Людина старається прикрасити своє оточення. Вона оздоблює візерунками предмети побуту, житло, середовище, в якому живе. Оздоблюванням предметів займається окремий вид мистецтва - так зване декоративне мистецтво. Отже, декоративне мистецтво - це вид образотворчого мистецтва, твори якого є узорами або предметами художнього оформлення, і одні і другі служать для прикраси.
Слово "декоративний" походить від латинського слова dekorare - прикрашувати.
Декоративне мистецтво виникло в період первісно общинного ладу, в кам"яну епоху, коли люди дуже примітивно створювали форми предметів побуту і узори. Першим прикрасам вони надавали магічного значення.
Декоративне мистецтво розвинулося там, де були для нього відповідні умови, а саме де був потрібний матеріал: глина, дерево, камінь. Для розвитку декоративного мистецтва потрібен був і певний рівень розвитку суспільства: так щоб виплести з лози виріб потрібно її заготовити, тобто відповідні матеріали і інструменти.
Відповідно до матеріалів та їх обробки розвинулися різні види ДПМ: вишивка, кераміка, різьба по дереву, карбування, лозоплетіння та ін.
Художне лозоплетіння - це вид ДПМ, що означає процес виготовлення творів з природніх рослинних матеріалів.
Плетені вироби із рослинної сировини - нерозлучні сопутники людини з древнього часу. Їх сліди знайдені археологами ще в неоліті. До наших днів багаточисленні свідчення про плетені предмети першої необхідності з античної епохи. Високого розквіту у багатьох країнах досягло мистецтво виготовлення плетених виробів у другій половині ХІVй початку ХХ ст.
На красиві меблі, кошики, інші предмети домашнього ужитку, виконані з очищеної лози, покрашені барвниками, а деколи покриті позолотою появився такий збут, що у Франції в провінції Шампань для посадки верби повикорчовували навіть виноградники. Плетіння стало модою. Десятки тисяч людей почали займатися цим ремеслом в Прусії і Баварії. Всюди відкривались спеціальні школи.
У Київській Русі школи почали відкривати господарі маєток, пізніше - земствами. Одна з перших шкіл для кустарів по виготовленню модних плетених виробів була відкрита в 90-х роках ХІV ст. під Москвою на гроші відомого мецената С.Г.Морозова. В цей період активізується лозоплетіння на Україні, і частково, в Корсунь-Шевченківському. В місцеву школу були виписані з Франції і Німеччини ліпші майстри художнього плетіння. На Чернігівщині будується лозоплетінницький завод, який забезпечує прутом місцеві артілі.
Плетіння виробів із природньої сировини возвеличено в ранг мистецтва майстрами народної творчості.
Щоби навчитися плести із лози потрібно працювати над собою. Перше - це наслідувати оригіналу, вивчити свої методи, проявляти фантазію.
Знати ремесло - не значить бути ремісником. Ремесло - це перший шлях до успіху. Дальше нас вчить природа - великий художник. Навіть у виплетеному виробі можна побачити витвір, тому до творчості спішити не треба.
При визначенні методу, видів роботи, конструкції треба визначити ціль виконання. Виріб, який має стояти у квартирі, повинен відповідати художнім якостям і інтер"єру.
Перше, що треба подумати - це підкорити лозу.
Потрібно розвити у собі просторове бачення і уміти використовувати у роботі побачене в природі.
Мистецтво плетіння з лози - це не тільки вміти плести, а й створювати нове. Майстри всіх поколінь працювали над удосконаленням традиційних форм, рішення їх розмірів, об"ємів, силуетів, пропорцій, технічного виконання. Кожний майстер хотів бодай частинку внести чогось нового. Для того щоб задум здійснився потрібно пройти курс навчання плетіння з лози. Курс розділяють на три великі розділи і четвертий - завершальний або підсумковий. Всі розділи в свою чергу поділяються на два етапи. Перший етап - основний. Тут необхідно добре вивчити техніку і технологію плетіння. А це залежить в першу чергу від засвоєння видів і способів плетінь. Головне на першому етапі навчитися якісно виготовляти вироби різної складності.
