Отже, дослідниця визначає образ палімпсестів як “ключовий для образно-філософської проблематики Стусової поезії” [5, 19]. Враховуючи поліваріативність цього слова, можна також стверджувати, що принцип палімпсестів – не лише і навіть не стільки провідний стильовий принцип, скільки життєтворчий (у розумінні творити життя, народжувати себе), суть якого полягає в постійному “переписуванні” себе, нашаруванні своїх “подоб” одна на одну.
Текст “Палімпсестів” як суцільність надається до аналогії з “християнською містерією інкарнації” саме завдяки надзвичайно тонко відчутому і вдало “пійманому” слову “палімпсести”: так само передбачено моменти жертви, спокути й спасіння – відновлення – оновлення. Смерть і воскресіння – основний зміст ключового (єдиного) слова й ключової категорії “палімпсести”. Процес смерті й воскресіння окремого слова, окремого образу, окремого вірша, цілісного організму збірки, самого Стуса і , відособлено, життя як такого, яке є, врешті, суцільним і постійним вмиранням – народженням.
Слово “палімпсести”, знову ж таки за аналогією, виступає тим єдиним, яке являє світові поетичний феномен Стуса. Воно єдине, але в той же час лишається подією, становить множинність слів. Це “усміх Єдності над стрімким потоком сотворень”, це – “усміх Єдиночасся над тисячами народжень і смертей”, арена “всеможливих утворень, зачать і існувань” [3, 137-138]. Над поверхнею слова “палімпсести” зімкнулась глибина множинності. Крім того, воно містить і той шлях мислення, якому завдячує власним існуванням. Воно уподібнюється світлу, в якому стають видимими барви (перефразований вислів Томи Аквінського про слово).
Маємо нагоду спотерігати геніальність мовної свідомості – процес утворення поняття, завдяки чому й здійснюється подальший розвиток мови й розширення її змістових наповнень. Слово “палімпсести” з розряду власне архаїзмів – лексичної одиниці з історично обмеженим значенням – переходить у розряд сучасних, воскресає до нового життя в новому мовному просторі. Ось результат творчої діяльності митця, здатного відчути акциденцію слова (силу, енергію) й активізувати її, адже цим поняттям послуговувались у поетичній практиці й до Стуса (наприклад, П.Карманський), однак архаїзм так і залишався архаїзмом.
У Стуса і спосіб вживання давньоісторичної лексики, і той зміст, що вона покликана нести, – все набуває характеру ритуалу, священнодійства. У лексичному багатстві “Палімпсестів” наявне “даруваня – себе і вилучування – себе” як “діалектика самовиявлення і утаювання, що панує у таїнстві мови...” [2, 215].
Варто наголосити й на тому, що в збірці Стуса співіснують слова з різних лексичних шарів: книжних, діалектних, розмовних і т.д. В.Стус – митець, який любить
... слова ще повнодзвонні,
як мед пахучі та п’янкі,
слова, що в глибині бездонній
пролежали глухі віки
(“Я світ увесь сприймаю оком...”, [4, 25]).
Ось лише кілька прикладів: щовб (шпиль гори, прямовисна скеля), опуст (шлюз), потир (чаша або келих, яким користуються під час виконання християнських релігійних обрядів), ярий (не в розумінні яскравий, як подає першим значення словник, а в розумінні світлий, білий, прозорий), басамани (криваві смуги на тілі), яскиня (печера), гражда (садиба) і т.д. Видно навіть і без контексту, наскільки зростає експресія вислову. Слова підібрані з метою створити вражаюче за силою емоційного вияву й впливу зображення, оскільки і семантика, і звукопис становлять єдність, доповнюють і увиразнюють одне одного.
Слова, що в “глибині бездонній пролежали глухі віки”, як старе вино в добротному, майстерно і професійно виготовленому посуді, настоюються і з часом їх емоційна консистенція доходить найвищої межі, “адже мова сповнена переживаннями минулих поколінь...” (слова В. фон Гумбольдта цит. за [1, 405]) і вбирає в себе й почуття сучасників.
Окремої розмови потребує лексичний пласт “Палімпсестів”, який іменується неологізмами. Загалом же заглиблення в індивідуальність мовного явища “Палімпсестів” є одним із шляхів осягнення природи української мови на порозі ХХІ століття.
Список литературы
Гадамер Г.–Г. Онтологічний поворот герменевтики на провідній нитці мови // Гадамер Г.-Г. Істина і метод: Пер. з нім. – К.: Юніверс, 2000. Т. 1.: Герменевтика І: Основи філософської герменевтики. – С. 355 – 454.
Гадамер Г.–Г. Поезія і філософія // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно – критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С. 208 – 216.
Гессе Г. Сіддхарта // Гессе Г. Збірка / Пер. з нім. – К.: Фірма “Фіта Лтд.”, 1993. – 464 с. – Рос. мовою.
Драй – Хмара М. Вибране: Поезії та переклади. – К.: Рад. письменник, 1969. – 301 с.
Коцюбинська М. Василь Стус у контексті сьогоднішньої культурної ситуації // Слово і час. – 1998. - № 6. – С. 17 – 21.
Коцюбинська М. Стусове “самособоюнаповнення” // Сучасність. – 1995. - № 6. – С. 137 – 145.
Москалець К. Для троянди // Сучасність. – 1993. - № 1. – С. 5 – 13.
Москалець К. Страсті по вітчизні // Москалець К. Людина на крижині: Літературна критика та есеїстика. – К.: Критика, 1999. – С. 209 – 254.
Стус Василь. Твори: У 4-х томах 6-и книгах. – Т. 3, Кн. І: Палімпсести. – Львів: Просвіта, 1999. – С. 27 – 212.