Реферат з курсу “Ландшафтна екологія”
Написано студентом ФПН-3 Заклецьким Олександром
НаУКМА
Кафедра екології
Київ 1999 р.
Як усім відомо , екологія — це наука , що займається вивченням взаємозв’язків у природному середовищі . Так було до 70-х років , зараз цими питаннями займається загальна екологія. Основними завданнями загальної екології є такі :
вивчення з позицій системного підходу загального стану сучасної біосфери планети , причин його формування та особливостей розвитку під впливом природних та антропогенних факторів ( іншими словами вивчення формування , існування та функціонування біологічних систем усіх рівнів у взаємозв’язку з атмосферою , літосферою та техносферою ) ;
прогноз динаміки стану біосфери в часі та просторі ;
розробка шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства й природи , збереження здатності біосфери до самовідновлення та саморегулювання з урахуванням основних екологічних законів і загальних законів оптимізації взаємозв’язків суспільства та природи .
На думку деяких авторів Ландшафтна екологія знаходиться десь на перетині екології живих організмів ( розділ теоретичної екології ) ; науки про раціональне використання та охорону природних ресурсів т.з. енвайроменталогію та науки про техногенні фактори забруднення довкілля ( практичні розділи екології ) . В екології елементарна одиниця – екосистема (єдиний природний комплекс , утворений за довгий час живими організмами й середовищем , в якому вони існують , і де всі компоненти обміном речовин та енергії ,при чому в системі повинна бути стабільною , та повинен чітко і стабільно функціонувати кругообіг речовин ) ; в ландшафтній екології елементарна одиниця – геосистема ( клас полігеокомпонентних природних систем , які виділяються з реального тривимірного фізичного простору як його певний об’єм , у межах якого протягом деякого періоду природні елементи й процеси завдяки існуючим між ними та з зовнішнім середовищем відношенням певного типу ( генетико-еволюційним , позиційним , речовинно-потоковим та ін. ) упорядковуються у відповідні цім відношенням структури з характерними інваріантними ознаками та динамічними змінами ) ; погодьтеся , що між двома ціма термінами є суттєва різниця .
Тепер давайте подивимося в чому специфіка Ландшафтної екології , чому і як вона виділяється в окрему науку . Почнемо з розглядання екологічного підходу .
Це завдання вирішується в рамках науково-екологічного підходу, який грунтується на концепції екосистеми. Як і геосистему , її складають ті самі геокомпоненти , проте в більшості визначень екосистеми явно або посередньо вказується на те, що один з геокомпонентів відіграє в ній роль центру («хазяїна»), а решту розглядають як його периферію («дім», «середовище»), тобто як компоненти , вплив яких на «центр» екосистеми визначають його стан і взагалі можливість існування. На відміну від моделі геосистеми , класична модель екосистеми моноцентрична .
Залежно від мети дослідження в ролі «центру» екосистеми виступають різні компоненти, причому не тільки природного середовища (виділяють, наприклад, екосистему міста). Проте для екологічного підходу характерний біоцентризм, тобто виділення та аналіз екосистем, центром яких є окремі представники .виду (аутекологічний підхід), певна популяція (популящйно-екологічний підхід ) або ж сукупність організмів різних видів (синекологічний підхід). Концептуальний зміст моделі екосистеми не зміниться, якщо в її центрі поставити не біокомпонент, а будь-який інший, наприклад, грунт. У цій можливості криється значний методологічний потенціал екосистемної моделі.
У моно- та поліцентричності ряд дослідників вбачають , принципову різницю відповідно між еко- та геосистемами. З таким твердженням, висловленим японським ученим М. Нумата (1966), а згодом і В. С. Преображенським, можна було б погодитись, якби сучасні екологічні дослідження й надалі грунтувались на моноцентричній моделі екосистеми. Але з широким розвитком експериментальних екологічних досліджень, імітаційного моделювання екологія вийшла з рамок класичної моноцентричної моделі. І хоч біоцентричні традиції екологічного підходу до аналізу природних систем зберігаються, сучасні уявлення екологів щодо принципової структури екосистеми близькі до концепції геосистеми.
Характерною особливістю екосистеми є її позаранговість. Як екосистему можна розглядати і окрему краплину води, озеро, територію з-невизначеними межами, яку займає певна популяція. З цією особливістю пов'язана другорядність територіального аспекту в екологічному аналізі. Для нього більш важливим є не межі та розміри екосистеми, а процеси, які в ній відбуваються. При цьому значна увага приділяється біотичним процесам, а з абіотичних аналізуються переважно ті що безпосередньо пов'язані з «центром» екосистеми. 3в'язки між елементами, що належать до периферії екосистеми, нерідко нехтуються. При аналізі компонентів екосистеми акцент робиться не стільки на їх властивостях, генезисі , будові скільки на функціях, які вони відіграють в екосистемі. Пріоритет функціонального аспекту аналізу екосистеми визначає способи її декомпозиції на структурні частини (продуценти—консументи-редуценти та ін.) , зв'язки між ними (трофічні, консортивні та ін.), вибір параметрів, які описують екосистему тощо.
