Становлення людини відбувається у культурі. Культура стискає у своїх міцних обіймах інваліда, надаючи йому певної форми. Безформне “Я” немовляти попадає у жорсткі рамки культури, як рідина у тверді стінки склянки. Тільки від густини і в`язкості цієї рідини залежить, чи встигне вона до свого затвердіння - в аналогії - до становлення з “Я” особистості - повністю прийняти форму склянки, або ж в ній залишаться пустоти, опуклості, впадини, які тільки й надають твердій масі елементи неповторності, індивідуальності. Обриси, визначеність, жорсткі форми залежать від жорсткості людського “Я”, від його здібності до опору зовнішнім факторам, в якості яких і виступає наявна культура.
Гегель говорячи про розвиток “абсолютного духу”, вказував на щаблі релігії, мистецтва, філософії. Це найважливіши форми духовності, без опанування якими неможливо стати культурною, тобто освіченою і вихованою людиною. Це “три кити” культурного розвитку і саморозвитку. Взагалі до сфери духовноїкультури належать всі форми суспільної свідомості- політична, правора, моральна, естетична, релігійна, філософська, національна.
Основа духовності - діяльність людей і їхнього спілкування. Духовність виявляється на двох рівнях- загальному іособистісному. На суспільному рівні вона виявляється у знаннях, теоріях, ідеях, моральних якостях іосвіченості населення. Духовність суспільства виявляється у формах суспільної свідомості - філософії, релігії, науці, моралі, мистецтві.
Духовність особистості - це духовний світ окремої конкретної особи, її погляди, уявлення і настрої. Її особливості визначаються конкретними обставинами життя людини, її місцем в системі суспільних відносин, рівнем освіти, вихованням, набутим життєвим досвідом. Духовний світ людини за своїм характером соціальний. Кожна особа є представником певної соціальної групи, нації, народу і виступає як продукт суспільних умов. Український філософ Д.Донцов писав: “Чи селянська культура не має права на існування? Ніхто їй того заперечувати не буде. Селянська культура може бути по своєму багата і стародавня, але тим не менше лишиться вона селянською себто культурою нижчої верстви, яка сама звичайно шукає взірців у культурі панській, а не навпаки. Селянська культура, культура провансальця, гуцула, або баска існувала і існуватиме, але трагедія нашого часу в тім, що наша інтелігенція намагається з культури підрядної кляси, з принципів рідного провансальства зробити орієнтаційний осередок для національної культури взагалі. Культура орачів може бути симпатична й високо моральна, але абсурдно було б робити з неї “формуючу засаду для культури людини взагалі””.
Роль культури у творенні людської духовності полягає в постійному творенні, відтворенні ізбільшенні матеріальних і духовних цінностей, в активному використанні культурних надбань для духовного розвитку суспільства і людської особистості.
Недарма у відомому творі “До кобзи” П.Куліш закликає український народ повернутися до культури. Пише “до сім`ї культурників вертайся”. Він вважає що культура має великий вплив не тільки на мистецтво, а насамперед на людину “землероба”.
2.2. Людина як творець культури.
Як мизазначили вище, культура має антропологічнівиміри. Людина є мірою культури і в її творенні, і в суспільному функціюванні. Адже кінцевою метою культурного розвитку виступає світ людини, або “друга природа”, яка будується самою людиною. Антропологізм культури означає, з одного боку, процес людинотворення, а з іншого - творення культури “за образом і подобою” людини. Творча людина - наче та квітка, з якої культура започатковується і розквитком якої завершується.
Творчість - то генерування нового, породження у муках і насолоді праці матеріальних і духовних цінностей. “Митець також людина. Він так само родиться, живе і виховується як інші люди”- писав В.Вінниченко. Але творча людина ламає повсякденні стереотипи діяльності і бачення світу, доходить до відкриття нестрандартних унікальних способів пізнання, виробництва, дозвілля. Успадковуючи певні алгоритми людського буття, вона створює небачені досі форми життєдіяльності, - поліпшує,оптимізує навколишнє середовище і свій власний світ.Творчість є сутністю, “родовою” силою людини. На відміну від тварин, які лише споживають, людина виробляє. Суспільне виробництво є виробництвом і самої людини і їїтворчих здібностей.
Отже, творчі здібності мають суспільну природу. Вони виникають і формуються у процесі суспільного становлення людини. Творчість - це найвища форма людської життєдіяльності, що зароджується у трудових процесах, при активному функціюванні мислення і почуттів.
Якими б не були внутрішні механізми творчості, всі вони потребують здатності людини переступати межі досвіду, прориватися у невідоме. У сучасній теорії творчої діяльності цей феномен визначаєтьсяяк трансгресія, тобто прорив, злет, стрибок реальності. Трансгресія - це рішучийкрок від однієї міри речей до іншої, від банального до геніального. Це свого роду “злочин” проти здорового глузду, пересічної повсякденності. Цікаво, що французький імпресіоніст Дега колись напівжартома зауважив, що художник повинен писати свою картину так, як злочинець справляє злодіяння. Адже у творчості порушуються норми і канони, переступається межа дозволеного. Яскравими прикладами такої творчості є М.Коцюбинський, М.Гоголь, Л.Толстой, Ф.Достоєвський. Хосе Ортега-и-Гасет писав: “Поет починається там, де людини вже нема. Доля останньої - жити своїм людським життям, доля поета - творити те, що не існує”.