Введення в курс “Основи економічної теорії”
Зародження економічної теорії та основні етапи її розвитку
Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.
Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430 – 355 рр. до н.е.), Платона (427 – 347 рр. до н.е.), Аристотеля (384 – 322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) – так називалася праця видатного мислителя стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.
Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.
Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.
Не відразу, суперечливо, але формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці “Трактат політичної економії” (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пілітикос» – суспільний, державний і «ойкономія» – управління, домашнє господарство («ойкос» – дім, господарство, «номос» – закон).
Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів. Воно зародилось у XVI – XVII с у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.
Перенесення аналізу із сфери обігу .у виробництво стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантилізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.
Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623 – 1687 рр., Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На мою думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.
Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723 – 1790 рр.) і Давида Рікардо (1772 – 1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінує і сучасна економічна наука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робітничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.
Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості, що виходять з відомих їм економічних реальностей, і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати, що певні їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.
Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними діючими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.
За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал – Англія, Дж. Кларк – США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс – Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.
Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу.
Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це – теорії “троякої революції”, “нового індустріального суспільства”, в яких піднімається питання про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.
Предмет i функцiї економiчної теорiї
Предмет економiчної теорiї
Кожна наука має свiй предмет вивчення. З iншими спорiдненими науками вона пов’язана через об’єкт дослiдження: наприклад, сукупнiсть економiчних наук об’єднується розглядом проблем народного господарства. Цiльовою функцiєю кожної науки є розкриття та пiзнання вiдповiдних об’єктивних законiв природи чи суспiльства. Для цього вона користується набутими в процесi iсторичного розвитку загальнонауковими та спецiальними, притаманними їй методами пiзнання об’єктивної реальностi. Розглянемо докладнiше теорiї i методи, що застосовуються для пiзнання соцiально-економiчних процесiв.
Якою б розмаїтою не була людська дiяльнiсть, вона повинна мати свою власну основу. Такою основою є економiчне життя суспiльства, тiсно пов’язане з потребами та iнтересами людей. В перекладi з грецької економiка означає мистецтво ведення домашнього господарства (“ойкос” – дiм, домашнє господарство; “номос” – вчення, закон). Вперше цей термiн ввiв у обiг Аристотель (III ст. до н.е.). Вiн роздiлив науку про багатство на економiку та хримастику. Пiд першою вiн розумiв виробництво благ для задоволення потреб людей, пiд другою – накопичення грошей, до якого ставився негативно.
Мислителi стародавнього свiту робили спроби з’ясувати внутрiшнi пiдвалини економiчного розвитку та формували окремi елементи економiчних знань. З тих пiр, як давньогрецький фiлософ Ксенофонт (IV-III ст. до н.е.) започаткував нову на той час економiчну науку в творах “Економiка” та “Про доходи”, змiст її невпiзнанне змiнився. По-перше, ведення господарства та управлiння ним здiйснюються тепер не тiльки в рамках сiм’ї, а й у межах регiону, країни, групи держав, всього свiту. По-друге, воно органiзується не тiльки за територiальною, а й за виробничою ознакою. Отже, нинi поняття “економiка” охоплює: сiм’ю, пiдприємство (фiрму); народне господарство певної країни чи його частину; сукупнiсть взаємозв’язаних господарств груп країн, об’єднаних у рiзноманiтних iнтегральних органiзацiях: свiтове господарство як суперечливу цiлiснiсть взаємозалежних народних господарств усiх країн та їх об’єднань.