Постановка проблеми справедливоті в економічній сфері виправдана настільки, наскільки вона є природним наслідком розвитку економічних відносин.
Справедливість і рівність
Що ж традиційно мається на увазі, коли говориться про єдність рівності і справедливості? Навряд чи можна дати на це чітко визначену відповідь, оскільки ці поняття є дуже абстрактними і, як правило, вживаються в багатьох значеннях. Це ж стосується взаємозв’язку справедливості, рівності і свободи.
Прийнято виділяти три рівня розуміння суті рівності [6, с.69-70].
Перший рівень можна виразити формулою "Всі люди рівні перед Богом". Історично це був перший підхід до розуміння проблеми рівності. У релігійному контексті рівність означала, що люди - діти Бога, що в усіх нас одне і те ж божественно - людська сутність. Свобода при цьому як свобода індивіда - будувати своє життя за власним розсудом. Такий підхід до поняття рівності грунтувався на тому, що кожна людина є цінністю в собі, а всі люди наділені невід’ємними, даними від Бога, правами, на які ніхто не повинен зазіхати. Кожна людина має право діяти у власних інтересах і не може розглядатись як інструмент для досягнення цілей інших.
Другий рівень розуміння сутності рівності виражається ідеєю "рівності можливостей". Історично в США ця ідея виникла після заборони рабства. Йдеться про те, що ніхто не має права перешкоджати іншим використовувати свої можливості для досягнення своїх цілей, які вони ставлять перед собою. Найскладніша проблема тут у тому, що розуміти під "рівними можливостями". Якщо "однакові можливості", то ця ідея нездійсненна, адже люди відрізняються своїми генетичними та культурними характеристиками, інтелектуальними здібностями, у них різний життєвий шлях. Діти народжуються у різних сім’ях з неоднаковим рівнем доходів (багаті і бідні), соціальним походженням та місцем у суспільстві. Отже, вже від народження перед людьми відкриваються і неоднакові можливості. Причому ті можливості практично не можуть бути вирівняні потім.
Ідею "рівності можливостей" не можна тлумачити буквально. Її дійсний смисл краще можна виразити формулою часів Французької революції кінця XVIII століття: Une carriere onverte aux les talents (талантам усі шляхи відкриті). Ніякі соціальні перешкоди не повинні заважати людям досягти того положення у суспільстві, яке відповідає їх здібностям і до якого вони прагнуть. Можливості і шанси, які відкриваються перд людиною, повинні визначатись тільки її здібностями, а несоціальним походженням, національністю, кольором шкіри, релігією, статтю тощо.
При такому підході поняття "рівність можливостей" просто грунтовніше розкриває зміст ідеї перед законом.
Ідея рівності можливостей, як і ідея рівності перед Богом, не супуречить принципу свободи кожної лбдини будувати власне життя за своїм розсудом.
Третій рівень розуміння сутності рівності виражається ідеєю "рівності результатів". Йдеться про те, що всі повинні жити на одному рівні, отримувати однакові доходи, іншими словами "завершувати економічне змагання" з однаковими результатами. Проте саме таке розуміння рівності суперечить ідеї свободи.
У цьому плані можна привести цікавий приклад з казки Л.Керолла "Аліса в країні чудес". Після завершення бігу-змагань постало питання: "Хто ж переміг?" І тоді птах Додо проголошує таку фразу: "Перемогли всі! І кожен отримує нагороду". Але всі перемогти не можуть, інакше втрачається сенс змагання. Крім того, відразу ж виникає проблема - "А хто ж буде роздавати нагороду?" Роздавати нагороди буде держава (у казці нагороди роздає сама Аліса), що неминуче посилить еголітарні тенденції в розподілі і, як наслідок, звузить свободи громадян.
Ідея рівності кінцевих результатів несумісна з принципом свободи. М.Фрідмен підкреслив, що суспільство, яке станить рівність (у смислі рівності результатів) вище від свободи, втратить і рівність, і свободу. Якщо ж для досягнення рівності воно вдається до сили, то це знищить свободу, а сила, застосована спочатку в ім’я найкращих цілей, виявиться в руках людей, які використовують її в своїх власих інтересах. На протилежність цьому суспільство, яке ставить свободу понад усе, здобуде - і навіть не ставлячи перед собою це завдання - і більшу свободу, і більшу рівність [6, с.99].
Прихильники соціалістичних ідей визначають рівність як знищення експлуатації людини людиною. Однак ліквідація капіталістичної експлуатації не забезпечила в колишніх країнах соціалізму рівності і справедливості, а навпаки, з’явились нові форми несправедливості. Рівність умов існування людей навряд чи можна забезпечити на практиці. Скоріше можна прагнути досягти не абсолютно рівного, а більш справедливого і більш рівного розподілу, тобто забезпечити більшу рівність, ніж має місце зараз. Надмірної соціальної поляризації в демократичному суспільстві не повинно бути. Що ж до повної рівності (зрівнялівки), то при ній втрачаються будь-які стимули до ефективної економічної та трудової діяльності.
