Саме держава створює умови для діяльності фірм та окремих осіб із метою збереження якості середовища проживання людей. В усіх економічно розвинених країнах було створено широкий комплекс правових інструментів з охорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюються.
Від початку 70-х років у багатьох країнах було прийнято “Основний закон із боротьби проти забруднення навколишнього середовища”}— так називався цей закон в Японії. У США він мав назву “Закон про національну політику в царині охорони навколиш-1 нього середовища”.
У цих законах було вперше закріплено загальні принципи й цілі діяльності державних органів із питань охорони довкілля, які мали забезпечити концептуальну однорідність законодавства у цій сфері, визначено основні напрями діяльності та органи, які її здійснюють.;
Наприклад, у законодавстві Японії вперше було дано правову дефініцію терміна “Когай” (суспільні збитки), якими було названо “...будь-яку ситуацію, коли здоров'ю людей або живій речовині в навколишньому середовищі завдано збитків забрудненням атмосфери, води і ґрунтів, шумом, вібраціями, просіданням ґрунту і впливом речовин із різким запахом, що виникли внаслідок промислового виробництва чи будь-якого іншого виду людської діяльності”.
Для розвитку положень вищезгаданого закону було прийнято спеціальні законодавчі акти, спрямовані на спеціальне попередження та усунення порушень якості окремих компонентів середовища. В основу законодавчої піраміди було покладено численні нормативні акти (постанови, накази, правила тощо) органів місцевої влади, які найбільшою мірою враховували природно-географічну та соціально-економічну специфіку того чи іншого регіону.
У цьому законі центральне місце відведено розділам, які регламентують головні напрями діяльності держави у сфері охорони навколишнього середовища, а саме: впровадження стандартів якості довкілля, організацію моніторингу, керівництво розробленням і реалізацією програм контролю за забрудненням середовища, організацію наукових досліджень з проблем довкілля, бюджетно-фінансову діяльність тощо. Гострота екологічних проблем у Японії змусила керівні кола країни включити в текст цього закону положення про несення приватними підприємствами всіх або часткових витрат на охорону довкілля. У США вже 1970 р. сформульовано положення про обов'язковість державної екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності. У спеціальних законах було сформульовано конкретні природозахисні заходи з охорони повітря, води, боротьби з твердими відходами, контролю за отрутохімікатами й токсичними речовинами, рекультивації земель, боротьби з шумом, несприятливими вібраціями та запахами. Серед спеціальних законів слід відзначити закон про екологічну освіту, що його в більшості розвинених країн було прийнято на початку 70-х років. У високорозвинених країнах діє чіткий механізм реалізації екологічного законодавства — його правового та екологічного аспектів. Законодавство більшості країн установлює відповідальність власників потенційно небезпечних об'єктів і необхідність відшкодування збитків особам, потерпілим від аварії чи катастрофи, завдані забрудненням землі, повітря, води. Крім того, прийняття кожного природоохоронного закону супроводжується виділенням із державного бюджету асигнувань на захист навколишнього середовища. Так, у США 1972 р. конгрес прийняв “Закон про чистоту водного середовища”, на реалізацію якого було виділено 18 млрд.. доларів на найближчі три роки; інвестиції було використано на будівництво муніципальних очисних споруд, які наполовину завантажені переробкою промислових стічних вод. На знешкодження звалищ хімічних та інших небезпечних відходів у 1980 р. було виділено 1,6 млрд.. доларів (“Закон про суперфонд”), а 1986р.— ще 8,5 млрд.. (“Новий закон про суперфонд”).
З метою здійснення державної політики в царині навколишнього середовища та контролю за прийнятим законодавством на всіх рівнях влади формуються спеціалізовані адміністративні органи. При цьому їхні задачі обмежуються регуляційними функціями. Так у виконавчому апараті президента США з 1970 р. функціонує Рада з якості довкілля, яка формально є консультативним органом при президентові, рівночасно відповідаючи за розроблення державної політики у сфері охорони довкілля. Обов'язки Ради (річний бюджет 3,5 млн. доларів) визначаються такими головними функціями:
• оцінка ефективності різних заходів у сфері охорони довкілля;
• розроблення рекомендацій президентові та адміністрації США з метою формування національної політики щодо довкілля;
• визначення нових критичних параметрів екологічної ситуації для своєчасного вжиття відповідних заходів;
• загальний контроль за виконанням державної політики в царині охорони довкілля, періодична перевірка відповідності широкої системи контролю та змін якості довкілля встановленим вимогам;
• загальна координація федеральної та природоохоронної діяльності.
