КОРОТКИЙ СЛОВНИК ГЕОГРАФІЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ
ЗЕМЛЯ В КОСМІЧНОМУ ПРОСТОРІ
Астероїди — малі планети. В Сонячній системі обертаються між орбітами Марса і Юпітера.
Астрономічна одиниця — одиниця виміру відстані в астрономії: дорівнює середній відстані від Землі до Сонця (149,6 млн. кілометрів).
Астрономія — наука про будову й розвиток небесних тіл, їх систему та Всесвіт в цілому.
Зоря — розпечене небесне тіло, що випромінює світло. Складається з сильно нагрітих газів.
Знаки зодіаку — 12 сузір'їв, по яких проходить річний шлях видимого руху Сонця серед зірок.
Комети — малі небесні тіла, що складаються з яскравої голови та хвоста. Розміри їх величезні, а маси малі. Комети рухаються за своїми орбітами.
Метеори — невеликі небесні тіла, величиною з шпилькову голівку, що світяться в променях Сонця на нічному небозводі.
Метеорити — кам'яні, залізні і залізокам'яні небесні тіла, що падають на Землю з космічного простору.
Орбіта — шлях небесного тіла у космічному просторі.
Планета — великі кулясті небесні тіла, що рухаються навколо Сонця по колових орбітах. Планети світять відбитим сонячним світлом.
Полярна зоря — найяскравіша зоря в сузір'ї Малої Ведмедиці. Розташована поблизу північного полюса Всесвіту. Звідси і її назва.
Телескоп — оптичний астрономічний прилад для розглядання і фотографування небесних світил.
ЗЕМЛЯ НА ПЛАНІ ТА КАРТІ
Абсолютна висота — висота місця над рівнем океану.
Азимут — кут на місцевості або на карті, що утворюється напрямом на північ і напрямом на обраний пункт. Кути зчитуються від напряму на північ за ходом годинникової стрілки.
Географічна довгота — величина дуги паралелі в градусах від початкового меридіана до заданого місця.
Географічна широта — величина дуги меридіана в градусах від екватора до заданого місця.
Географічна карта — зменшене зображення земної поверхні на площині прийнятими умовними знаками.
Географічні координати — географічна широта і географічна довгота будь-якої точки на земній кулі.
Глобус — модель земної кулі з контурами суходолу й водних просторів.
Горизонталі — лінії на планах місцевості та географічних картах, що з'єднують точки земної поверхні, які лежать на одній висоті над рівнем моря.
Горизонт — частина земної поверхні, яку ми бачимо навколо себе на рівній відкритій місцевості.
Градусна сітка — сітка на географічній карті чи на глобусі, що утворюється від пересічення меридіанів з паралелями.
Масштаб — умовна міра, що показує, у скільки разів відстань на місцевості зменшена при зображені її на карті чи на плані.
Меридіани — умовні лінії на глобусі і карті, що проведені від полюса до полюса, які показують напрям “південь — північ”.
Нівелір — прилад для визначення відносної висоти місця, тобто перевищення однієї точки над другою.
Орієнтування — вміння визначати на місцевості сторони горизонту за Сонцем, зорями, компасом, місцевими ознаками.
Відносна висота — висота, що показує перевищення однієї точки поверхні Землі над другою.
Паралелі — лінії, проведені на глобусі і карті паралельно екватору. Паралелі розміщені під прямим кутом щодо меридіанів.
Полюси — умовні точки на земній поверхні, через які проходить земна вісь.
Початковий (нульовий) меридіан — меридіан, від якого ведеться відлік інших меридіанів на захід і схід у градусах. Він проходить через Гринвіцьку обсерваторію (поблизу Лондона).
Екватор — паралель, проведена на однаковій відстані від полюсів.
ЛІТОСФЕРА
Астеносфера — в'язкий, частково розплавлений шар у верхній частині мантії, що лежить на глибині 50 — 100 км. Балка — улоговина з пологими схилами, вкритими рослинністю. Кінцева стадія розвитку — яр.
Бархани — піщані горби серпоподібної форми, які трапляються в
пустелях утворюються внаслідок роботи вітру.
Вивітрювання — процес руйнування і зміни гірських порід під дією
коливань температури, повітря, вологи і живих організмів.
Гейзери — гарячі джерела, періодично діючі у вигляді фонтанів.
Геофізика — комплекс наук, що вивчають внутрішню будову Землі, а також процеси, які відбуваються в кожній з її оболонок.
Гіпоцентр — область в надрах Землі, де виникає землетрус.
Дюни — піщані горби чи пасма, які утворюються на берегах морів, озер та річок під дією вітру.
Епіцентр — місце на земній поверхні, розташоване над вогнищем землетрусу, де його сила максимальна. Район найбільших руйнувань.
Ерозія — процес руйнування гірських порід водяними потоками (водяна) або вітром (вітрова).
Жерло вулкана — канал, який з'єднує вогнище вулкана з поверхнею Землі.
