У зв’язку з розглядом образу враза потребує детального аналізу і сам текст західнополіського замовляння, в якому фігурує загадкова Навськая дочка. Зі структурно-функціонального боку в цьому творі можна виділити три основні особливості щодо виконавця-тексту-адресата, які складають про нього цілісне уявлення як про типове уснопоетичне утворення оказіонально-обрядового фольклору. Перша особливість стосується виконавця замовляльного тексту, тобто тієї особи, котра проговорює його з утилітарною лікувальною метою. Наявний оказіонально-обрядовий твір дає змогу досить точно охарактеризувати цю особу, з’ясувавши її позицію стосовно зображуваного у фольклорному тексті. Визначення позиції виконавця вимальовує чітку картину взаємовідношення двох часових планів: історико-реального, тобто фабульного часу, у який відбувається подія, та оповідного часу з просторовою точкою зору, що обумовлює виклад подій і фактів із різним ступенем узагальнення [7, 74]. З трьох форм вияву оповідної позиції, які виділяють сучасні українські фольклористи, для цього замовляння властива третя – внутрішня позиція. Вона характеризується, передусім, тим, що виконавець разом із вразом і Навською дочкою сам виступає одним із персонажів, оповідаючи про самого себе. Окрім того, оповідь являє собою осторонній монолог і ведеться на рівні Я (мовець: виконавець) – Ти (слухач: враз, золотий ключ, Навськая дочка). У розповіді домінує наказовий спосіб (не пудпівай, не розпинай, не впадай, стань, сядь, становиса) у поєднанні з фрагментарним дійсним майбутнього часу (Тут тобі буде пітєніє, їдєніє / і легкіє спочиваніє). Для тексту також характерна демонстративна суб’єктивність та емоційність висловлювання: золотий князь, крісличко, місцичко і т.ін. Динаміку зображення характеризує чергування та зміна текстових інваріантних одиниць, які виступають своєрідними командами, наказами.
Друга особливість, яка характеризує замовляння, відображає позицію адресата, тобто того, кому воно проговорюється. Вона має на меті з’ясувати, чи адресат є якоюсь сторонньою людиною, чи ним виступає сам виконавець. Іншими словами, мова йде про гетеро-чи автосугестивність [9, 67-75] оказіонально-обрядового утворення. Та з її визначенням у цьому замовлянні виникають певні труднощі. Вони пов’язані з тим, що під час запису фольклорного зразка інформатор не включив у структуру тексту моменту гетеро- чи автосугестивної характеристики. Її відсутність як тут, так і в інших творах, – явище досить поширене, яке можна пояснити тим, що характеристика адресата є найбільш імпровізованим, варіативним місцем усного твору і диктується конкретною ситуацією. Якщо адресат – стороння людина, гетеросугестивна характеристика виражається самим ім’ям адресата або більш повною конструкцією на зразок раб Божий (ім’я). Коли ж адресат тотожний виконавцеві, автосугестивність передається займенниковими формами мене, мені, рідше – із вказівкою власного імені.
Вияснити, чи гетеро-, чи автосугестивний цей текст, дають змогу інші традиційні зразки замовлянь від враза. Уважне вивчення кількох десятків оказіонально-обрядових фольклорних утворень переконливо свідчить, що всі вони, в тому числі й згадане, є гетеросугестивними. Випадків автосугестивності не зафіксовано в жодному тексті, тобто в традиційній етновербальній медицині встановляти враз на місце самому собі не практикувалося. Щодо словесної конструкції, в якій містилося ім’я адресата, то вона, як правило, містилася в текстах перед або після дієслівних форм молитовного прохання або завершального побажання. Таких місць у структурі цього уснопоетичного зразка є аж шість: перед або після дієслів не пудпівай, не розпинай, не впадай, стань, сядь, становиса. У будь-якому з них і могла б міститися гетеросугестивна характеристика цього тексту.
Характеристика останньої особливості, головної серед трьох, дає змогу зрозуміти один з найбільш важливих моментів: що являє собою оказіональний твір як вербальна складова обрядового явища. Основним завданням цієї характеристики є визначення апелятивного та експлікативного компонентів тексту за допомогою з’ясування інваріантної структури замовляння, тобто таких одиниць, послідовність яких утворює єдиний текстовий дієвий механізм.
Наведений уснопоетичний зразок замовляння від враза являє собою комбіноване апелятивно-експлікативне утворення і в структурному плані є послідовним поєднанням таких інваріантних одиниць: потрійного звернення, два з яких – безпосередні, одне – опосередковане (Вразе-1, вразе-2, золотий князе-3); трьох одночленних побажань, які окреслюють просторові межі й унеможливлюють можливі негативні наслідки руху враза у животі (Пуд серце не пудпівай-1,/ бокув не розпинай-2,/ в чиресла не впадай-3); двочленного побажання, котре скеровує орган на його природне місце (Стань собі пуд пупом,/ як коринь пуд дубом-1); одночленного побажання, яке, так само, як і попереднє, закріплює враз на призначеному для нього місці (Сядь собі на крисличко,/ на золоте місцичко-2); обдарування-обіцянки, яка має на меті пришвидшити і закріпити попередню операцію встановлення враза (Тут тобі буде пітєніє, їденіє/.і легкіє спочиваніє); подвійного звернення, кожне з яких опосередковано стосується головного персонажа тексту (Навськая дочка-4,/ золотий ключ-5); одночленного побажання, яке є кінцевим та підсумковим у встановленні органу у вихідне положення (На місце становиса-3).
