Емоційність, як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об'єктивного, "інтелектуального" викладу наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно-оціночного ставлення до фактів і подій, про які він доповідає. Прагнення до обмеженого використання авторського "я" - це не данина етикету, а прояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення.
Характерною рисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами (зокрема, інтернаціональними). Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі.
Велику роль у стилі наукових робіт відіграє використання абстрактної лексики.
Лексику наукової мови складають три основні шари: загальновживані слова, загальнонаукові слова і терміни. У будь-якому науковому тексті загальновживана лексика становить основу викладу. В першу чергу відбираються слова з узагальненим і абстрактним значенням (буття, свідомість, фіксує, температура). За допомогою загальнонаукових слів описуються явища і процеси в різних галузях науки і техніки (система, питання, значення, позначити). Однією з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькому контексті.
Термін - це слово чи словосполучення, яке точно і однозначно називає предмет, явище чи поняття науки і розкриває його зміст. Термін несе логічну інформацію великого обсягу. У тлумачних словниках терміни супроводжуються позначкою "спеціальне".
Морфологічні риси наукового стилю:
· переважання іменників;
· широке поширення абстрактних іменників (час, явище, стан);
· використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості);
· вживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота);
· вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).
Виділяють три різновиди (під стилі) наукового стилю:
- власне-науковий;
- науково-навчальний;
- науково-популярний.
У межах власне-наукового підстилю виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь та інше. Підстиль відрізняється в цілому суворою, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстилю протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.
Особливістю науково-популярного підстилю є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.
Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилю та науково-популярного викладу. З власне-науковим підстилем його ріднить термінологічність, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрів науково-навчального підстилю відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та інше.
Можна виділити наступні жанри наукової прози:
- монографія;
- журнальна стаття;
- рецензія;
- підручник (навчальний посібник);
- лекція;
- доповідь;
- інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі);
- усний виступ (на конференції, симпозіумі і т.д.);
- дисертація;
- науковий звіт.
Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше.
До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, відносяться:
o реферат;
o автореферат;
o конспект;
o тези;
o анотація.
При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.
До жанрів навчально-наукового підстилю відносяться лекція, семінарська доповідь, реферат, реферативне повідомлення.
Специфіка у використанні засобів загальної мови в науковій сфері спілкування зачіпає всі лінгвістичні рівні - фонетичний, лексичний, морфологічний, синтаксичний. Розглянемо по порядку:
2.5.1 Фонетичний рівень
Фонетико-інтонаційна сторона в усній формі наукової мови не має визначального значення, вона покликана в основному підтримати стилістичну специфіку на інших рівнях. Так, повний стиль вимови має забезпечити чітке сприйняття словесної форми взагалі і складної зокрема. Цьому ж служить і уповільнений темп вимови слів. Понятійні словосполучення поділяються подовженими паузами, щоб адресат краще сприймав їх зміст. Загальний рівномірно-уповільнений темп мови також покликаний створювати сприятливі умови сприйняття. Фонетичні особливості наукового стилю зводяться до наступних:
- підпорядкованість інтонації синтаксичному строю наукової мови;
- стандартність інтонації;
- сповільненість темпу;
- стабільність ритмічного та хвилеобразного інтонаційного малюнка.
2.5.2 Лексичний рівень
Побічний, узагальнений характер наукового тексту проявляється на лексичному рівні в тому, що в ньому широко вживаються слова з абстрактним значенням. Слова побутового характеру також набувають у науковому тексті узагальнене, часто термінологічне значення, наприклад, такі технічні терміни, як муфта, стакан, трубка, та багато інших. ін
Характерною рисою наукового стилю є його висока насиченість термінами. При цьому частка термінів у порівнянні із загальновживаною лексикою не однакова в різних жанрах наукової мови. Необхідною умовою наукової мови є правильне, логічне визначення понять, що вводяться термінами. Неправильно вживаний або незрозумілий термін може дезінформувати читача.
У суто науковому (академічному) стилі терміни не завжди пояснюються. У наукових творах для широкої аудиторії терміни зазвичай роз'яснюються. Може даватися пряме пояснення терміну, наприклад: "Просодика - це загальна назва таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу". Терміни можуть бути пояснені через синоніми або через пояснення походження терміна, тобто через етимологічні довідки. Визначення терміна може даватися "попутно", тобто в дужках, у виносках. У навчальній літературі, зокрема, в підручниках, терміни найчастіше отримують пряме пояснення.
2.5.3 Морфологічний рівень
Абстрактність наукового стилю проявляється і на граматичному рівні - у виборі форм слова і в побудові словосполучень і речень.
Особливо своєрідно вживається в науковому стилі дієслово.
У даному стилі типовим є вживання форм теперішнього часу дієслова, і ці форми, характеризуючи досліджуване явище, мають позачасове значення. Позачасове значення набувають і форми минулого часу. Чергування форм теперішнього і минулого часу в інших стилях робить мову образною, "живописною", в науковому ж стилі чергування форм теперішнього і минулого часу вказують на закономірність явища, що підкреслюється контекстом.
У науковому стилі частіше вживаються дієслова недоконаного виду (близько 80% від усіх дієслів), так як від них утворюються форми теперішнього часу, які, як вже сказано вище, мають позачасове узагальнене значення. Дієслова доконаного виду вживаються значно рідше (20%) і використовуються часто в стійких оборотах типу: розглянемо ...; доведемо, що ...; зробимо висновки; покажемо на прикладах і т.п.
Частота вживання в наукових текстах пасивної форми дієслова пояснюється тим, що при описі механізму, процесу, структури увага зосереджується на них самих, а не на виробника дії. У науковому стилі викладу часто використовується дієслово у формі 3-ї особи множини теперішнього та минулого часу без вказівки на суб'єкт дії.
Великого поширення в науковому стилі мають короткі пасивні дієприкметники, які за функціями близькі до зворотних дієслів з пасивним значенням.
У науковій мові частіше, ніж в інших стилях мови, вживаються короткі прикметники.
Своєрідно виявляється категорія особи: значення особи зазвичай є ослабленим, невизначеним, більш узагальненим. Пояснюється це тим, що в науковій мові не прийнято вживати займенник 1 особи однини "Я". Його замінюють займенником "МИ". Прийнято вважати, що вживання займенника "МИ" створює атмосферу авторської скромності і об'єктивності: Ми досліджували і прийшли до висновку ... (замість: Я досліджував і прийшов до висновку ...). Проте слід мати на увазі, що вживання авторського МИ може, навпаки, створювати атмосферу авторського величі, особливо коли дослідження не представляє особливого наукового інтересу.
У зв'язку з цим замість форми 1 особи однини і множини займенників Я або МИ в наукових текстах вживаються невизначено-особисті і безособові речення.
У цілому у науковому стилі над дієсловами переважають іменники та прикметники. Іменний характер наукового стилю - типова його (наукового стилю) риса, і пояснюється це наявністю в цьому стилі якісних характеристик предметів і явища. Крім того, часте вживання в науковому стилі імен іменників у поєднанні з прикметниками у функції визначення пояснюється стислістю такого поєднання і високою інформативною вагою іменних форм, що надзвичайно важливо для наукового викладу, мета якого - повідомити читачеві велику кількість предметних значень в можливо більш компактній формі.