Одного разу, коли Мурад IV читав книгу Нефі "Сихам-и Каза-і" надворі стемніло і у палац вдарила блискавка. Султан подумав, що то є поганий знак, покликав до палацу поета і заборонив йому писати сатири. Нефі скорився, але у касиді, написаній одразу ж потому:
Bu gunden ahdim olsun kimseyi hicv etmeyim illa
Vereydin ger icazet hicv ederdim baht-i nasazi,
не зміг стриматися від того, аби не висміяти володаря, нехай і в дуже вишуканій манері, зрозумілій лише тому, хто знається у віршах. Про це одразу ж стало відомо, і недоброзичливці поета переповіли подію наступним чином:
Gokden nazire indi Siham-i Kaza'sina
Nef'i diliyle ugradi Hakk'in belasina
За іншими ж переказами, цей бейт було написано на замовлення і присвячено до смерті поета.
Розповідають, що владика заборонив Нефі складати сатири, проте поет, незважаючи на це, не втримався аби не висміяти султанового візира Байрама пашу. Почувши про це, султан наказав привести поета. Чесний від народження Нефі не відмовився від скоєного. Падішах передав поета Байрамові паші і той, отримавши дозвіл на страту, наказав задушити його, а тіло викинув у море, позбавивши таким чином батьківщину навіть могили поета. А вже потому суперники поета і склали наведені вище рядки.
Проте набагато важливішою та ближчою до істини видається нам причина страти поета, запропонована професором Ф.Кьопрюлю.11
"У старих часописах зустрічається касида Нефі, яка містить тяжкий наклеп на Мурада VI. Можливо, насправді касида не належала перу Нефі, можливо, хтось з його недоброзичливців додав ці рядки з наклепом до поетової гострої сатири; проте касиду було представлено падішахові, і саме цей факт, очевидно, й став головною причиною страти. Ось що підтверджує цю можливість: до того часу Нефі склав значну кількість сатир на великих візирів, але жодна не стала причиною його страти. Мурад VI, який так любив та цінував поета, не приніс би його в жертву пихатому візирові. Найбільше покарання, що його міг би застосувати падишах, - звільнення зі служби, або ж, у гіршому випадку, заслання (що він і робив неодноразово). Отже, робимо висновок, що образа, яка спричинила до страти поета, мала бути нанесена лише особисто падишахові".
Наведені нижче бейти подають нам історію поетової страти:
Nagehangeldi (bir eksikli) dedi turihin
Ah kim kiydi felek Nef'i gibi ustade
Katline oldi sebeb hicvi hele Nef'i'nin
За цими даними Нефі було страчено 1044 (1634) року. Страту провели під безпосереднім керівництвом чавушбаші12 Бойну Егрі (Кривобокого) Мехмеда Аги. Придворні кати задушили поета, а тіло його кинули до моря. Таким чином, візир Байрам паша здійснив наказ великого падішаха.
Поетична творчість
Нефі належить до поетів, яким вдалося увійти до турецької літератури завдяки власному сильному слову. Проте слово його не є штучно створеним порожнім поетичним дзвоном. У поезії Нефі чітке гранене слово та думка автора перебувають у безперечній гармонії зі змістом твору. Іще у касиді, написаній на честь Ахмеда І поет підкреслював, наскільки важливою він вважає мелодику вірша:
Hem yazar hem tutarim nagme-i klike ahenk
Поет створив цілу низку творів, у яких з-під його каламу виходять мелодії. Необхідно також відзначити, що поети XVIІ століття, приділяючи надзвичайну увагу звуковому вираженню вірша, мали нове розуміння гармонії внутрішньої та зовнішньої побудови вірша. Прихильники цієї тенденції пішли навіть далі за видатних поетів попереднього століття Фузулі та Бакі, гармонія вірша та музична довершеність поезії яких безперечні.
З іншого боку, якщо докладніше розглянути уявлення Нефі про поезію, висловлені у касидах на честь Ахмеда І, можемо зробити висновок, що поетове бачення випереджало навіть думку його сучасників. На його думку, художня цінність поезії має бути схвалена кимось з високих осіб.
У поезіях Нефі, незважаючи на сильний вплив перської класичної поезії, перської манери написання вірша, спостерігаємо суто тюркську побудову речення та чітку, варту особливої уваги ясність манери виразу; причому поезії Нефі виразні настільки, що людина, знайома з усталеною поетичною лексикою того часу та канонами написання придворної поезії, не мала жодних труднощів з розумінням творів. У поезіях його - суть, гармонія та душа, і твори ці - саме те, що у давній літературі називали словом красномовність. Поет відбирав прості, але виразні та зрозумілі слова, забезпечував внутрішню та зовнішню гармонію вірша; відповідність між його звуковим вираженням та змістом; причому, на думку літературних критиків Туреччини, у цьому він досяг неабиякого успіху.
Саме тому написані Нефі вірші описового характеру найкраще показують художню силу та потенціал його творів. Читаючи опис війни у касиді поета, неможливо не почути гуркіт гармат та брязкіт шабель, створений навдивовижу митецькою побудовою фрази, вдалим підбором звуків. Якщо ж це опис весняного пейзажу, між рядків відчуваємо атмосферу радості, бажання, що надихає до дії, надає сил та енергії, живить природу.
У турецькій літературі дивану Нефі здобув ім’я майстра касид; секрет же у тому, що поет спромігся сягнути у цьому поетичному жанрі омріяних висот, відлити у формі слова барвисте різноманіття почуттів. Душа Нефі, що прагнула до інших, кращих світів, у жанрі касиди знайшла для себе можливості, що дозволяли зазирнути, ба навіть поблукати тим світом. У багатьох випадках образи його настільки перебільшені, що не здатний осягнути поетового світу читач сумнівався у щирості відображених почуттів поета.
