Реферат студента 7 групи 4 курсу Фінансово-економічного факультету спеціальності 0104 Вертелецького Д.Б.
Міністерство освіти України
Київський Національний Економічний Університет
Кафедра “ Банківська справа ”
Київ –1998
Грошова реформа 1895 – 1897 була ретельно підготовлена і здійснювалась поступово на протязі 3 років. Для неї було створено певні передумови. Основною з них було накопичення в Росії значних запасів золота . Це пояснюється тим , що Росія приступила до розробок золотих родовищ раніше більшості провідних країн ( на 35 років раніше ніж Північна Америка , на 37 років ніж Австралія та на 50 років ніж Південна Африка ) . Щорічний добуток складав 34 – 42 тони . На початок реформи за рахунок внутрішніх джерел та зовнішніх операцій Державний банк сформував золотий фонд у розмірі 475,2 млн. крб. , а на кінець реформи – 1095,5 млн. крб..
На протязі 1896 року проводив роботу фінансовий комітет під проводом імператора. 2 січня 1897 року було прийнято рішення про запровадження золотого монометалізму.
Встановлення золотого стандарту та вільний обмін паперових грошей на золото сприяв подальшому укріпленню рубля , та запобіганню коливань товарних цін в країні. Після реформи Держбанк продовжив курс на збільшення золотого запасу і до початку 1914 року він склав 1688 млн. крб.. По кількості дорогоцінного металу Росія займала тоді перше місце у світі. Така політика призвела до того , що поступово до 1912 року покриття банкнот золотом було доведено до 108,3% Отже навіть якщо всі банкноти було б пред’явлено в банки для обміну на золото то це було б зроблено без проблем для банку.
Обмін паперових грошей на золоту монету проводився без жодних обмежень. Держбанк заохочував розповсюдження золотих монет , намагаючись наситити їми грошовий ринок . Перші роки після реформи всі платежі проводилися банком виключно в золотій монеті , щоб привчити до неї населення ; кредитні білети видавалися лише у виключних випадках. Золото надійно увійшло в господарський обіг . Золотий стандарт став реальним та дійовим фактором . Однак стабільність грошової системи мале іще один аспект – співвідношення з валютами інших країн. Валютний паритет ( тобто співвідношення грошових одиниць окремих країн ) встановлювався на основі вмісту в них золота.
На передодні другої світової війни котування російського карбованця були наступними:
1 ам. Долар = 1,943 крб ( зворотній курс 0,514 )
1 німецька марка = 0,642 крб ( зворотній курс 2,16 )
1 Фр. Франк = 0,374 ( зворотній курс 2,66 )
Але треба зазначити , що валютний паритет в більшості випадків відрізнявся від валютного курсу ( який називали також вексельним , тому що засобом міжнародних розрахунків слугував в більшості випадків переказний вексель ) . Валютний курс коливався навколо паритету у межах так званих золотих точок , що позначали таке відхилення від паритету при якому замість векселя вигідніше переслати реальне золото . Отже відстань від паритету до золотої точки визначалася видатками на пересилку золота. Але в кризових випадках курс інколи виривався за вказані межі.
Як же в дійсності складався курс карбованця в період з грошової реформи Вітте до першої світової війни .
В кінці 19 на початку 20 ст. російський карбованець котувався відносно франка, марки і фунта стерлінгів . Долар тоді не вважався світовою валютою . На початок реформи карбованець офіціально прирівнювався до 4 франків але в дійсності дорівнював 2,5 франків це співвідношення було вирішено закріпити – карбованець був девальвований і прирівняний до 2 цілих двох третіх фіранку. Цей паритет відповідав золотому вмісту і купівельній цінності двох валют. Фактично це дало змогу залишити ціни на внутрішньому ринку незмінними і полегшити проходження реформи. Встановлений курс вдалося витримати . До 1913 року він коливався у межах 2.57 – 2.69 франку за карбованець. Російський карбованець котувався на всіх біржах світу .
Найбільше випробовування надбанням реформи мало місце в період російсько-японської війни та революційних заворушень 1905 року: було різко збільшено випуск кредитних білетів ( на 13 % ) , почалися масові вилучення вкладів населення , для запобігання краху Держбанк вимушений був надати банкам кредит . Це все відбилося на курсі карбованця він різко упав до з 2.16 до 2.12 марок . Зважаючи на вищесказане Держбанк прийняв дуже ефективний захід , який зараз називається валютною інтервенцією : він продав у 1906 році іноземної валюти на 324,4 млн. крб ( за наступні 5 років було продано лише 120 млн. крб.)
Вже через місяць це призвело до вирівнювання курсу карбованця , а через півроку навіть до зростання . Це підіймало авторитет Росії, але також і підіймало вартість російського експорту , тому Держбанк почав проводити політику на утримання росту курсу карбованця поступово скуповуючи розпродану валюту. Так держбанк маневрував чергуючи покупки та продажу іноземної валюти у відповідності з ситуацією , що формувалася на грошовому ринку. Карбованець так зміцнів , що вже було необхідно стримувати його зростання ( за 1 крб давали 2.177 марки замість 2.16 за паритетом .) За 1906 – 1911 роки продажу карбованця склали 1180 млн. крб , що превисило продажі в 9 разів . Таким чином Держбанк поповнював валютні резерви не підриваючи цінність власної валюти. Сильний карбованець надав змогу знизити облікову ставку до 4.5 % .