Основним органом федерального уряду, який сконцентрував свої зусилля винятково на вирішенні питань боротьби з забрудненням довкілля, є Агентство з охорони довкілля. Воно координує діяльність усіх федеральних міністерств і відомств країни, має понад 20 тис. штатних працівників, а його оперативний бюджет — понад 1 млрд. доларів на рік.
Важливу роль у діяльності Агентства відіграють три функціональні підрозділи, куди входять відділи управління, три юридичні відділи й навчально-дослідницькі центри, що мають як централізовані, так і регіональні служби та лабораторії.
У Японії функціонують шість основних типів державних органів, які пов'язані з охороною навколишнього середовища. Головним органом є Управління з питань довкілля, засноване 1971 р., що має статус міністерства. Воно планує основні напрями державної політики у сфері охорони середовища, розробляє екологічні закони, стандарти, нормативи, координує всі природоохоронні заходи. При Управлінні з охорони навколишнього середовища функціонують Національний інститут екологічних досліджень, Інститут підготовки фахівців для контролю за забрудненням довкілля.
Крім того, функціональні підрозділи державних міністерств і відомств переймаються проблемами довкілля в межах свого міністерства. Так, у Міністерстві транспорту існує Бюро з розміщення економічного планування — Департамент комплексного планування розвитку території.
Табл.4. Комбінований показник забруднення повітряного басейну у США
| Значення показника | Оцінка міри забруднення | Рівень концентрації забруднення повітря, мк/м3 | Оцінка умов для збереження здоров'я людини | ||||
| механічні частки (за 24год) | Окисли Сірки (за24 год) | чадний газ (за 8 год) | Фотохімі-чні окислю-вачі (за 1год) | окисли азоту (за 1 год) | |||
| 0 | - | 0 | 0 | 0 | 0 | - | Сприятливі |
| 50 | - | 75 | 80 | 5,0 | 80 | - | Помірні |
| 100 | - | 260 | 365 | 10,0 | 160 | - | Помірні |
| 200 | Сигнал небезпеки | 375 | 800 | 17,0 | 400 | 1130 | Несприятливі: деяке погіршення стану людей із серцево-судинними та легеневими захворюваннями |
| 300 | Спові-щення насе-лення | 825 | 1600 | 34,0 | 800 | 2260 | Надзвичайно несприятливі: значне погіршення стану людей із серцево-судинними та легеневими хворобами, несприятливі синдроми у здорових людей |
| 400 | Невід-кладні заходи | 875 | 2100 | 46,0 | 1000 | 3000 | Небезпечні: значне погіршення стану хворих. Людям похилого віку і хворим рекомендується залишатися вдома та уникати фізичної перевтоми. Скоротити час перебування на повітрі |
| 500 | Значна небезпека | 1000 | 2620 | 57,5 | 1200 | 3750 | Реєструються випадки передчасної смерті. У здорових людей очевидні симптоми нездоров'я. Всі повинні залишатися вдома, зачинивши двері та вікна |
Екологічний моніторинг у більшості країн відзначається широкою розгалуженістю і застосуванням автоматизованих систем спостережень. Екологічні нормативи і стандарти якості середовища проживання є двох типів: 1) стандарти якості середовища, 2) стандарти викидів шкідливих речовин у середовище. Для повітряного басейну встановлюються: гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у приземному шарі атмосфери; стандарти на викиди шкідливих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами; стандарти на якість палива (зональність, вміст сірки); стандарти на викиди автотранспортом. Для водних ресурсів — показники якості річкової води; показники якості води озер, водойм; показники якості морської води; показники концентрації чи заборона на наявність у водному середовищі особливо небезпечних для здоров'я людини речовин; показники якості питної води. Особлива увага приділяється стандартам, які регламентують шум і вібрацію, неприємні запахи. В Японії впроваджено стандарти озеленювання новобудов, стандарти затінювання (для новобудов — не більш як 2 год на добу), стандарти перешкод радіохвилями.
У США застосовується комбінований показник забруднення атмосфери(табл.4).
Останнім часом у багатьох країнах дедалі ширше застосовують економічні методи управління процесом природокористування. Впровадження плати за забруднення приводить до істотного зменшення природоохоронних витрат, оскільки підприємства з низькою вартістю ліквідації забруднень прагнуть до максимального їх скорочення, а за високої вартості природоохоронних заходів забруднення хоч і надходять у природне середовище, та високі штрафи за це дозволяють державним органам концентрувати значні ресурси для природоохоронних цілей.
Ще одна важлива перевага платіжної системи полягає в тому, що забруднювач має новий спектр вибору рішень — забруднювати і платити, зупинити своє виробництво, інвестувати в очисне обладнання, внести зміни у виробничу технологію, в номенклатуру виробництва, змінити місце виробництва.