Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
Вступ
В духовному світі людства є поняття, яке має особливу долю. Це те поняття, якому суджено стати найбільш концентрованим виразом надій багатьох поколінь людства.
Серед таких ідеалів людства належне місце займає справедливість.
В ході історії справедливість по різному по різному трактується тими, хто бере її на озброєння. Не однаковий зміст вкладається в ідею справедливості на різних стадіях розвитку суспільства.
Визначну роль в розробці поняття справедливості та в розкриті її соціальної ролі належить давньогрецьким філософам Платону і Арістотелю. Реалізація вимог соціальної справедливості в суспільстві тісно пов’язана з проблемами ефективності економічних, політичних, правових, етичних соціальних норм, регулюючих життя суспільства.
Становлення ринкових відносин в Україні пов’язане з багатьма соціальними та етичними проблемами життя людини і суспільства. Першочергове значення тут набуває бачення ринкових відносин, що формуються з позиції соціальної справедливості і несправедливості.
В якій мірі сумісні економічно жорсткі умови ринку та конкуркнція і соціальна справедливість з її гуманітарною справедливістю?
Чи можна взагалі говорити про їх взаємозв’язок?
Економічний зміст справедливості не залишається не змінним, він розвивається. Ринок завжди передбачає конкуренцію між товаровиробниками, економічну свободу людини і підприємства, антимонопольну державну політику. Людина повинна сама розпоряджатися собою, своєю продукцією, власністю.
В умовах переходу до ринку виникають нові економічні реалії і формуються нові критерії соціальної справедливості.
Ідея соціальної справедливості
Ідея та ідеали справедливості, так як все інше, глибоко історичні. Прагнення до справедливості завжди було для людства одним з головних орієнтирів соціального прогресу. В них органічно зв’язане менуле і сучасне. Ідея справедливості, рівності у суспільстві та суспільних відносинах між людьми беруть свій початок з часів Стародавньої Греції і рабовласницького суспільства.
Платон доказував, що справедливість властива як людині, так і можливо цілій державі. В роботі "Держава" він розвив ідею про ідеальну, справедливу державу, доказуючи при цьому, що саме держава створює людські необхідності. Проблеми справедливості і несправедливості є головними соціальних, економічних, правових і моральних питань кожної людини. Порушення соціальної справедливості негативно відбивається на психології і моральному стані людей. Будь-яка економічна діяльність, що побудована на несправедливості, приречена на невдачу.
Представляє інтереси і роздуми Платона про рівність як критерії справедливосіт. В основі цього вчення лежить ідея відтворення рівним за рівне.
"Для нерівних рівне стало б нерівним, якщо б не дотримувалась відповідна міра" - зазначає Платон. Ця необхідна міра встановлюється і забезпечується державою, внаслідок чого відносять до державного устрою і співпадає з справедливістю.
Будь-яка економічна діяльність, що побудована на несправеведливості, приречена на невдачу. Рано чи пізно, але накопичення енергії соціальної справедливості досягає "критичної" маси і тоді неменучий соціальний вибух (соціальне потрясіння).
Важливе значення для розуміння суті та призначення справедливісті мають роздуми Арістотеля про справедливість як соціальної категорії. Так, у "Нікомахові етиці" Арістотель підкреслює, що справедливість є не що інше як прирівняння власного інтересу до інтересу інших. Категорія справедливості розглядається Арістотелем в тісному зв’язку з людською діяльністю, вчинками людей. Щира народна віра у можливість торжества справедливості завжди була мужньою силою у боротьбі трудящих мас - людей праці - за свої права і свободи. Інша справа, що в умовах недостатносі знань, низької політичної і економічної культури людей набули поширення спрощені, наївні уявлення про соціальну справедливість.
Принцип соціальної справедливості почав розглядатись як рівність у доходах, майнова рівність у доходах, майнова рівність і зрівняльний розподіл. На практиці в умовах толітарної держави принцип соціальної справедливості по суті перетворився в принцип рівності злиднів.
Якщо розглядати соціальну справедливість з позиції рівності доходів, то ринок не має нічого спільного з нею. Адже перехід до ринку, як відомо, спричиняє суттєві зміни у способі життя кожної людини, несе з собою диференціацію в доходах. Значть, проблема взаємозв’язку ринку і соціальної справедливості тоді взагалі знімається? Мабуть, що ні.
У найширшому розумінні справедливість означає наявність необхідних умов для нормального цивілізованого розвитку економіки, забезпечення її демократичного характеру, реалізації прав і свобод людини.
Класичне визначення суті та атрибутів "справедливості" дав К.Попер. Під справедливістю він мав на увазі (4, с. 106):
рівний розподіл тягара громадянства, тобто тих обмежень свободи, які необхідні для суспільного життя;
рівність громадян перед законом, звісно тоді, коли закони не підтримують і не засуджують окремих громадян, груп чи класів;
безсторонність громадянства;
рівне користування перевагами (а не лише обмеженнями), які держава може запропонувати громадянам.
