Для студентів спеціальності "Екологія і охорона навколишнього середовища"
1. Загальні положення.
Основними джерелами водопостачання в сільских та приміських місцевостях можуть бути: а) атмосферні води, які збираять в спеціальні резервуари; Ь) відкриті водойми- ріки, ставки, озера, штучні водосховища; с) підземні води- грунтові, міжпластові (артезіанські) та джерельні.
Атмосферні води в санітарному відношенні мало задовільні, тому перед вживанням таку воду рекомендується кип'ятити. Збирати воду необхідно в чисті цементовані резервуари (цистерни), зверху закриті кришкою. Біля таких резервуарів не можна допускати прання білизни, водопою худоби, миття машин тощо. Цистерна повинна мати вентиляційну трубу, насос для випуску підняття води та пристосування для випуску ії для періодичного огляду, очищення та дизінфекції.
Використання відкритих водійм для місцевого водопостачання допкскається як виняток, бо вони найчастіше забруднюються поверхневим стоком і тому небезпечні в епідеміологічному відношенні. В разі необхідності використовувати воду відкритих водойм рекомендується влаштовувати інфільтраційні колодязі. Для цього копають колодязі на деякій відстані від берега водойми і забирають з них воду. Вода при цьому фільтрується через товщу порід між берегом і колодязем і може бути цілком придатною для життя.
Найбільш надійними в санітарному відношенні джерелами водопостачання для сільських і приміських умов слід вважати підземні глибоки артезіанські води. Вони надійно захищені від поверхневих забруднень, мають постійний склад, не потребують, як правило, очищення і обеззаражування.
У сільських місцевостях найчастіше використовуються грунтові неглибокі води (шахтні колодязі). Ці води звичайно залягають неглибоко і добувати їхпросто. Якість води шахтних колодязів залежить від наявності водонепроникних пластів, рельєфу місцевості, наявності поблизу джерел забруднення. Велику перевагу мають трубчасті колодязі, котрі можуть піднімати воду, що залягає на глибині 7-8 м. При піднятті води з великої глибини трубчасті колодязі влаштовують бурінням. Вода з них піднімається здебільше механічним шляхом. Ці колодязі дають найбільш доброякісну питну воду і придатні для організації централізованого водопостачання, тому потрібно замінювати шахтні колодязі буровими.
Матеріали: хлорне вапно, три хімічні склянки місткістью 250 мл, лабораторна піпетка, соляна кислота, кілька кристаликів йодистого калію, 1% розчин крахмалю.
Хід роботи. Найбільш поширеним, і відночас надійним, дешевим і простим способом обеззаражування води є хлорування з допомогою хлорного вапна. Для цього застосовується хлорне вапно, яке містить 25-30% активного хлору. Якщо у вапні активного хлору меньш як 15%, воно для дизенфекції звичайно не застосовується. Вапно треба зберігати в закритій тарі, в сухоиу і темному місці, періодично перевіряти в лабораторії кількість в ньомі активног хлору.
Перший спосіб. Хлорування води можно проводити звичайними дозами 1...5 мг на 1л води і більшими дозами (перехлорування) -10...20 мг/л.
Різні щодо складу, походження і міри забруднення води вбираять неоднакову кількість хлору, тому перед хлоруванням звичайними дозами треба визначити хлорпотребу води дослідним шляхом з таким розрахуванням, щоб після 30-хвилинного контакту з хлором у воді лишалось не меньш як 0.2...0.3 мг/л вільного хлору. Для цього наливають у три склянки по 200 мл води , яка підлягає хлоруванню, і додають 1% розчин хлорного вапна - у першу склянку одну краплю, у другу - 2 краплі і в третю - 3 краплі. Після цього воду старанно переміщують і залишають стояти на ЗО хвилин. Через ЗО хвилин по запаху визначають наявність вільного хлору, який вказує на те, що хлор повністю прореагував з водою, а надлишок його зумовлює запах води. Перевіряєм склянки і відмічаєм наявність запаху: у першій склянці запаху не було, у другій - слабкий, але помірний, а в третій склянці - сильний запах. Звідси роблять висновок, що в перщій склянці хлору виявилось недосить, у другій - помірна кількість, а в третій - занадто багато. Отже, діючою дозою хлору для практичного хлорування данної води вибирається доза другої склянки, тобто 2 краплі 1% розчину на 200 мл або 10 крапель на 1л води.
Другий способ: Вибір дози хлорування можна провести додаванням після ЗО- хвилинного стояння в кожну склянку 1 мл соляної кислоти, кількох кристаликів йодистого калію і 0.5,..1мл 1% розчину крохмалю. Посиніння води вказує на наявність вільного хлору. Вибирається доза тієї склянки, в якій видно помітне, але не інтенсивне сине забарвлення.
У польових умовах можна застосовувати просту методику, розроблену проф. Драчовим і Черкінським.
| Вода зрубових колодязів, прозора і безбарвна, вода з рік і озер | 0.025 мг/л або 1 чайна ложка на 10 відер |
| Мутна і помітно забарвлена вода рік і озер | 0.05 мг/л або 2 чайних ложки на 10 відер |
| Вода копаних ставів і запруд (непитного значення) | 0.075 мг/л або 3 чайних ложки на 10 відер |
Приклад: Щоб-визначити кількість води в колодязі, добуток внутрішніх поперечних розмірів зрубу множуть на висоту водяного стовпа.
Наприклад, внутрішні поперечні розміри зрубу їм, висота шару води - 2.5м. Об'єм води в колодязі дорівнює 1x1x2.5=2.5м3. Якщо колодязь круглий, то висоту водяного стовпа множуть на 3.14 і на квадрат його радіуса.
Для дизенфекції 2.5м3 води при дозі хлору в 20мг/л, вапна треба буде 20х2500=50000мг або 50г активного хлору, а хлорного вапна при 25% наявності в ньому активного хлору 50х4=200г.
Відважують 200г вапна, розводять у невеликій кількості води і виливають у колодязь, після чого воду добре перемішують і залишають на 6...8 годин. Після цього хлорування вода з колодязя виливається, а після цього проводится повторне хлорування меньшими дозами (5мг/л). Після повторного хлорування воду ще раз виливають, а після наповнення воду можна споживати.