Тим не меньш вузи вже органiзували пiдготовку фахiвцiв по соцiальнiй роботi, здiйснюється також курсовая пiдготовка i перепiдготовка соцiальних педагогiв i соцiальних робiтникiв. У навчальнi плани для прийдешнiх соцiальних робiтникiв включенi рiзноманiтнi дисципліни сучасного человекона-знання - вiд медичних до юридичних, в тому числі валеологiя, педагогiчна технологiя та iн. Багато юнаків i дiвчат, що роздумують над науками про людину, знаходят в цих програмах дисциплiни, що не зустрiчаються нi в яких iнших навчальних планах. Часто такий iнтерес, прагнення до пiзнання нового, незвичайного є основним, вирiшальним моментом при виборi спецiальностi “социальний працівник”. І це добре, проте нерідко при цьому абiтурiєнти мають дуже поверхнє знання про обрану спецiальнiсть, не знаючи практично нiчого про її труднощi.
Зростання безробiття i необхiднiсть перєпрофiлюванiя великої кiлькостi “непотрібних” фахiв збiльшує потік бажаючих освоїти таку нову i цiкаву спецiальнiсть, як “социальная работа”. Певно, в найближчий час наплив бажаючих ( по рiзноманiтним мотивам ) стати соціальним робiтником буде збiльшуватися. Проте не всiм людям показан цей фах. А є i такi, яким взагалi нею не можна займатися. Тому потрібен квалiфiкований фаховий вiдбiр та дiагностика фахової пригодностi до соцiальної роботи.
Основна складність такого опрацювання полягає у великому розмаїтті конкретних завдань, що постають перед рiзноманiтними категорiями соцiальних робiтникiв, у невизначеності посадових обов'язкiв i функцiй,що виконуються ними. Можна бути ученим i професором по соцiальнiй роботi, а можна надавати конкретнi, по сутi своєї досить простi послуги iнвалiдам i престарiлим. Можна займатися соцiальноюосвiтою досить великих мас населення, а можна стати “своєю людиною” в обмеженiй кiлькостi сімей. Можна працювати над змiною життєвих позицiй своїх підопічних, щоб вони змогли стати повноцiнними громадянами, а можна обмежитися iнформуванням про необхiднi державнi i комерцiйнi служби. Можна ризикувати своїм життям,працюючи з соцiально та психiчно нестійким контингентом, а можна своєю добротою i пiклуванням скрасiть останнi днi людині що помирає.
Можна з великою енергiєю i наполегливостю домагатися справедливостi, а можна, докладно вивчивши конкретну ситуацiю, спрогнозувати її розвиток i отим самим попередити небажанi наслiдки. Іншими словами, фах соцiального робiтника - це такий фах, де люди різноманітних характерiв i склонностей спромагаються реалiзувати свiй хист i iнтереси, досягнути успiшностi в здiйсненнi своєї дiяльностi. І отже, серед соцiальних робiтникiв спромагаються бути люди як рiшучi, так iобережнi, як високочувствiтельні i сильнi, так i м'яко-серцевi. Характер цього фаха дозволяє добитися успiха на цьому поприщі людям з рiзноманiтним складом особистостi. Необхiдно тільки знайти своє мiсце згiдно з iндивiдуально –псiхологичеським особливостями Розмаїтiсть в можливостях досягнення фахового успiха змушує вiдмовитися вiд пошуку жесткiх псiхологичених вимог до фахового вiдбору кадрiв i перенестi основнi зусилля на проблеми фахового пiдбору i специалiзациi. Проте повнiстю вiдмовитися вiд вiдбору теж не можна, бо широта охоплення населення послугами, вплив соціального робiтника на уми i настрiй людей, зосередженність в його руках деяких матерiальних благ свiдчать про iстотну роль представникiв цього фаха в суспiльствi, про їх вiдповiдальність за долi людей.
Не можна допускати до такої дiяльностi осiб, психiчно нестійких, безвiдповiдальних, що мають низьку культуру спiлкування i корисливi iнтереси.
Тому у багатьох країнах iснують рiзноманiтного роду процедури (співбесiда, групова дискусiя, тестування i т. п. ), спрямованi на відсів професiйно непригодних серед бажаючих стати соцiальними робiтниками.
Так, по наданим справочником свiтової системи навчання соціальних робiтникiв, пригодность претендента на навчання соцiальної роботi по псiхологичеським критерiям та здоров'ю є обов'язковою умовою прийому у вiдповiднi навчальнi заклади ( наряду з квалiфiкацiйними i формальними критерiями ). У Австрii, Фiнляндii, Францiї, Новiй Зеландii i iнших країнах при надходженнi на фахове навчання претенденти в тiй чи iншiй формi минають псiхологическое тестування. І тiльки в країнах, де загальноосвiтнiй сертифікат вже включає в себе псiходiагностiчні критерiї ( США, Швейцарiя та iн. ), ця вимога спецiально не омовлена.
Аналiз професiйно важливих якостях ( ПВЯ ) соцiального робітника показує, що їх можна подiлити на п'ять незалежних груп:
1. Високий рiвень освiти i культури, осведомленность по широкому колу професiйно значiних проблем ( знання у галузi педагогiки, психологiї, юрiспруденциi, социологii i т. п. ). В цiлому наданi якостi є ті що складають фаховою компетентність.
2.Доброта, любовь до людей, бажання допомогти, чутливiсть,почуття сострадання та милосердя, симпатiя до iнших та альтруїзм. Цi якостi можна в цiлому охарактеризувати як доброзичливе вiдношення до людей, до їх проблем i до їх ситуацiй.
