У гуцульській вишивці збереглися граничні геометризовані антропоморфні, зооморфні мотиви. Вони чітко простежуються у вишивках верхнього одягу: на серветках, кептарах, кожухах та гуглях??.
Типовою композицією гуцульської вишивки є різні за шириною стрічкові смуги, рапорт яких складається з одного, двох або кількох мотивів. Вони розташовані строго геометрично, згідно з орнаментальною сіткою, створеною з комплексу горизонтальних, скісних, прямих і кривих ліній, що обгрунтовують відповідні орнаментальні ритми.
Для Гуцульщини є характерними розеткові та квадратові композиції з численними варіантами контурного обрамлення.
Розглянуті види вишивок розкривають складну систему гуцульської орнаментики, властивої для тієї чи іншої техніки виконання, матеріалу і призначення. Кожна історична епоха вносила певні зміни у мистецтво вишивки на Гуцульщині. Поява рослинних мотивів довільного трактування - явище рідкісне. Гуцульські майстри виявили глибоке розуміння краси, своєрідної опезії геометрично-графічної лінії, гармоній форми і ритму.
Характерна риса гуцульської вишивки ХІХ-ХХ століть - поліхромність, соковита, багата, сповнена дивовижної сили декоративного звучання. У ній знайшли відображення усі барви спетральної гами. Домінуючий червоний колір у рзкних нюансах звучання - від найбільш темних до інтенсивних оранжево-золотистих відтінків. Так, у вишивці Верховинського району переважають лілово-фіолетові кольори, у вишивці Яворова, Брустурів домінують блакитний і зелений колір.
Виділяються вишивка найбільш відомих центрів цього виду мистецтва особливо Верховини, Криворівні, Косова, Космача, Яворова, Вижниці, Путили, Ясіня, Яремчі, Рахова, Косівської Поляни. Поряд з домінуючою технікою вишивання низинкою тут були поширені також хрестик, настелювання, штанівка, шнурок, кучерявий шов.
У 1930-х роках і особливо в повоєнний період верховинські виставки змінюють свій характер. З'являються нові складні форми, мотиви та композиції візерунків. Мотиви стають більші, спостерігається тенденція до декоративності, насиченості візерунків у композиційному та кольоровому відношенні.
Для сучасних верховинських вишивок характерне те, що поряд із традиціями строго геометричними формами появилися геометризовані рослинні мотиви: "дубовий лист", "капусточка", "чічкатий".
Назви вишивок указують на те, що вони запозичені у природи, тварнинного світу і є специфічними лише для згаданих вище сіл: "жуки", "курячі лапки", "слонові"??, "оленячі". Трапляються і композиції із декоративних зображень зайчиків та оленів серед геометричних та рослинних форм. Це - явний вплив друкованих зразків.
Вишивка нашого краю вражає багатством і різноманітністю локальних художніх традицій. У наш час відбувається їх активний творчий розвиток. З'явився новий незначний раніше вид - вишивка інтер'єрного, обрядового призначення.
Сучасна вишивка - це складне, багатогранне художнє явище. Вона розвивається у трьох основних напрямках - традиційне, професійне і самодіяльне мистецтво. У кожному із цих напрямів є свої специфічні методи і відповідні межі взаємодії.
У традиційному мистецтві вишивання вагоме місце займають народні художні промисли.
Художники, провідні майстри на основі наближеного вивчення локальних художніх особливостей, вишивки окремих осередків працюють над створенням вишивок нового, полегшеного звучання, співзвучних сучасним проблемам декоративно-прикладного мистецтва, в тому числі моделювання.
Розділ ІІ.
2.1. Матеріали та обладнання.
Вишиванням на Україні займалися в основному жінки. Воно було одним із улюблених занять. Довгі осінні та зимові вечори дівчата вишивали, часто супроводжуючи його піснями. Поганою нареченою вважали ту дівчину, яка не навчилась вишивати змалку. Лише одних сорочок до весілля кожна українська дівчина готувала собі кілька десятків.
Жіночий одяг оздоблювали надзвичайно гарно. У барвистій сорочці, яскравій ?????, одзобленій карсетці дівчина виглядала немовби букет живих квітів.
Кожна місцевість і навіть окремі села в Україні мають свої особисті традиції вишивання: перевагу дають тому чи іншому кольору, узору, техніці вишивання. Традиції вишивки завжди бережно передавалися з покоління в покоління, від матері до дочки.
За кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах завжди можна визначити місце виготовлення вишивки.
Матеріали зумовлюють художній рівень твору. Згідно з призначенням вишивальні матеріали поділяються на два типи: 1) основа, на якій вишивають, - вовняні, лляні, полотняні, домашнього виробництва тканини, шкіра, сукно та пізніше - тканини фабричного виготовлення: перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, ба?бан. шовк, шкірі та ін.; 2) матеріал, котрим вишивають : ручно-прядені лляні, конопляні вовняні; нитки фабричного виготовлення - запал, біль, кумач, волічка, гарус, з сукна вовняні нитки "коцик", шкури, шовк. Металеві, золоті та срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металеві пластинки - лелітки, гудзики, сап'янові стрічки тощо. Вишивальні матеріали поступово вдосконалювалися. Так, на зміну ручнопрядним приходили нитки фабричного виготовлення. Для конкретних компонентів одягу та інтер'єрних тканин використовували інші матеріали.
