Досвiд розвинутих суспiльств свiдчить, що основою консенсусу iнтересiв i цiнностей не тiльки великих (впливових), а й малих (не завжди iнертних) соцiальних груп, життєздатностi саморегульованої системи є вартiснi вiдносини, якi вiдображають i поєднують соцiальнi, економiчнi та полiтичнi iнтереси рiзних самодiяльних груп.
Розкриття змiсту виховної функцiї економiчної теорiї можливе на основi вивчення економiчної поведiнки людей (чи їх фахових груп) та чинникiв, якi її визначають. Вони включають мотивацiю, спрямовану на примноження достатку (сюди вiдноситься й пiдвищення рiвня квалiфiкацiї), мислення, яке вiдбиває економiчнi зв’язки та стосунки мiж суб’єктами, а також вчинки, якi ґрунтуються як на традицiях, так i на спецiальних знаннях.
Особливiсть ситуацiї, яка складається сьогоднi в Українськiй державi, полягає в тому, що певнi соцiальнi групи опановують ефективну економiчну поведiнку набагато швидше, нiж iншi, i, як наслiдок, вириваються на оперативний економiчний простiр. За цих обставин постає питання про порiвняння соцiального ефекту, який дає група, що вийшла вперед, з тими соцiальними та економiчними перевагами, якi вона одержує.
Оволодiння економiчною теорiєю є передумовою пiдвищення соцiальної активностi рiзних груп суспiльства, свiдомого господарювання, опанування сучасного економiчного мислення.
Методологія економічної науки
Сутність методології
Кожна наука спирається на сукупнiсть методiв дослiдження, тобто має свою методологiю. Для того щоб одержати новi знання, треба свiдомо застосовувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова розвитку всiх наук, у тому числi економiчної теорiї.
Не так давно всезагальним методом наукового пiзнання для всiх наук – природничих i суспiльних – був метод матерiалiстичної дiалектики, сутнiсть якого полягає в пiзнаннi економiчних явищ i процесiв у їхньому загальному зв'язку i взаємозалежностi, в станi безперервного розвитку, коли накопичення кiлькiсних змiн призводить до змiни якiсного стану. Джерелом розвитку є єднiсть i боротьба протилежностей. Необхiднiсть використання методу матерiалiстичної дiалектики не втрачає сили i сьогоднi. Проте слiд ураховувати, що метод матерiалiстичної дiалектики не вичерпує змiсту методологiї економiчної теорiї. Виникає необхiднiсть використання загальнонаукових методiв дослiдження, якi будуть розглянутi у подальшому викладi.
Досвiд показує, що треба враховувати такi особливостi сучасної багатогранної методологiї економiчної теорiї.
Це насамперед цiльова спрямованiсть методологiї. Вона означає пiдпорядкування всiх дослiджень задоволенню потреб людини, забезпеченню соцiальної справедливостi в умовах соцiальне орiєнтованої економiки та iснування громадянського суспiльства.
У процесi дослiдження цiльова спрямованiсть методологiї досягається за допомогою вiдповiдних засобiв її забезпечення через визначення провiдного орiєнтира. I таким орiєнтиром господарювання мають бути зростання виробництва при мiнiмальних витратах живої та уречевленої працi на одиницю продукцiї, досягнення високих кiнцевих господарських результатiв.
Перетворення методологiї на способи докорiнних перетворень i практичних дiй засноване на свiдомому використаннi економiчних законiв у сферi господарської дiяльностi.
У структурi методологiї розширюється застосування економiчних експериментiв i наукового прогнозування.
Методологiя передбачає творчий пiдхiд до дослiдження, усунення канонiзацiї окремих поглядiв, допущення плюралiзму думок, боротьбу проти догматизму.
Методологiя має враховувати поєднання державного управлiння з саморозвитком пiдприємств, з наданням переваг економiчним методам управлiння.
Методологiя спирається на єднiсть полiтичного i господарського пiдходiв до розв'язання економiчних завдань.
У економiчнiй теорiї надзвичайно важливе значення має метод наукової абстракцiї як метод поглибленого пiзнання дiйсностi, заснований на очищеннi iнформативного матерiалу вiд випадкового, неiстотного i видiлення в ньому стiйкого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракцiї, його продуктом є теоретичнi абстракцiї, науковi поняття, категорiї, економiчнi закони.
Важлива роль у розвитку економiчної теорiї належить системному пiдходу. Ринкова економiка являє собою певну цiлiснiсть, в якiй виявляється взаємозв'язок елементiв, компонентiв, що входять до її складу. При цьому цiлiснiсть визначається не тiльки складом властивих їй елементiв, а й рiзними зв'язками мiж ними.
Системний пiдхiд у економiчнiй теорiї означає вивчення внутрiшнiх структурно-функцiональних, причинно-наслiдкових, iєрархiчних, прямих i зворотних зв'язкiв. Саме пiзнання цих зв'язкiв дає змогу виявити складнi процеси розвитку виробничих вiдносин, з'ясувати природу багатьох економiчних процесiв i явищ.
У економiчних дослiдженнях широко використовують метод аналiзу i синтезу. Аналiз являє собою процес розумового або фактичного розкладання цiлого на складовi частини, а синтез – поєднання рiзних елементiв, сторiн предмета в єдине цiле.
Аналiз дає можливiсть вивчити окремi сторони об'єкта, зробити ряд наукових абстракцiй, виявити певнi поняття. Подальше поєднання їх призводить до виявлення бiльш глибокої сутностi цiлого.
Системний пiдхiд неможливий без органiчної єдностi аналiзу i синтезу.