Рівність у бідності, до якої, як правило, прямує на практиці соціалізм, породжує ті ж утриманські домагання людей до держави. Даржава в командній економіці нездатна вирішувати проблему бідності, вона сроможна лише регламентувати бідність. У кінцевому підсумку метою досягнення соціальної справедливості має бути не відсутність у суспільстві багатих, а відсутність бідних. Якщо люди однаково бідні, то це не є вирішенням проблеми справедливості. Подолати бідність у суспільстві можна тільки за рахунок надання кожній людині реальної економічної свободи, щоб вона могла одержувати такі доходи, які б забезпечили її нормальний у цьому суспільстві рівень життя. Економічна свобода створює всі необхідні стимули до виробничої діяльності.
Двоякий соціальние ефект економічної свободи: з одного боку вона призводить до соціальної нерівності в суспільстві, але з іншого - піднімає рівень реальних доходів і рівень життя всіх індивідів.
Цього двоякого соціального ефекту не зможе досягти держава "загального добробуту". У цьому плані можна стверджувати: економічна свобода базується як на філософії нерівності, так і на ідеях рівності. Чим більше у людей економічних прав і свобод, тим більше у суспільства шансів забезпечити всім своїм членам безбідне заможне життя.
Нові критерії справедливості в ринковій економіці
Ринкова економіка зміцнює критерії соціальної справедливості. На перше місце тут виходить проблема стовення рівних можливостіе для кожної людини, реалізації її творчого і професійного потенціалу, забезпечення рівності всіх перед законом та рівності у пошуку свого місця в умовах ринку.
Людина вільно вибирає певну професію, потрібну для її здобуття оствіту, а також і сферу діяльності. Ринкове господарство засноване на свободі вибору громадян. У кінцевому випадку саме ринок відкриває для людей рівні можливості для самореалізації своїх здібностій.
Соціальна справедливість в умовах ринку, крім рівності можливостей (шансів), повинна включати й інший важливий компонент - державний соціальний захист і допомогу непрацюючим, малозабезпеченим людям, тобто державні гарантії для тих, хто за об’єктивними причинами (вік, стать, сімейні обставини тощо) випадає із рівноконкурентних умов, нездатний забезпечити собі сам гідне життя в умовах ринкової економіки. Реалізація ефективних державних соціальних програм гарантує цивілізовані умови життя для кожної людини на рівні, не нижче законодавчо встановленого прожиткового мінімуму.
Отже, у ринковій економіці державної підтримки для забезпечення достатнього рівня життя потребує лише незначна частина населення. Для працездатних же членів суспільства повинні бути створені рівні можливості для того, щоб вони могли своєю працею (або своєю власністю) заробляти необхідні доходи для повноцінного життя. У ринковому господарстві кожна людина об’єктивно поставлена в такі умови, що вона сама зобов’язана підвищувати свій добробут шляхом власної діяльності, праці і особистих доходів. Постійне прагнення досягти споживчого стандарту, що склалось в суспільстві, спонукає людину працювати краще та ефективніше.
Поліпшити своє матеріальне становище в неринковій економіці людина може тільки тоді, коли вона здобуде прихильність у вищестоячих органів влади (начальства), проявить і доведе особисту благонадійність. Як правило, умови життя індивіда певного рангу чи стану поліпшуються (або погіршуються) не залежно від його власних зусиль тільки при поліпшенні (погіршенні) економічної ситуації в усьому суспільстві. Ось чому індивід завжди приписує свої невдачі обставинам, що не залежать від нього. З цього приводу характерний діалог, який приводить Л. Мізес: "У нього (чоловіка - В.Л.) немає підстав соромитись свого жалюгідного становища. Його дружина не може дорікнути йому ні в чому. На докір "Чому ти не герцог? Будь ти герцогом, я була б герцогинею", - він заперечить їй "Народись я сином герцога, я одружився б не на тобі, а на дочці іншого герцога; в тому, що ти не герцогиня тільки твоя вина, треба було обдуманіше вибирати батьків" [7, с.175].
У ринковій економіці все виглядає інакше. Тут становище людини залежить від власних її зусиль. Кожний, чиє чистолюбство не задоволене повністю, усвідомлює, що він просто прогавив свій шанс. Подивимось, як змінюється характер діалогу за Л. Мізесом між тими самими особами: "І коли його дружина дорікає йому : "Чому ти заробляєш тільки 80 доларів за тиждень? Коли б ти був таким же спритним, як твій колишній приятель Поль, ти був би бригадиром і мені жилося б краще", і відчуває приниження [7, с.175].