Проблема справедливості, особливо її взаємозв’язок із свободою, історично була центрі політичної боротьби в суспільстві. Причому вимога свободи переважно вважаласть буржуазною ідеєю, а соціальної справедливості - традиційно реалістичною. Проте сам хід суспільного розвитку в сучасних умовах ставить питання про поєднання ідеалів свободи та справедливості. Як свобода, так і справедливість завжди були палкими бажаннями людини. У кінці двадцятого століття стало однозначно зрозуміло, що розвиток демократії можливий тільки на основі становлення більш рівноправного і справедливого суспільства. Поза справедливістю немає і не може бути свободи особи і людської гідності, стабільного суспільства та прогресивного соціально-економічного розвитку. Справедливість служить прямим регулятором діяльності людини в кожній ситуації.
Призначаючи тільки за людиною властивість до чуйного відчуття таких понять як добро і зло, справедливість і несправедливість, Арістотель показує, що властивість саме цих якостей і складає основу сім’ї і держави.
Економісти і соціологи не мають єдиної думки про те, що розуміти під соціальною справедливістю, як кваліфікуваті її. Найчастіше соціальна справедливість розуміється як прояв справедливості в сфері розподілу багатств, длаг і доходів між члетами суспільства. Як правило, виділяються чотири основні підходи до проблеми соціальної справедливості з точки зору розподілу благ [5, с. 433-435]:
· "елітарний" -усі члени суспільства отримують однакові блага, тобто має місце рівний розподіл благ між індивідами;
· "утилітарний" - товари і послуги розподіляються таким чином, що максимізувати загальну користь усіх членів суспільства, тобто дається більше благ тому, хто зуміє зазнати більшої насолоди від них; звичайно, якщо усі члени суспільства були б одинакові, то утилітарна і егалітарна позиції співпадали б;
· "Роулсіанський" (на основі концепції Роулса) - максимізується користність найбільш забезпечених осіб, що досягається за рахунок підвищення продуктивності та ефективності праці високооплачуваних робітників; у результаті створюються умови для більшого перерозподілу коштів на користь найбідніших членів суспільства;
· "ринковий" - справедливість встановлюється ринком: результати конкуренних ринкових процесів справедливі тому, що вони винагороджують тих, хто більш здібний і працьовитий; справедливою є така величина доходу, яка відповідає ефекту від вкладення праці і капіталу у виробництво, що визначено на основі основі ринкових критеріїв.
Поняття "соціальна справедливість" правомірно розглядати як важливу соціоекономічну цінність суспільства, без якої неможливо забезпечити ефективний економічний розвиток. Ідея відповідальності, адекватності, еквівалентності величини доходу витратам праці і капіталу становить основний зміст соціальної справедливості (чи несправедливості). Економічна діяльність людини, її результати, їх суспільна оцінка на ринку - ось основа соціальної справедливості, а зовсім не альтруїстична благодійність і абстрактний рівноправний розподіл. хто ефективніше працює і діє на ринку, той відповідно і більше отримує доходів.
Соціальна справедливість відображає оцінку реально існуючої системи розподілу і формування доходів, її становлення з оптимальними принципами організації сфери розподілу доходів і заробітку.
Сприйняття і оцінка справедливості в економіці носить відносний, а не абстрактний характер. Люди суб’єктивно визначають співвідношення отриманого доходу і загальних зусиль, потім співставляють його з доходами інших людей, які виконують аналогічну роботу. Якщо співставлення виявляє несправедливість - стимули до іношого виду економічної діяльності будуть знижуватися, виникає почуття образи і незадоволення.
Соціальна справедливість передбачає порівняльну, суб’єктивну оцінку людьми дійсного ("сущого") з точки зору його відповідальності повному ідеалу ("належному"). У цьому зв’язку можна говорити про те, що соціальна справедливість визначається системою оцінок і цінностей людей, моральними стандартами, тобто соціально-етичними вимогами до реально існуючих економічних відносин. Хоча оцінка справедливості тих чи інших економічних процесів носить суб’єктивний характер, проте вона при накладанні на об’єктивні умови є однією з суттєвих ознак вірності і обгрунтованості економічних рішень і заходів.
Справедливість з точки зору її етичного змісту не піддається більш-менш точному економічному визначенню. У цьому плані представники класичної ліберальної теорії заперечують саме поняття соціальної справедливості, яке передбачає нібито абстрактну досконалу модель розподілу. Уявлення про соціальну справедливість є, на їх думку, напіврелігійним забобоном, а її реалізація приводить до придушення економічної свободи особи. Соціальна справедливість, яка кимось впроваджується і забезпечується, не має нічого спільного з природним ходом економічного розвитку, прямо суперечить логіці об’єктивних процесів і не може у кінцевому підсумку вважатись виправданою з соціальної точки зору.