверхом
(ersterStock).
Досить яскраво специфічні властивості мови, а отже, і мовна картина світу виявляють в синонімії. Багатство синонімії та пов'язана з нею різноманітність внутрішньої форми слів-синонімів засвідчують своєрідність образного сприймання тих чи інших явищ дійсності різними етносами [13, с. 15]. Слід наголосити на тому, що для української і німецької мов характерне надзвичайне багатство синонімії.
Крім внутрішньопольових зв’язків, важливим для виявлення національної мовної картини світу є зіставлення міжпольових зв’язків. Вони ґрунтуються на полісемії, тобто на переносних значеннях слів. Перенесення, особливо метафоричні, не збігаються в різних мовах і яскраво засвідчують своєрідність мовних картин світу. Порівняємо: нім. «Schlange» і укр. «змія» і «черга».
У контрастивних дослідженнях нерідко констатується і такий факт, що значення слів-відповідників у двох мовах збігаються, але й в цьому випадку ми не можемо говорити про їхню повну семантичну відповідність. Г-В.‑Ф Гегель з цього приводу зазначав, що «природі речей суперечить вимога, щоб слово мови якогось народу передавалось таким словом нашої, яке б відповідало його повній визначеності. Слово нашої мови дає нам наше певне уявлення про відповідний предмет, а не уявлення іншого народу з іншою мовою» [4, с. 63].
Отже, уже сама внутрішня форма номінативних одиниць відбиває національний спосіб об’єктивації результатів пізнавальної діяльності, національну ментальність. Порівняємо, як по-різному передається одна й та сама дія трансформації тексту з однієї мови на іншу: українці перекладають, росіяни переводять (переводить), німці пересаджують (übersetzen), англійці передають (totranslate). Саме надзвичайною національною самобутністю слів можна пояснити те, що всі дослідники, які цікавилися проблемою «мова і народ», зверталися до внутрішньої форми, яка засвідчує специфічне національне бачення світу [12, с. 9].
Таким чином, що слово живе в контексті культури, тому в різних мовах слова-відповідники можуть мати неоднакові семантичні асоціації. Особливо це стосується національних асоціацій, якідля кожної мови є неповторними, однак ніколи не фіксуються у тлумачних та перекладних словниках. Їх поділяють на асоціації, пов’язані з внутрішньомовними чинниками, такими як внутрішня форма слова, вплив переносних значень, входження слова в певні словотвірні парадигми, звукові зближення тощо (умовно назвемо їх мотиваційними асоціаціями), та асоціації, пов’язані з національно-культурним контекстом. Хоч вони належать до периферії семантичної структури значення слова, однак є дуже важливими для міжкультурного спілкування, оскільки породжують комунікативні перешкоди [12, с. 10].
Слід наголосити, що специфічні національні асоціації властиві не тільки лексиці, у значенні якої наявний національно-культурний компонент, а й звичайним нейтральним загальновживаним словам на означення речей і понять, поширених у всіх культурах. Психолінгвістичний експеримент з українцями, росіянами й американцями виявив, що навіть слова на означення частин людини викликали в кожній групі специфічні асоціації. Українці й росіяни, як правило, наводили слова, що вказували на розмір, форму, колір, естетичну оцінку, тоді як американці, крім зорових, наводили ще й дотикові реакції. Порівняємо до прикладу реакції до слів «таз» і «ніготь»:
укр. таз – великий, широкий, круглий, вузький, коло, фундамент;
рос. таз – широкий, маленький, большой, штаны;
амер. pelvis– крім подібних до наведених, firm – «пружний», handfull – «такий, що приємно доторкнутися»;
укр. ніготь – гострий, довгий, круглий, червоний, блискучий, красивий;
рос. ноготь – длинный, острый, крашенный, красивый, овальный, гладкий, лакированный;
американці, крім цього, навели ще cracked«зламаний»,fragile«крихкий».
Національна специфіка виявилася також і в порівняннях:
укр. очі – як волошки, терен, вишні, озера, небо;
рос. глаза – как бусы, искры, звезды, небо, шары, как у совы;
амер. eyes – likepools«ковбані», coins«монети», marbleballs«мармурові кулі»,ocean«океан» [11, с. 10].
Як бачимо, близькість національних культур можна оцінити через подібність семантичних асоціацій. Асоціативні зв'язки є надзвичайно важливими й для відтворення мовної картини світу, хоч виявити їх дуже важко, оскільки вони не знаходяться на поверхні мови, а приховані в глибинах національної ментальності.
Слід наголосити на тому, що повну мовну картину світу можна відтворити лише за наявності ґрунтовних словників асоціативних норм, створених на якомога ширшому охопленні мовців психолінгвістичним експериментом. Врахування національних особливостей асоціювання важливе для повноцінного оволодіння іноземною мовою.
У контрастивній семантиці на даний час все більшого поширення набуває соціо-семіотичний підхід. Завданням такого підходу є вивчення лексичної семантики мов у зв’язку з пізнавальною діяльністю народів – носіїв цих мов, когнітивними процесами та поняттями [13, с. 11].