ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА МОВНОЇ СИСТЕМИ
Реферат подготовил Василий Бовкун
Для виявлення загальних особливостей функціонування системи обробки символьної інформації як структури, складеної із системи подання знань та лінгвістичного процесора, абсолютно необхідним уявляється посилання на головні результати, які отримані лінгвістами та психологами у сфері вивчення мови та мовної діяльності.
На шляху дослідження ключовим питанням постає дихотомія мова\мовлення. Вперше ця проблема була сформульована та поставлена Ф. Де Сосюром, який відокремив мовне повідомлення від мови взагалі. Але все ж, значно точніше, та й на більш високому рівні що проблему сформулював та визначив Л.В.Щерба у своїй програмній праці “О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании”. Ця праця, що постає вершиною загальнолінгвістичних уявлень Л.В.Щерби, вводить ряд понять та визначень настільки загального та фундаментального рівня, що вони необхідним чином повинні враховуватись при моделюванні будь-яких мовних явищ: тим більш вони повинні враховуватись (бути вибраними як конструктивні гіпотези) при моделюванні мовної діяльності людини, що охоплює як питання формування (синтезу), так і розуміння (аналізу) мовної інформації. Для подальшої розбудови моделі мовної системи обов”язково необхідно згадати найважливіші концепції Л.В.Щерби, які можуть бути подані наступним чином: мовна діяльність спирається на процеси синтезу ( мовлення) та аналізу (розуміння) текстової інформації , причому: процеси розуміння інтерпретації знаків мови будуть не менш активними але й не менш важливими у сукупності того явища, яке ми позначаємо мовою, і вони обумовлюються тим же , чим обумовлюється можливість і явища мовлення.
Мовна діяльність постає перед нами як функціонування деякої мовної системи, “зануреної” у мовний матеріал.
Мовний матеріал визначається як сукупність всього мовленевого та сприйнятного у довільних конкретних обставинах і в ту чи іншу епоху життя даної конкретної групи, з нього виводяться всі мовні величини, з якими ми оперуємо у словнику та граматиці.
Мовна система, як сукупність мовних величин та граматик , враховує, що зумовлюють особливості формування окремих елементів понятійного апарату та особливості формування окремих елементів понятійного апарату та особливості їх функціонування у мовному матеріалі.
Мовна система – це сукупність окремих індивідуальних мовних систем , кожна з яких виводиться з конкретного мовного матеріалу.
Мовна система постає як деяка соціальна цінність, як щось єдине та загальнообов”язкове для всіх учасників цієї суспільної групи, об”єктивно подане в умовах життя цієї групи”, система ж мовних уявлень у загальному випадку має індивідуальний характер.
Таким чином , загальна концепція може бути подана схематично наступним чином: деякий мовний матеріал, що постійно діє на сприймаючу систему, формує індивідуальну мовну систему., яка у подальшому зможе функціонувати у режимі мовної діяльності і , звичайно, поповнювати мовний матеріал. Сукупність окремих індивідуальних мовних систем у граничному випадку і складає загальну систему мови. Уявляється ймовірним, що відмінності індивідуальних мовних систем в основному зводяться до наповнення системи подання знань, тоді як правила функціонування цих систем більш-менш ідентичні. Отже, окрему індивідуальну мовну систему можемо вважати досить репрезентативною моделлю мовної системи і у подальшому аналіз виконувати на її основі.
МОВА ЯК ВИЩА ФОРМА ВІДТВОРЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА .
Вхідною та вихідною інформацією індивідуальної мовної системи, яка більш-менш адекватно репрезентує мовну систему в цілому, буде мовний матеріал, що достатньо повно подається через одну його складову – текстову інформацію. Отже, структура текстової інформації та особливості її організації повністю визначають особливості будови мовної системи, принципи переробки текст. Інф. Лінгвістичним процесором. При цьому до ТІ ставиться лише єдина вимога – бути достовірною як у граматичному, так і семантичному планах. Презумпція достовірності ТІ гарантує достовірність знань, отриманих на шляху аналізу тексту.
Щоб відповісти на питання, які пов”язані з організацією як мовної системи в цілому, так і окремих її складових зокрема, необхідно детально проаналізувати головні функції мови, особливо розглянути її комунікативний та відтворюючий аспекти.
Одним з визначальних принципів зародження та формування живої матерії постає адекватне відтворення зовнішнього середовища. Вся діяльність живого організму – це по суті прагнення до адекватного відтворення зовнішнього середовища й недотримання цієї вимоги веде до конфліктної ситуації, яка буде несприятливою для окремого суб"єкта, особи. Відображення - це філософська категорія для позначення внутрішньо притаманної об”єктивній реальності властивості відносно стійко зберігати зміну структури в процесі взаємозв”язку та взаємодії.