Землетрус — коливання земної поверхні і підземні поштовхи, які виникають внаслідок раптових зміщень та розривів у глибині земної кори або у верхній частині мантії.
Кальдера — заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами.
Кратер — чашоподібне або лійкоподібне заглиблення на вершині або на схилі вулкана, з якого викидаються гази, вулканічний попіл, каміння, виливається на поверхню лава.
Лава — магма, яка вилилась на поверхню і позбавлена газів.
Літосфера — верхня тверда оболонка Землі, що охоплює земну кору і верхню частину мантії до шару астеносфери.
Літосферні плити — великі блоки літосфери, розділені глибокими розколинами, що повільно переміщуються по астеносфері.
Магма — розплавлена вогняна маса, що утворюється в шарі астеносфери і насичена газами.
Магматизм — процес утворення і руху магми від шару астеносфери до поверхні Землі.
Метаморфізм — процес зміни гірських порід під впливом високих температур і тиску в надрах Землі.
Сейсмічна зона — територія земної поверхні, що періодично зазнає землетрусів.
Цунамі — велетенські хвилі, викликані підводними землетрусами.
Яр — форма рельєфу, що утворюється внаслідок розмивання пухких порід тимчасовими водотоками.
ГІДРОСФЕРА
Айсберг — плаваюча льодова гора материкового походження.
Артезіанські води — напірні підземні води, замкнуті у водоносних пластах гірських порід між водотривкими шарами. При бурінні свердловин вода фонтанує або виливається на поверхню самостійно.
Батискаф — самокерований апарат для дослідження морів і океанів на великих глибинах.
Бентос — сукупність організмів, що населяють дно океанічних, морських та прісноводних водойм.
Болота — надмірно зволожені ділянки суходолу, часто з шаром торфу, вкриті вологолюбними рослинами.
Водоносний шар (горизонт) — шар водопроникної гірської породи, що залягає над водотривним пластом і утримує підземні води.
Водоспад — падіння води річки з виступу, утвореного в її річищі, складеного твердими породами.
Водопроникні породи — гірські породи, які легко пропускають через себе воду, наприклад, гравій, галька, пісок, вапняк з тріщинами.
Вододіл — межа між водозбірними басейнами двох річок або басейнами двох морів, океанів.
Водозбірний басейн річки — територія, з якої стікають у річку поверхневі та підземні води.
Водотривкі, або водонепроникні, породи (шари) — гірські породи, які дуже слабо пропускають через себе воду, наприклад, глина, граніт.
Водосховище — штучна водойма, що утворюється при спорудженні водопідпірної греблі в долині річки.
Гирло річки — місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку.
Гідросфера — водна оболонка Землі, до складу якої входять океани і моря, материкові води, в тому числі і льодовики.
Долина річкова — витягнуте в довжину звивисте заглиблення земної поверхні, по якому тече річка.
Заплава — частина річкової долини, що заливається водою під час повені чи паводка.
Затока — частина океану, моря, озера, що глибоко вдається у суходіл.
Канали — споруди, що являють собою штучно викопані річища для води.
Льодовик — великі льодові маси, що сповзають схилами гір або гірськими долинами. Льодові маси утворюються із снігу, що накопичується в горах, поступово ущільнюється і переходить у лід. Розрізняють льодовики покривні (о. Гренландія, Антарктида) та гірські (в горах вище снігової лінії).
Льодостав — період нерухомого льодового покриву на річці. Межень — період найнижчого рівня води в річці.
Міжпластові води — води, що лежать у водоносних шарах, розташованих між двома водонепроникними шарами.
Море — частина океану, більш чи менш відділена від нього суходолом. Моря бувають окраїнні і внутрішні.
Нектон — сукупність активно плаваючих водних тварин, здатних самостійно протистояти течії й активно переміщуватися на великі відстані.
Озеро — природне заглиблення на суходолі, заповнене водою.
Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. На Землі умовно виділяють чотири океани: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.
Острів — невелика порівняно з материком ділянка суходолу, оточена з усіх сторін водою. За своїм походженням бувають материкові, вулканічні, коралові.
Паводок — раптове підвищення води в річці, викликане випаданням великих дощів або інтенсивним таненням снігу.
Планктон — сукупність організмів, які населяють верхні шари води морів, океанів і прісноводних водойм, нездатні рухатись самостійно, а пересуваються під впливом вітру і течії.
Підземні води — води, що містяться в порах, пустотах і тріщинах гірських порід у верхній частині земної кори.
Повінь — найвищий рівень води у річці, що наступає щороку в певні строки.
Півострів — частина суходолу, яка заходить в океан, море чи озеро і з трьох сторін оточена водою.
Пороги — мілководні кам'янисті ділянки в річищі, що утворені виходами твердих гірських порід або валунами. На порогах вода тече з великою швидкістю.
Припливи і відпливи — періодичні підняття та опускання рівня води в океанах і морях, що є результатом впливу на Землю Місяця і Сонця.