Про героя своєї касиди Нефі говорить, що порох з-під копит його коня зупиняє вітри, а сонце проти величі його схоже на порошинку. Ці образи, що зійшли на папір з переповненого почуттів серця поета, не назвеш простими й звичними для жанру касиди. Проте поетові подобалося сягати таких висот за допомогою власної фантазії; зокрема в одному зі своїх віршів перською мовою Нефі зазначає: "моя фантазія - як Бог; якщо вона захоче, то перетворить перлину з морського узбережжя на фортецю, "- в чому, на думку Банарли, Нефі цілковито мав рацію13.
Незважаючи на численні гіперболи, які переходили усілякі припустимі межі, вірші Нефі отримали визнання та перепустку до когорти визнаних творів свого часу, так би мовити, до елітних творів, за їхню стилістичну майстерність, витонченість та гармонію, деяку схожість з фантастично-казковими творами.
Іншою важливою особливістю касид Нефі було те, що він уникав реалістичних описів осіб, яким присвячував твір. Портрет, створений пером та безмежною фантазією поета, настільки величний, що, врешті, ким би не була ця особа, що виникла у мистецькій уяві поета, у будь-якому випадку, вона мала б заслуговувати на схвалення та захоплення.
Зокрема султана Ахмеда І, який не брав участі у жодній війні, Нефі зобразив великим героєм; султанові Осману ІІ, що зазнав невдачі у поході на Польщу й сам потрапив до полону, поет присвятив наступні рядки:
Aferin ey ruzgarin sehsuvar-i safderi
Arsa as simden-geru tig-i Sureyya-gevheri
Касида Османові ІІ починається таким величним вступом і представляє молодого владику переможним командувачем; мало того, тут відчувається щирість поета, чуємо наспіви його душі, породжені тією ж безмежною уявою.
Tigine no'a yemin eylerse ruh-i Murtaza
Bir gaza etdin ki hosnud eyledin Peygamber'i
Eyledin bir hamlede berbard mulk-i dusmeni
Gerd-i rahsin gerci kim siddetli rah sarsari
Так само як і у касидах, присвячених султанам, у своїх творах на честь нижчих за становищем, Нефі вдається до гіпербол; уславляючи їх (серед таких, зокрема, візирі Мурад паша, Насук паша, Хусейн паша, Алі паша) поет використовує, здавалось би, занадто високі слова; усе це - вираз внутрішнього світу поета.
Помиляються ті, хто вважає подібні хвалебні пісні псевдо-мистецьким підлабузництвом. Доказом тому може слугувати той факт, що Нефі, гіперболізовано оспівуючи чесноти високих вельмож і приносячи їм хвалу, з тією ж таки ретельністю складає нищівну сатиру на них же, нещадно висміюючи усі їхні недоліки та хибні вчинки. Разом з тим варто ще раз підкреслити, що Нефі надзвичайно високо цінував власну творчість; це була занадто самовпевнена і самолюбива особистість, що не пробачила б, та й просто не дозволила би нікому принизити себе.
Нефі бачить себе вищим за усіх турецько-перських поетів і не оминає жодної можливості висловити свою думку. Така віра породила у поетовій душі переконання, що доля його, призначення від Бога, вище навіть за долю самого султана. Звертають на себе увагу слова поета, кинуті якось на адресу такої пишної та самовпевненої особистості як Мурад VI: "ти знаний та могутній владика, адже саме я складаю касиди на твою честь". Зокрема, у наступних рядках касид на честь падишаха поет таким чином звертається до нього:
Sen bir seh-i zi-sansin Sahenseh i devransin
Yani ki sen hakansin devrinde ben Hakaniyem
*
Sozde nazir olmaz bana ger olsa alem bir yana
Pur-tumturak u hos edane Hafiz'em ne Muhtesem
*
Hakani'yem ben Muhtesem yanimda serheng-i hasem
Hafiz olur leb-beste-dem hamem edince zir u bem
"Ти уславлений падишах! Падишах падишахів свого часу! Ти Хакан, але я теж хакан твого часу"
"У мистецтві слова подібного мені немає. Навіть якби світ розділився, не знайшлося б поета, схожого на мене. Моя поетична мова блискуча, сповнена гармонії, дотримана найкращої манери. Я теж Хафез, я теж Великий".
"Я лише Хакан. Великий може бути вищим за мене за своєю величчю, але коли моє перо починає вигравати усіма барвами, Хафез завмирає".
У цих бейтах, з яких видно, що турецьких поетів Нефі вважав вищими за перських; окрему увагу слід звернути на його твердження: "я-Хакан". У цих словах (де міститься, між іншим, вказівка на родинний зв"язок Нефі з правителями) поруч з алегоричним висловлюванням прослідковується й інший задум Нефі: як відомо, видатний перський поет (1126-1199) говорить у своєму творі: "немає кращого за мене падишаха; зверхність над поетами усього світу передалась мені"14 .
Нефі хоче сказати те саме й про себе. Для поета реальний світ, справжні володіння султана, так само як і світ пера, підпорядковуються владі поетичного слова. Іншими словами, поет таємно змагається з владикою у "падішахстві". Як зазначає він у одному рубаї перською мовою: "Я Шехіншах престолу розуму. Завдяки безмежній милостіАллахая маю численних воїнів. Я захопив країну (поетичних) смислів. Я викував монети зі слів, їх значень, їхнього срібла та золота". Ці слова - ще одне підтвердження тому, що Нефі був зверхньою та надмірно впевненою у собі особистістю.