Кожен об”єкт матеріального світу, будь-який об”єкти живої чи неживої матерії здатні відображати зовнішнє середовище, реагувати на його активний вплив: вся справа в тому, які форми відображення будуть при цьому.
МОДЕЛЬ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Розглянемо, як та за допомогою яких засобів зовнішній світ відтворюється мовними засобами. Але, якщо засоби мови добре відомі та, головне, доступні для сприйняття та аналізу, то що можемо сказати про оточуюче середовище? Мабуть, для вирішення цієї проблеми необхідно побудувати модель оточуючого середовища, яку далі можемо зіставити з мовними засобами. Щоб забезпечити максимальну відповідність моделі та середовища, модель необхідно будувати на найбільш узагальнених принципах, використовуючи такі фундаментальні категорії як матерія, рух, простір та час.
Текстова інформація у загальному випадку буде відтворення зовнішнього середовища, при цьому головні категорії дійсності знаходять своє відтворення у засобах мови, у формах її організації. У зв”язку з цим, уявляється необхідним детально проаналізувати структуру відтворюваного (зовнішнього середовища), щоб спробувати визначити окремі залежності співвідношення “Дійсність – Текст” та в подальшому їх використати при побудові систем обробки текстової інформації.
ОНТОГЕНЕЗ МОВИ
Оскільки межа людської цивілізації , в результаті досліджень останніх десятиріч , відступила в глибину віків на мільйони років, то знайти пам”ятки якихось первісних проявів мовної діяльності неможливо. Лишається тільки одна можливість - створити модель розвитку мови, бо ніяких об”єктивних орієнтирів в цьому напрямку немає.
Але якщо біогенетичний закон Ернста Геккеля, згідно з яким:”Онтогенез повторює філогенез, то справа постає дещо в іншому світлі і здається вже не такою безнадійною.
Згідно з цим законом особливості розвитку окремої популяції можуть бути адекватним чином подані особливостями розвитку окремої особи, Якщо цей закон використати для дослідження питань опанування людиною мовними засобами, то його можемо подати в наступній інтерпретації: особливості розвитку мови в суспільстві достатньо адекватно можуть бути репрезентовані основними етапами опанування мови дитиною. А це вже зовсім інша постановка питання, де є вже цілі пласти досліджень, виконані цікаві роботи.
Найбільш плідним внеском в опрацювання цього питання можемо вважати спостереження філолога О.М. Гвоздєва над своїм сином Женькою на протязі перших семи років.
Постійний допитливий погляд та професійний характер спостережень фахівця високої кваліфікації дають нам дуже важливу інформацію про головні етапи оволодіння мовою, її граматичним ладом, та власними спостереженнями , то вже можемо побудувати більш-менш сталу модель процесу опанування мовою людиною.
Ще одне зауваження необхідно прийняти до уваги при аналізі цього питання: постійно треба враховувати когнітивний аспект процесу оволодіння мовою, тобто мати на увазі , що крім мовної інформації на дитину одночасно поступає інформація про оточуюче середовище взагалі, та про конкретну ситуацію , зокрема.
До речі, саме в такому аспекті і вів дослідження О.М. Гвоздєв, який кожен акт опанування мовним матеріалом пов”язував з реальним станом оточуючого середовища. Треба також зауважити , експеримент, поставлений О.М. Гвоздєвим, дуже добре забезпечений як в науковому, так і методологічному відношеннях.
Когнітивний аспект опанування мовою відносно загальної схеми інформаційного забезпечення означає обов”язкове урахування поточного стану як бази знань так і лінгвістичного процесора. Перше зауваження пов”язане з обсягом знань, які на першому етапі нагромаджуються в пам”яті виключно через органи сприйняття немовної інформації. Тобто на початковому етапі в БЗ накопичується лише інформація образного характеру, і дитина активно взаємодіє з оточуючим середовищем немовним чином. Це означає пріоритетний характер формування на початковому етапі першої сигнальної системи. Лише значно пізніше, після 7 місяців, у дитини починається формування другої сигнальної системи. При цьому процес формування мовної системи має проходити відносно швидко і має майже ланцюговий характер, бо основою розвитку мовної системи стає когнітивний процес, який відіграє роль додатного зворотного зв”язку. Як тільки-но дитина зрозуміє, що процес спілкування – це невичерпне джерело отримання знань , вона дуже активно опановує обробки цієї інформації, тобто активно формує свою мовну систему. З розвитком мовної системи починається стрімке накопичення знань, здобутих вже через мовний канал, а не через безпосередню взаємодію з середовищем. Ці знання значно впливають на прискорення процесу формування мовної системи, будівництво якої завершується десь біля семи років.
ПОЯВА ЗВУКОКОМПЛЕКСУ ТА ЙОГО СЕМАНТИЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