При вивченні впливу зовнішнього середовища на екосистеми звертають увагу переважно на оцінку можливостей їх існування та ефективності функціонування в різних діапазонах дії факторів. На цій основі розроблено ряд конструктивних концепцій — лімітуючого фактора, екологічної ніші, а також методи градієнтного аналізу. 3 нею також пов'язана традиційна для екології більша увага до ординації, ніж до класифікації екосистем.
Ландшафтна екологія , як я вже казав народилася як синтез двох наук ландшафтознавства та екології .
Інтеграція різних наук або наукових підходів виправдана і врешті-решт відбувається при виконанні трьох умов: принципової можливості інтеграції , її доцільності та приблизно однаковим рівнем розвитку та ступенем загальності контактуючих наук.
Принципова можливість інтеграції ландшафтного та екологічного підходів в один—ландшафтно-екологічний зумовлена спільним об'єктом аналізу полігеокомпонентні природні системи), близькістю базових концепцій (гео- та екосистеми), cпiльними принциповими науковими завданнями (пізнання взаємодії компонентів природи між собою та з людиною), спільністю основних завдань прикладної орієнтації (обгрунтування рішень з оптимізації взаємодій суспільства та природних систем), подібністю багатьох методів досліджень.
Інтеграція доцільна в тому випадку, коли в кожній з контактуючих наук є коло питань, розробка яких однією наукою наштовхнулась на труднощі, тоді як в іншій науці для вирішення цих питань розроблено ефективні концептуальні та методичні підходи. Саме таких питань багато і в ландшафтознавстві, і в екології. В екології це насамперед питання просторового аналізу, які в цій науці майже не розглядались, а ландшафтознавство тут має багаті традиції. Для ландшафтознавства «кризовими» є теоретичні питання динаміки геосистем, до розв'язання яких необхідно залучити концепції екології. Загалом у екології та ландшафтознавства є багато взаємодоповнюючих концепцій, теоретичних положень, методів, із синтезом яких пов’язане формування теоретичного базису ландшафтної екології.
0днаковість ступеня розвитку контактуючих наук також необхідна умова їх інтеграції, інакше менш розвинута наука просто поглинеться більш розвинутою. Екологія та ландшафтознавство виникли майже одночасно (концепцію екосистем запропонував А. Тенслі в 1935 р., а оформилась вона в 50-х роках . Концепцію ландшафту вперше науково сформулював Л. С. Берг у 30-х роках, а в 50-х вона набула теоретичного завершення ) і далі вони розвивалися в цілому синхронно. І хоч у різних країнах співвідношення між ними може бути різним, у світовій науці стан розвитку ландшафтознавства та екології , можна вважати , знаходяться на однаковому рівні. Інша річ – ступінь обізнаності широкої громадськості ;з завданнями та ідеями цих наук. популярність екології . B суспільстві значно вища, ніж ландшафтознавства проте це не перешкоджає інтеграції цих наук.
Ландшафтна екологія є продуктом лише часткової інтеграції ландшафтознавства та екології. Вона використовує лише певну частину їх теоретичних положень, підходів, які при взаємоконтакті досить суттєво трансформуються. Це зумовлює формування оригінального концептуально-теоретичного базису самостійної науки — ландшафтної екології на стику ландшафтознавства та екології , які залишатимуться самостійними науками із своїми теоретичними концепціями та методами. Давайте розглянемо її підхід до проблеми .
Ландшафтно-екологічний підхід поряд із сильними в евристичному відношенні особливостями, успадкованими від ландшафтознавства (територіальність, поліцентризм моделі геосистеми тощо) та екології (концепція. сукцесії , методи ординації , моноцентризм моделювання екосистеми тощо ). Але є і власні риси. Як і в цих науках , об’єктом ландшафтної екології є полігеокомпонентні природні системи. Проте при їх дослідженні вона значно ширше користується наслідками із загальнонаукового принципу доповнюваності . Згідно з цим принципом всебічне пізнання складного об'єкта чи явища досяжне за умови дослідження його з різних проекцій (різними моделями) звести які до однієї принципово неможливо.
Досліджуючи природну реальність, ландшафтна екологія не редукує її до моделі якогось одного типу (гео- чи екосистеми) а виходить з того, що певне наукове чи практичне завдання визначає оптимальний cnoci6 декомпозиції природної системи (її поділу на елементи й структурні частини), що приводить до множинності типів її структур. Розуміння і дослідження геосистеми як системи поліструктурної — центральна методологічна установка ландшафтно-екологічного підходу. Сучасне ландшафтознавство та екологія також користуються наслідками принципу доповнюваності ; проте такого значення, як у ландшафтній екології, він не набув.