Усі названі інваріантні одиниці тексту, за винятком обдарування, є апелятивними. Їх основа виражена дієслівною формою другої особи однини теперішнього часу. Обдарування-обіцянка є експлікативним складником тексту і має дієслівну форму третьої особи однини майбутнього часу.
Неважко помітити, що саме в апелятивних зверненнях, яких в замовлянні нараховується п’ять, згадані усі можливі фольклорні персонажі. Однак їхня кількість не може збігатися з кількістю виділених інваріантних одиниць. Першим аргументом на доказ цього є той факт, що враз згадується у тексті двічі. Таким чином, фольклорних персонажів, не враховуючи самого виконавця, як максимум чотири. Окрім першого – враза, ніяких сумнівів не викликає виділення ще одного персонажа – Навської дочки, який, на відміну від попереднього, є жіночим.
Розглядати разом і зіставляти образи золотого князя та золотого ключа, що залишилися, дозволяє не лише існуюча між ними часткова зовнішня схожість на рівні епітетів. На нашу думку, вони стосуються характеристики одного й того ж персонажа – враза. Ідентифікувати із вразом першого з них дозволяє та обставина, що вони обидва згадуються у тексті в лінійній послідовності як три функціонально аналогічні апелятивні звернення, два перші з яких називають персонаж безпосередньо, третій – опосередковано.
Підставою до ототожнення другого описового образу і враза є текст замовляння зі Звенигородщини із фольклорного збірника відомого мовознавця та фольклориста Агатангела Кримського. Золотий ключ тут є ніби відмичкою враза, і разом з ним мислиться як органічно взаємопов’язані явища: Ішла мати Божа золотим мостом з Ісусом Христом, в золотому очіпку, в срібних ризах, золотою паличкою підпиралася, золотими ключами враз відмикати, враз вимовляти…[8].
Не менш вагомим аргументом на користь того, що у виразах золотий князь та золотий ключ слід вбачати враз, можна вважати ще одну його загальноукраїнську назву – золотник. Тотожність явищ, які означують ці два імені, не викликає сумнівів, адже існують замовляння, у межах яких вони згадуються разом як синоніми: Господи Боже, поможи, і Божая Мати / з святими ангелами, приступати, / враза з середини до пупа підганяти. / Від грудей, від серця, / від шлунка, від матки, / з боків, з крижів. / Виходь, золотничку,/ всякими разами, / всякими молитвами… [2, 106].
Як засвідчують публікації фольклорних матеріалів, оказіонально-обрядові тексти від золотника існували в багатьох регіонах України та в сусідній Білорусі [6, № 778-830]. Найбільш відомою назва золотник є у замовляннях з Центрального Полісся. Так, в одній із публікацій Віктора Мойсієнка, дослідника оказіонально-обрядового фольклору цього регіону, з п’ятнадцяти надрукованих текстів з позначкою “Від вразу” золотник згадується у дев’ятьох [10, 57-62; 67; 70; 71]. Чималу кількість подібних утилітарно-магічних утворень зафіксував дослідник народної медицини Андрій Шкарбан. Лише під час історико-етнографічної експедиції по Житомирщині у 1997 р. він виявив їх сім [4, 380]. Окрім північних областей, подібні уснопоетичні зразки ще у кінці XX – на початку XX ст. були записані Яковом Новицьким на Дніпропетровщині [11, 24] та Ромуелем Кайндлем – на Буковині. Другий учений у коментарях до тексту зазначав, що в Карпатах над Черемошем між людьми “золотником називають, здається, ріжнорідні жолудкові слабости” [1, 147].
На Західному Поліссі під цією назвою враз згадується вкрай рідко. Нам відомі лише два зразки замовлянь, які записані у населених пунктах за межами визначеного ареалу образу враза. Перший походить з Ковельщини (Старі Кошари В), другий, значно менший за розмірами, – з села Межисить Ратнівського р-ну Волинської обл.: Золотник-золотниче, / сам Господь тибе на своє місце кличе.
Появу назви золотник у всіх цих оказіонально-обрядових текстах, очевидно, слід пояснювати однією з основних суттєвих ознак відображуваного поняттям явища, яку можна умовно охарактеризувати як золотистість. З огляду на такі міркування, образи золотого князя та золотого ключа можна вважати співмірними і самодостатніми для характеристики центрального персонажа, яким у західнополіському замовлянні є враз. Отже, чотири апелятивні звернення у виокремленому тексті слід пов’язувати саме з цим фольклорним образом.
Таким чином, у західнополіському замовлянні для нас залишається нез’ясованим лише образ Навської дочки. На перший погляд, його можна логічно пов’язати із вразом, оскільки наступне опосередковане звертання й одночленне побажання мають до нього пряме відношення. Однак зробити це не дозволяє та обставина, що враз-золотий ключ – образ чоловічого роду, а Навськая дочка навпаки є виразно “жіночим” персонажем. Тому, вдаючись до пояснень, можна припускати, що у цьому тексті повинна була би існувати ще одна назва жіночого образу, яка функціонально подібна до враза. Оскільки як у тексті, так і доданих до нього коментарях вона відсутня, то основною нашою метою стає пошук усіх можливих її варіантів.