Але треба зазначити , що укріплення карбованця , зниження процентних ставок проходило поступово – цим намагалися запобігти значних коливань в економіці і досягти стабільності. Після деякого відпливу золота з банків в період 1904 – 1905 років в наслідок зростання довіри до карбованця почався зворотній процес – населення понесло золото в банки в обмін на кредитні білети. Це надало змогу скоротити кількість паперових грошей випущених для покриття військових витрат на 120 млн. крб. Випуск паперових грошей знаходився під жорстким контролем . Випуск банкнот до 300 млн. повинен був бути забезпеченим золотом як мінімум на половину , випуск вище 300 млн. забезпечувався золотом на 100 % .
Законодавство Росії по регулюванню грошового обігу було значно жорсткіше ніж законодавство інших країн. Також треба зазначити , що Держбанк майже ніколи не використовував своє емісійне право на 100 % . Не використане емісійне право вимірювалось:
1900 – 132,8 %
1901 – 93,8 %
1904 – 109,2 %
1910 – 45,9 %
Навіть у складному 1905 році Держбанк міг випустити іще 17 млн. карбованців , але не зробив цього.
Наступним дійовим засобом обмеження маси готівки стало запровадження безготівкових розрахунків. Для цього в 1898 р. при Петербурзькій конторі Держбанку була відкрита розрахункова палата. До 1912 р. таких палат було вже 40 в різних містах Росії. В роботі цих палат приймали участь всі банки , великі банкірські контори та дома , товариства взаємного кредиту, великі торгово-промислові фірми. Щорічно через палати проходили платежі на мілліарди крб 70 % з них здійснювалась шляхом заліку взаємних вимог.
Упорядкування грошового господарства позитивно вплинуло на зовнішню торгівлю. За період з 1881 по 1913 надходження золота від експорту перевищили видатки по імпорту на 7751 млн. крб.
Але в 1913 в Европі почали формуватися перші ознаки майбутніх негараздів. У зв’язку з різким підвищенням облікової ставки в ряді країн Росія теж була вимушена підвищити її в грудні 1912 р. до 6 % . Стійкість карбованця підтримувалась колосальними запасами золота і гнучкою дивізною політикою.
Російський карбованець та цінні папери стійко трималися аж до самого початку першої світової війни, чого не можна сказати про валюти інших країн. З початком війни Росія та інші країни Европи припинили обмін паперових грошей на золото, однак золоте забезпечення карбованця збереглось ( в 1914 році грошова маса склала 3,2 млрд. при золотому запасі 1.6 млрд. ) Це Було менше ніж передбачено законом 1897р , але набагато більше ніж в довоєнній Німеччині.
В умовах припинення обміну паперових грошей на золото всі очікували обвалу карбованця , однак цього не сталося . За 5 місяців 1914 р крб. Подешевів лише на 16.8 %. Ілюстративними є показники за наступні два роки війни .Якщо прийняти фінансову позицію валют на 1 грудня 1914р. за 100 , то середній вексельний курс дорівнював:
| Грудень 1915 | Грудень 1916 | |
| Росія | 76 | 70 |
| Німеччина | 86 | 74 |
| Австро-Угорщина | 74 | 59 |
Однак не все було так гарно . З 1914 по 1917 бюджетний дефіцит зростав з 1.898 млрд до 22.568 млрд. Разом зі зростанням дефіциту зростала емісія грошей , незабезпечений випуск склав після лютневої революції 8.4 млрд. Тимчасовий уряд довів емісію до 16 млрд. ( Радянський уряд після перемоги жовтневої революції установило норму емісії – 50 млрд ) . Склалися всі умови для інфляції та знецінення карбованця. Загальна сума державного боргу на березень 1917 склала 35 млрд і витрати на його обслуговування повинні були скласти 1.8 млрд . Основна проблема держборгу полягала у його структурі : основна частина короткотермінові ( 6 місяців та 1 рік ) боргові зобов’язання . Для обслуговування держборгу та фінансування дефіциту бюджету був обраний шлях залучення нових позичок шляхом випуску державних боргових зобов’язань. При чому наголос ставився на внутрішні позички , що давало можливість відтягнути частину готівки з обороту. Але перед цім Уряд провів деякі заходи на фондовому ринку , що мали на меті показати інвесторам готовність держави проводити економічну політику зразка більшості капіталістичних країн.:
Підтвердження відповідальності по зобов’язанням царського уряду
Спрощена процедура створення АТ
Полегшені умови допуску іноземних інвесторів на російський фондовий ринок
Внутрішні інвестори негайно відреагували на ці дії . В березні 1917 р. 30 найбільших банків дали згоду на реалізацію першої довгострокової позички Тимчасового уряду. Однак успіху ця позичка не мала : в умовах інфляції попит на довгострокові ЦП падає.