Однiєю з важливих проблем методологiї економiчної теорiї є поєднання кiлькiсного i якiсного аналiзу. Його використання дає теоретичне підґрунтя для визначення нового пiдходу до темпiв i пропорцiй розвитку господарства, постановки конкретних практичних завдань розвитку економiки.
Поєднання кiлькiсного i якiсного аналiзу здiйснюється за допомогою математичних i статистичних методiв. Принцип єдностi якiсного i кiлькiсного аналiзу передбачає чiтке виявлення якiсної визначеностi процесу i видiлення тих сторiн, елементiв, якi пiддаються кiлькiсному вимiру; вивчення динамiки процесу; виявлення факторiв, що впливають на зв'язки елементiв у цiй системi.
Розвиток економiчної теорiї пов'язаний з сходженням вiд абстрактного до конкретного. Цей процес є рухом вiд простiших форм безпосереднього буття системи до її сутностi; дiалектичне розгортання сутностi в багатоманiтнiсть форм її руху i зовнiшнього вияву; генетичний процес формування економiчної системи.
У економiчних дослiдженнях широко використовують метод логiчного та iсторичного пiдходу. Логiчний метод тiсно пов'язаний з iсторичним методом тим, що вiн звiльняє оцiнку iсторичного розвитку вiд випадковостей, зигзагiв, якi не є властивими цьому процесовi. Як правило, логiчний метод дослiдження прийнятний для розгляду бiльш зрiлих економiчних вiдносин. При цьому логiчний аналiз не обмежується чисто абстрактним викладом. Одержанi висновки зiставляють з фактами, конкретною економiчною дiйснiстю.
Для визначення схожостi та вiдмiнностi господарських явищ використовують метод порiвнянь. Необхiднiсть порiвняння як загальнонаукового методу зумовлена тим, що в економiчному життi нiщо не може бути оцiнено само по собi. Будь-яке явище пiзнається у порiвняннi. Для того щоб пiзнати невiдоме, оцiнювати його, потрiбний критерiй, яким, як правило, є вже вiдоме, ранiше пiзнане.
Способи порiвнянь рiзноманiтнi: порiвняння ознак, властивостей, статистичних величин, економiчних категорiй, дiї економiчних законiв у рiзних умовах тощо.
Широко застосовують в економiчних дослiдженнях i такi загальнонауковi методи, як iндукцiя i дедукцiя. Iндукцiя являє собою рух думки вiд одиничного до всезагального, вiд знання меншого ступеня спiльностi до знання бiльшого її ступеня.
Дедукцiя – рух думки вiд всезагального до одиничного. З цих визначень бачимо, що теоретичним ґрунтом для виникнення та iснування iндукцiї й дедукцiї є дiалектичний зв'язок одиничного, особливого i всезагального.
Метод аналогiї означає перенесення властивостi (сукупностi властивостей) одного явища на iнше. Зрозумiло, заздалегiдь мають бути визначенi ще й iншi схожi ознаки, якi дають можливiсть застосувати аналогiю, встановити необхiднi зв'язки i вiдхилення мiж ознаками явищ, що iснують у реальнiй дiйсностi. У певному значеннi аналогiя є рiзновидом порiвняння, оскiльки вона спрямована на вивчення схожостi та вiдмiнностi явищ.
У багатьох випадках висновки за аналогiєю не можуть бути доказом, але вони мають силу припущення i дають пiдстави для висунення гiпотез. Гiпотеза – це науково обґрунтоване припущення про можливi зв'язки, вiдносини, причини явищ.
Економiчнi дослiдження, як правило, здiйснюються не наздогад, а цiлеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо змiст явища, яке вивчається, невiдомий, а фактiв для з'ясування немає або недостатньо, дослiдник змушений обмежитися припущеннями. Однак це ще не наукова гiпотеза, а лише певний ступiнь на шляху до неї.
Для постановки гiпотези мають бути достовiрнi факти. Проте обсяг i рiвень цих фактiв ще не дозволяють перетворити теоретичне припущення на повноцiнну теорiю. Тому висновок про можливi гiпотетичнi зв'язки, причини ще не набуває повної достовiрностi. Вона потребує достатнiх доказiв, практичних пiдтверджень.
Важливiсть гiпотези полягає в тому, що вона є засобом розв'язання суперечностей мiж новими фактами i теоретичними поглядами, якi вже застарiли. Використання гiпотези має важливе значення для розвитку економiчної теорiї. Гiпотеза ставить проблеми, якi сприяють бiльш ефективному веденню наукових пошукiв. Вона дає можливiсть перевiрити всi можливi шляхи дослiдження i обрати найбiльш правильнi та науково обґрунтовані.
Важлива роль належить експерименту, в якому особливе мiсце вiдводиться економiчним реформам, що здiйснюються на переломних етапах економiчного розвитку, в перiод криз i стабiлiзацiї економiки. Це вимагає ретельної пiдготовки, розрахунку, обґрунтування.
Загальнонауковi методи
Багатовимiрнiсть економiчних явищ та процесiв вимагає адекватних методiв їх пiзнання. Поняття методу походить вiд грецьк. теiогiоа – шлях до чого-небудь. В сучаснiй загальнiй економiчнiй теорiї визначились два основнi напрями: вивчення вартостi i додаткової вартостi та вивчення ефективностi виробництва. Поєднання цих двох не альтернативних, а взаємодоповнюючих “русел” єдиної економiчної науки особливо актуальним є сьогоднi, коли необхiдно, по-перше, встановити основнi джерела кризового стану української економiки i, по-друге, виробити та практично реалiзувати стратегiю трансформацiї виробничих вiдносин.