Монополістична конкуренція укр (стр. 2 из 11)

Розходження між монополістичною і чистою конкуренцією дуже значні. Для монополістичної конкуренції не потрібно наявності сотень або тисяч фірм, достатньо порівняно великого їх числа, скажемо 25, 35, 60 або 70.

Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості.

По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованими товарами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не є абсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту за ціною значна, проте не безмежна.

По-друге, вхід на ринок і вихід з нього — вільні: для нових фірм з їх власними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишити ринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими.

Щоб зрозуміти, чому вільний вхід є важливою умовою, порівняймо ринки зубної пасти та автомобілів. Ринок зубної пасти — це ринок з монополістичною конкуренцією, а для автомобільного ринку краще підходить визначення олігополії. Іншим фірмам нескладно запропонувати ринку нові марки зубної пасти, спроможні конкурувати з «Крест», «Колгейт» тощо. Це обмежує прибутковість виробництва «Крест» чи «Колгейт». Якби їхні прибутки були значними, то інші фірми почали б витрачати необхідні кошти (на розробку, виробництво, рекламу та стимулювання), щоб вивести на ринок свої власні марки, а це б зменшило кількість споживачів пасти «Крест» чи «Колгейт», а також прибутковість цих фірм.

Для автомобільного ринку також характерна товарна диференціація. Водночас значна економія на обсягах виробництва істотно ускладнює вхід до ринку фірм-новичків. Тому до середини 70-х років, коли японські виробники стали небезпечними конкурентами, три головних автомобільних компанії США ділили між собою практично весь ринок.[3] Окрім ринку зубної пасти, є безліч прикладів ринків з монополістичною конкуренцією. Мило, шампунь, дезодоранти, крем для гоління, ліки та багато інши товарів продаються на ринках з монополістичною конкуренцією. Монополістичні конкурентними є також ринки лиж, тенісних ракеток, велосипедів та інших спорт товарів. Це саме стосується і роздрібної торгівлі, оскільки товари продаються в багатьох магазинах, що конкурують один з одним і диференціюють свої послуги відповідно до розміщення, доступності та досвідченості продавців, надання кредиту тощо. Вхід є відносно легким, а тому, якщо в якійсь місцевості, де кількість магазинів незначна, а власники отримують великі прибутки, скоро з'являться нові торговельні точки.

З наявності такого числа фірм витікає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції. По-перше, кожна фірма володіє щодо невеликою долею усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Крім того, наявність порівняно великоїкількості фірм до того ж гарантує, що таємна змова, погоджені дії фірм із метою обмеження обсягу виробництв і штучного підвищення цін, майже неможливий. Нарешті, при численності фірм у галузі немає відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих із ній фірм. І це дуже прийнятий спосіб дії фірми в умовах ринку, на котрому її конкуренти дуже чисельні. Зрештою, збільшення продажів на 10 або 15 %, що фірма Х може здійснити шляхом зменшення ціни, поширється настільки слабко на її 20, 40 або 60 конкурентів, що вплив на їхні продажі буде практично непримітним. Реакцію конкурентів можливо не враховувати, тому що вплив дій однієї фірми на кожного з її численних суперників настільки мал, що в цих конкурентів не буде причини реагувати на дії фірми.

Тобто, монополістична конкуренція розуміє таку ринкову ситуацію, при котрії щодо велике число невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію.

У реальній дійсності не існує чистої (досконалої) або тільки, крайнього випадку, «чистої» монополії при недосконалій конкуренції. Як відзначає П.Самуэльсон, «реальний світ, яким ми його знаємо по Америці, Європі або Азії, виступає як своєрідне сполучення елементів конкуренції з недосконалостями, внесеними монополіями»[4]

1.2. Основні теоретичні концепціі.

Існують дві основні теоретичні концепції монополістичної конкуренції.[5]

1. "Рішення за дотичною" — Е. Чемберліна.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (великакількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента.

Кожна фірма, яка домоглась деякої диференціації продукту стає монополістом на ринку його збуту. У зв'язку з цим фірма починає мати частково ринкову владу. Це означає, що збільшення цін на її продукцію не обов'язково призведе до втрати усіх покупців, що було б вірно, принаймні, у теоретичному плані в умовах досконалої конкуренції, повної однорідності продукту і, як слідство, безкінечної еластичності попиту по ціні. При цьому диференціація продукту по Чемберліну трактується достатньо широко: вона включає не тільки різноманітні властивості продукту, але й усі умови реалізації і послуги, що супроводжують продажу, а також просторове перебування.Диференціація може базуватися на певних особливостях самого продукту, начебто таких, як особливі запатентовані властивості (фабричні марки, фірмові назви, своірідність упаковування) і таких, як індивідуальні особливості (якість, форма, колір або стиль). Диференціація може існувати у відношенні умов, що супроводжують продажу товарів. Там, де продукт диференційований, продавець одночасно є і конкурентом і монополістом. Межі ж влади цієї групи монополістів обмежені, оскільки контроль над пропозицією товарів частковий: внаслідок існування товарів замінників і можливої еластичності попиту по ціні.

Проблему попиту Чемберлін ставить по-новому. На відміну від неокласичної моделі, де обсяг попиту і його еластичність виступають як щось споконвічно дане, у моделі Чемберліна вони виступають як параметри, на які монополіст може робити вплив через формування наших смаків і переваг. Тобто, ціна не є вирішальним інструментом конкуренції, оскільки в створенні попиту головний акцент робиться на рекламу, якість товару, обслуговування споживачів. Це означає, що в умовах монополістичної конкуренції еластичність попиту по ціні падає при зростанні еластичності по якості.[6]

Крива попиту на продукцію окремої фірми х_i^d не є нескінченно еластичною, як це мас місце за досконалої конкуренції, тобто її крива матиме певний нахил, менший за нахил крипої ринкового попиту х^d, а, отже, МR_i, =AR_i,. Це створює певні можливості для здійснення самостійної цінової політики в короткостроковому аспекті, отримувати економічний прибуток, оскільки фірма буде випускати таку кількість продукції, що забезпечує їй максимум прибутку згідно з випуску правилом (МR = МС).

Як видно з мал.A , при встановленні фірмою оптимальної для себе ціни p_m вона отримуватиме прибуток, величина якого відповідає площі прямокутника.

Проте, на відміну від монополії, дана рівновага, коли фірма отримує економічний прибуток, не може бути довгостроковою, оскількине існує суттєвих перешкод для того, щоб у дану галузь не входили нові конкуренти, які будуть випускати подібну продукцію.