3. Висока коммуникабєльність, соцiальна смiливiсть, iнициатiвность. Умiння управляти людьми, впливати на їх позицiї i переконання. Умiння викликати до собi довiр'я та пiдтримати людину в тяжку для нього хвилину. Подiбнi якостi можна позначити як органiзаторско -коммукатiвний хист.
4.Бескористність, чеснiсть, порядність, вiдповiдальнiсть, висока моральність- цi якостi характеризують високий морально-етичний рівень соцiального робiтника.
5.Работоспособність, енергийність, наполегливість в досягненнi цiлi i готовнiсть до псiхологичнього дiскомфорту. Такi властивостi притаманні людям, що володiють нервово-психiчної витривалостю.
Соцiальнi робiтники - це люди впевненi у собi, доброзичливi i уважнi, готовi до спiвробiтництва. Вони уміють спілкуватись та неабияк розбираються в соцiальних ситуацiях, адекватно розумiють i сприймають iнших людей. Їх характеризує емоцiйна зрілість, врівноваженість, спроможнiсть слiдувати групової моралi. У них не виявлено рис авторитарностi, жесткостi, агресивності. Це люди в бiльшостi-розважливi та розсудливі, вiдповiдальнi i свiдомо слiдуючi нормам моралї.
В цьому зв'язку можливий слiдуючий пiдхiд до рiшення завдань фахового вiдбору соцiальних робiтникiв.
Основнi положення даного пiдходу таки:
1. Профессiографичний аналiз дiяльностi соцiальних робiтникiв не повинен охоплювати всiєї сукупностi фахових функцiй i посадових обов'язкiв цих робiтникiв, а повинен бути сфокусован тiльки на тих моментах в їх дiяльностi, що викликають проблеми, труднощi та невдачi.
2. Серед професiйно важливих характеристик фахiвцiв по соцiальнiй роботi повиннi бути виделени таки якостi,що розвиваються у дорослих та псiхологично погано компенсовані, необхiднi для рiшення фахових завдань ( як загальних, так i специфiчних для різноманітних категорiй соцiальних робiтникiв ). Цi якостi i повиннi стати параметрамi для фахового вiдбору та пiдбору кадрiв.
3. Професiйно важливi якості, що можна розвивати i формувати шляхом навчання i тренiнгов, необхiдно враховувати при опрацюванню спецiальних курсiв, тренiровок, з обов'язковим включенням їх в систему первинної фахової пiдготовки соцiальних робiтникiв.
4. Компенсуемиє за рахунок стиля дiяльностi професiйно важливi якостi є пiдставою для вибору конкретної специалiзациi в подальшiй фаховiй пiдготовцi соцiального робiтника.
Такий пiдхiд припускає тривалий поетапний вiдбiр фахiвцiв для соцiальної роботи. Представляє доцiльним видiлити три основних етапу вiдбору. По мiрi проходження кожного iз цих етапiв що навчаються накопичує псiхологичеська iнформацiя про сильнi i слабкi сторонах його особистостi, що доможе йому знайти найбiльш оптимальний напрям його дiяльностi. Строго кажучи, мова iде в бiльшiй мiрi не про вiдбiр, а про пiдбiр фахiвцiв для тiєї чи iншої сфери соціальної роботи ( або конкретного робочого мiсця чи специалiзациї ) у ходi фахового навчання i практики.
Перший етап фахового вiдбору припускає первинну псiходiагностику усіх бажаючих стати соцiальними робiтниками. Це можуть бути як абiтурiєнти вузiв чи середнiх спецiальних закладiв, так i особи, яки прийшли на перепiдготовку ( на курси, семiнари ). Цей етап образно названий “сiто”, бо основне його завдання виявити серед бажаючих стати соцiальним робiтником осiб iз явними протипоказанiям, т. є. профнепригодних.
Вiдбiр - мiра крайня, i всеж-таки у деяких випадках його не уникнути.
Індивiдуальнi характеристики для дiагностики профнепригодностi до соцiальної роботи на першому етапi можна об'єднати в три умовних блоку
1) протiвопоказанiя по стану здоров'я ( психiчного чи фiзичного);
2) недостатня осознання фахового вибору; 3 ) вiдсутнiсть псiхологичній готовності до спеціальності.
Оцiнка стану здоров'я повинна проводитися фахiвцями - медикамi у рамках формально визнаної процедури лiкарського облiку, профiлактики i диспансеризацiї, включаючи i псiхоневрологическую диспансеризацiю. У людини що йде на соцiальну роботу чи навчання повинна бути в обов'язковому порядку довiдка про категорiю здоров'я. Рiшення про прийом в разi наявностi захворювань краще приймати у iндивiдуальному порядку з урахуванням конкретних умов дiяльностi ( проте тут необходiма опрацювання вiдповiдних медичних критерiїв ).
Псiхологичеська дiагностика повинна включати в себе визначення прикордонних невротическiх сiмптомокомплексов, окремих особистостних проявiв, що дозволяють оцiнити мiру “нервозності” i прогноз можливого об'ємного впливу на соцiальне оточення.
Психолога у бiльшiй мiрi, чим лiкаря, переслiдують дiагностичнi труднощi, бо прояв невротическiх рис у визначєному змiстi особистостi носить меншу форми прояву та часто прихований характер підстав виникнення.
Дiагностичнi труднощi психолога -профконсультанта в даному випадку не в тому, щоб вiдповiсти, на питання, з якого роду хворобою вiн має справу, а в тому, має вiн справу з проявами хвороби, iз прикордонним нервово-психiчним вiдхиленням, тимчасовим стрессовим розладом психiки чи з патохарактерологичеськiй картиною проявiву особистостi.