Міфологема долі, виявляється, ще більш увиразнює та підсилює оптимістичний висновок вірша. Ось чому в контексті твору міфологема долі отримує, зрештою, позитивну оцінку, бо усвідомлення цього виводить митця зі стану пасивного підкорення долі, спонукаючи до активного вибору та формування власного життєвого шляху:
Всі наруги навал здолавши, Світ стоїть, як стояв, здоровий [1,418]
Використання античних образів дає можливість Яру Славутичу активізувати в сучасному контексті поезії широкий спектр історико-культурних асоціацій. Тема “мистецтво - митець – народ” більш рельєфно розкривається через уведення в тканину поетичного тексту античних образів, що дає можливість автору об'єднати в єдине ціле національні, морально-етичні та філософсько-гносеологічні проблеми, які хвилюють людство впродовж усього його існування. Показовим у цьому плані є використання у світовій літературі образу Кассандри, інтерпретація якого набула глибоко трагічного забарвлення.
У 1970 році в Едмонтоні, коли Яр Славутич пише про своє бажання побувати в Києві, образ Кассандри, зберігаючи первинну художню мотивованість, набуває у митця нетрафаретного трактування. Автор вдається до прозорої алюзії, оскільки у переносному значенні Кассандра – це особа, яка передбачає майбутнє лихо, але не може його відвернути. Крім того, цей образ набирає ще й виразної? символічності. “Слово моєї Кассандри” - це поезія самого Яра Славутича.
В античній міфології провісницю, яка зневажала любов бога, було покарано так, що її пророкуванням ніхто не вірив. Знати про грядуще нещастя і не мати можливості відвернути його – це було найбільшим стражданням для Кассандри. Подібної кари зазнав і наш поет, який за довгий час перебування поза межами України залишився патріотом, який не лише знав про події на Батьківщині, а й намагався брати активну участь в історичних змінах. Ось чому образ античної провісниці актуально накладається на життєву долю самого поета-емігранта:
У теплій долоні крізь Київ
За труд і невтомливі мандри,
Я гордо нестиму її –
За серця натхненний борвій,
Признання відземного вияв
За слово моєї Касандри –
За всі поривання мої.
Про тебе, о Києве мій! [1, 274]
Образ ліричного героя опосередкований мотивом вигнання творчої особистості в нівелюючих умовах народного забуття. У поезіях Яра Славутича не знаходимо мотиву духовної кризи особистості, навпаки – автор шукає сили в собі, щоб відмовитися від добровільної деградації мистецького потенціалу. Тому поезії, розділені кількома десятиліттями, несуть життєстверджуюче начало.. У 40-ві роки поет пише:
Моє палання - невідкличні мандри. І вже його, як боговиту даль, Не пригасити провістю Касандри, Ні Паркою перейдених проваль [1,112]
Як уже зазначалося, використання античних образів значною мірою впливає на емоційно-естетичне забарвлення поетичного твору. Тому образ міфологічної провісниці виявився найбільш придатним для умовної художньої символізації. Поряд із цим автор використовує образи Електри, Одіссея, Пенелопи, які також можна розглядати на рівні мікроструктури поетичного тексту. Зокрема згадки про Одіссея та Пенелопу зустрічаємо в автобіографічних поезіях. Ці образи не набувають самостійного значення, виконуючи службову роль. Наділені значною емоційною силою та сталими рисами образів-символів, вони підсилюють громадську патетику віршів, викликаючи відповідні асоціації:
Я по світах блукав, як Одисей,
Була далеко золота Европа,
А ти чекала, вірна Пенелопа.
Ще дальше - дім, і не було вістей [1,269]
Прочитуючи античні образи, якими насичена структура поезій митця, не важко уявити складне й витончене мереживо його художнього стилю. Запозичене та своє – вистраждане, пережите – синкретизувалось в єдине ціле, що стало нідмурівком Славутичевої талановитої поезії.