заборона боржникові вчиняти певні дії, наприклад, щодо відчуження у будь-який спосіб належних йому основних фондів тощо;
заборона власникові майна боржника або уповноваженому ним органу вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи-боржника;
зупинення стягнення, зверненого на майнові активи боржника на підставі виконавчого або іншого документа, за яким списання здійснюється у безспірному порядку.
Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі заяви з майновими вимогами до боржника згідно зі статтею 10 Закону мають право подавати всі кредитори незалежно від настання терміну виконання зобов'язань. Наприклад, банки можуть подавати заяви про повернення кредитних коштів, навіть якщо строк їх повернення за договором кредиту не настав.
Працівники підприємства-боржника, які припинили трудові відносини до порушення провадження у справі про банкрутство, також мають право звертатись з вимогами про погашення заборгованості, що випливає з трудових відносин, у порядку, передбаченому статтею 10 Закону. Аналогічні вимоги працівників підприємства-боржника, які не припинили трудових відносин, підлягають задоволенню на підставі пункту 2 статті 21 Закону.
Кредитор, за заявою якого порушено справу про банкрутство, має право заявити додаткові майнові вимоги до боржника у межах місячного терміну, встановленого у статті 10 Закону, навіть якщо ці вимоги мають спірний характер.
Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити згідно зі статтею 10 Закону вимоги до боржника на суму, що не забезпечена заставою, або на суму різниці між розміром повної вимоги і фактичною виручкою від продажу предмета застави.
Кредитори, що мають майнові вимоги за борговими зобов'язаннями з наростаючими сумами пені, процентами, можуть подавати заяви і після винесення Арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом, оскільки згідно зі статтею 15 Закону саме з дати прийняття цієї постанови припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута. Тому Арбітражний суд відповідно до статті 53 АПК має підстави для відновлення строку, встановленого статтею 10 Закону.
Відповідно до статті 10 Закону Арбітражний суд розглядає документи всіх осіб, що заявили майнові вимоги до боржника, і за результатами розгляду ухвалою щодо кожного кредитора окремо визнає або відхиляє ці вимоги (повністю або частково).
Ухвала про визнання майнової вимоги кредитора повинна містити точно визначену суму у національній валюті України і підстави для визнання її боргом. Якщо вимогу заявлено в іншій валюті, така вимога підлягає конвертації у національну валюту України за курсом, встановленим Національним банком України на дату звернення з цією вимогою до Арбітражного суду.
Арбітражні суди розглядають усі майнові вимоги кредиторів у межах провадження справи про банкрутство.
В провадженні у справах про банкрутство встановлені три процесуальні строки:
1. Провадження у справі повинно бути порушено не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви (стаття 7 Закону);
2. Попереднє засідання у справі проводиться не пізніше як через місяць з дня порушення провадження у справі (стаття 8 Закону);
3. Виявлення кредиторів і санаторів проводиться у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство (стаття 10 Закону).
Строки інших процесуальних дій у цьому провадженні призначаються Арбітражним судом. Процесуальний режим цих строків у справах про банкрутство визначається статтями 50-53 АПК.
В провадженні у справах про банкрутство Законом встановлені строки для вчинення лише певних процесуальних дій, тому відкладення розгляду справи, перерви в засіданні (стаття 77 АПК), зупинення провадження у справі та його поновлення (стаття 79 АПК) можливі лише до або під час проведення попереднього засідання Арбітражного суду.
Оскільки вчинення інших процесуальних дій конкретними строками Закон не обмежує, у Арбітражного суду немає потреби відкладати розгляд справи, оголошувати перерву чи зупиняти провадження у справі тощо. У разі необхідності Арбітражний суд ухвалою призначає наступний строк для вчинення певної дії.
Зупинення провадження у справі про банкрутство можливо у разі заміни кредитора його правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. В провадженні у справах про банкрутство неможливе процесуальне правонаступництво боржника, крім випадків реорганізації його юридичної особи у формі перетворення.
Арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1. боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
2. юридична особа боржника ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення);
3. затверджені умови санації юридичної особи боржника (стаття 12 Закону);
4. встановлена відсутність боргу, або боржник виконав зобов'язання перед усіма кредиторами, або відповідно до законодавства з боржника списана заборгованість, або на заяву боржника кредитори не висунули майнових вимог;
5. припинені зобов'язання, які були підставою для вимог кредиторів, або відповідно до законодавства заборгованість боржника реструктуризована;
6. вимоги усіх кредиторів повністю забезпечені заставою;
7. затверджено ліквідаційний баланс (стаття 22 Закону).
Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених підпунктами 1 і 2 цього пункту, на всіх стадіях процесу, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 5 і 6, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому підпунктом 7, - лише після визнання боржника банкрутом.
Відповідно до статті 16 Закону призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію. Ліквідатори обирають із свого складу голову ліквідаційної комісії.
Дії ліквідаційних комісій можуть бути оскаржені до арбітражного суду банкрутом, або власником його майна, або уповноваженим ним органом; особою, яка відповідає за зобов'язаннями юридичної особи банкрута; кожним кредитором окремо або їх зборами чи комітетом; особою, яка посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових об'єктів або коштів до ліквідаційної маси, а також прокурором.
Розгляд скарг на дії ліквідаційної комісії щодо звільнення працівників підприємства-банкрута не підвідомчий арбітражним судам, оскільки вирішення спорів з трудових правовідносин віднесено до компетенції загальних судів (стаття 24 ЦПК України).
Ліквідаційна комісія, здійснюючи свої повноваження, передбачені статтями 15 - 22 Закону, використовує права органу юридичної особи суб'єкта банкрутства (стаття 29 ЦК).
До ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права і обов'язки (стаття 15 Закону). Ліквідаційна комісія управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію і оцінку майна банкрута; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів до стягнення дебіторської заборгованості, реалізує майно банкрута і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" (стаття 16 Закону). Однак у частині 1 статті 35 Закону "Про підприємства в Україні" передбачено, що у разі визнання підприємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії, а також умови ліквідації підприємства визначаються Законом. Отже у співвідношенні цих норм наявною є зворотня відсилка до Закону. Тому порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії, а також умови ліквідації збанкрутілого підприємства визначаються виключно нормами Закону.
Відсилки аналогічного змісту до Закону містять стаття 19 Закону України "Про господарські товариства", стаття 32 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", стаття 18 Закону України "Про споживчу кооперацію" і стаття 29 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".
В провадженні у справах про банкрутство ліквідаційна комісія не наділена повноваженнями розглядати і визнавати майнові вимоги кредиторів, що є виключною прерогативою арбітражного суду.
Ліквідаційні комісії не позбавлені права звернення до арбітражного суду з клопотанням про винесення ухвали, що містить приписи щодо забезпечення реалізації їх повноважень.
Вживаючи заходів до стягнення дебіторської заборгованості, ліквідаційна комісія діє в порядку, передбаченому АПК (пред'явлення претензії, подання позову). Тому в цих випадках порушується провадження в окремих справах про стягнення заборгованості за позовами юридичних осіб суб'єктів банкрутства на загальних підставах.
Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які може бути звернено стягнення за вимогами кредиторів. У частині першій статті 18 Закону встановлено, що з метою погашення боргу стягнення може бути звернено на все майно банкрута, що належить йому на праві власності або повного господарського відання.
Індивідуально визначені речі, що належать банкрутові на підставі інших речових прав, наприклад, володіння або користування, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси. Так, орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду державного майна" у разі банкрутства орендаря останній відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності відповідно до законодавства України. В той же час речі, визначені родовими ознаками, що належать банкрутові на праві володіння або користування, включаються у ліквідаційну масу. Так, у випадках банкрутства банків та інших фінансових установ залучені ними кошти та грошові вклади інших осіб потрапляють у ліквідаційну масу.