Природні, фізичні, структурно-еластичні властивості, кольорові відтінки, характер взаємодії цих двох видів матеріалів визначають художню якість вишивки. Колективна мудрість народу полягає у мистецькому хисті згармонізування різних видів матеріалів, найважливішого виявлення їхньої краси у двомірній площині і продуманій пропорційності вишиваних візерунків і пробілів тканини для підсилення емоційних акцентів орнаменту, колориту.
Для вишивання необхідні такі інструменти та матеріали: голки, нитки, тканина, ножниці, наперсток. Використовують також - п'яльця, ниткопротягувач. При підготвоці до вишивання потрібний копіювальний папір, калька, олівець, сантиметрова стрічка, шпильки.
Голки. Для вишивання краще мати набір спеціальних вишивальних голок. Такі голки мають збільшене вушко, в яке легко затягувати нитку. Це дуже зручно, адже під час роботи доводиться часто змінювати нитку. До того ж затягнута в таке вушко нитка менша перетирається під час вишивання. У наборі є голки різної товщини. Підбирають голку відповідно до тканини і нитки. Чим тонша тканина, тим тонші мають бути нитка і голка. Занадто товста голка, проколюючи тканину, залишатиме на ній отвори.
Тонкими голками вишивають на марнізеті, батисті, крепдешині і тонкому полотні, середніми за довжиною і товщиною - на лляних та бавовняних тканинах; товстими - на грубій тканині, зокрема на вовні.
Нитки. Для вишивання використовують найрізноманітніші нитки: бавовняні, лляні, шовкові, синтетичні, шерстяні, ???????. Найчастіше використовують найрізноманітніші нитки: бавовняні, лляні, шовкові, синтетичні, шерстяні.
Найчастіше вишивають нитками "муліне". Муліне краще зберігати в косах. Кожний моток розрізають в одному місці і сплітають пасмами між собою. При такому зберіганні із коси можна витягувати будь-яку кількість ниток. Якщо ж після вишивання залишалася частина невикористаної нитки, то її намотують у поперек коси і пізніше використовують.
Наперсток. Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки так, щоб він і не був великий і не стискував пальця. Найкращими є наперстки, виготовлені з нержавіючої сталі. Спочатку при використанні наперстка відчувається певна незручність у руках пальців, але з часом це відчуття минає. З товстою тканиною рекомендується працювати тільки з наперстком.
Ножниці. Вишивальниця повинна мати в своєму вжитку три пари ножниць - для розкрою тканини; середніх розмірів - для обрізування кінців ниток та маленькі, які особливо потрібні при вишиванні з вирізуванням. Леза ножниць мають щільно змикатися і бути гостро наточеними.
2.2. Технологічні особливості
За ними вишитий виріб повинен відповідати затвердженому еталонному зразку, тобто бути виконаним акуратно і технічно правильно, з гармонійним поєднанням кольорів.
У вишитих виробах не повинно бути вузлів, кінців, петель з ниток, великих переходів вишивальної нитки з виворітного боку, стягування тканин голкою. Не повинно бути також довишивання елемента узору ниткою іншого кольору, недовишитих елементів малюнка. Невідповідності тканини вишивальній нитці і навпаки, неоднакових малюнків вишивки на куток коміра в чоловічих сорочках "гуцулка", "чумачка", "українка" та в жіночих блузках з коміром, деформацій узору внаслідок неправильного рахунку ниток.
Краї скатертини, серветок, рушників, панно тощо повинні мати рубець підгину однакової ширини. Обробляють їх на машині або вручну ажурним швом зигзаг, ретязем, плахтовим?? швом, гладдю тощо. Для всіх виробів ширина плахтового шва 0,5 см, ширина внутрішнього підгину 0,3... 0,4 см. На 1 см машинної строчки повинно бути 5-6 стібків, 3-5 ажурних стібків (мережки), 2,5 - 3,0 тамбурних.
Усі вишиті вироби потрібно обробляти крохмальним розчином і прасувати.
Розділ ІІІ. Методика і послідовність виконання виробу.
Асортимент вшитих виробів у наш час все більше виходить у побут, адже вишивка є найбільш поширеним видом оформлення речей і невід'ємною частиною задоволення естетичних потреб людини.
За призначенням вишиті вироби поділяють на:
1 група: столова білизна - скатерки, серветки різного призначення.
Доріжки бувають розмірами : 36 х 60, 45 х 70, 50 х 90, 60 х 110 см.
З двох сторін їх обробляють дзюбчиками, під рубцем вишивають рет??зь. Вишивку на доріжці розміщують на краях окремими фігурками або суцільною смугою. Посередині доріжки розміщують орнамент. Кольорове вирішення буде залежати від орнаменту і техніки вишивки.
Серветки мають розміри 28 х 28 , 36 х 36 , 45 х 45, 51 х 51, 60 х 60 см.