Другий етап - творчий. Настав момент, коли ви можете самостійно розробити виріб для плетіння і виконати його без зразка, лише маючи перед собою малюнок.
Три розділи являють собою три техніки плетінь:
І розділ - просте плетіння;
ІІ розділ - техніка плетіння вишивання хрестиком;
ІІІ розділ - техніка ажурного плетіння;
ІV розділ - поєднання двох-трьох технік.
Застосування техніки плетіння визначається призначеннм виробу і складності його форми, а також матеріалом, який використовують при цьому.
Перехід від однієї техніки до іншої проходить поступово. Спочатку вивчаємо просте і переходимо до складнішого.
Не треба падати духом від неудач. Від виробу до виробу малюнок буде все ясніший, так можна навчитися "відчувати" матеріал, поєднювати один матеріал з другим.
Плетіння - одне з найдавніших занять людини. Плетені вироби з природніх матеріалів супроводжують людину з тих недопам"ятних часів до сьогоднішнього дня. А коли ж виникло плетіння? Адже це один з найдавніших видів народної творчості. Чимало дослідників припускають, що плетіння з природних матеріалів належить до первісних виробництв і, очевидно, випереджає ткацтво та виготовлення керамічного посуду. Архіологія поки не дає матеріалу, що підтверджує першість плетіння, але етнографія деяких відомих народів Австралії, Південно-Східної Азії, Америки свідчить про наявність плетіння при відсутності ткацтва. Логічні міркування над цією гіпотезою приводять до висновку, що навиванки та простіші, бо не потребують попереднього обробітку матеріалу й особливих знань праць, тому і могли виникнути найшвидше.
Плетіння із пластичних прутів дало пізніше поштовх ткацтву. Людина віднайшла більш еластичні волокна і по тій схемі, як і плетіння з лози, почала виготовляти ткані речі. Адже в ткацтві техніки як і в плетінні.
Є всі підстави вважати, що керамічний посуд у деяких країнах виготовляли спочатку на плетеній основі. Тобто спочатку плели кошик або якусь іншу місткість, для водонепроникнення його обліплювали глиною. Під час випалу плетений каркас згорав, а черепок набував необхідної міцності. На жаль на Україні не збереглося такого типу керамічного посуду, тому лиш судимо із інших країн ( Такий посуд з поєднанням плетіння і обліпленнями глиною був відомий в неолітичні поселення додинастичного Єгипту - Мері, Фаюмі).
Як свідчать найдавніші археологічні пам"ятки в епоху неоліту практично виникають всі основні техніки плетіння: полотняне, пошарове, спіральне.
У наступні епохи бронзи і заліза плетіння не набуло принципово нових технічних досягнень. Майже всі техніки були вже відомі й на долю наступних поколінь лишилося їх відшліфовувати, дбаючи про різноманітність і досконалість конструкцій виробів. Кошики набувають найрізноманітнішого призначення і форми стають основними плетеного виробництва. Багато з плетених речей завдяки майстерної техніки виконання, досконалості форми й виразливого мережива переплетень, сягають висот знаменитої античної кераміки.
Майстри - кошикарі, їх називали так тому, що кошики були найбільш поширені. Кошики плелися найрізноманітних форм, розмірів, мали широке застосування. Найбільше використовувалися господарські кошики, для ягід, городини. Кошики мали більшість овальну або круглу основу з пошаровим та простим ажурним плетінням. Верх корзин оформляли найрізноманітніщими типами.
В період середньовіччя чіткіше вирізняються характерні риси плетення для деяких народів. Своєрідність нетрадиційних рис проявляється в кольорі, формах. Для Українського народу характерне поєднання кольорів коричневого, жовтого, зеленого, червоного. Однак через слабку тривалість плетені предмети тих далеких часів до нас не дійшли, існують лише різні опосередковані свідчення їх широкого застосування.
Про популярність плетіння у ранньому середньовіччі поширені "плетінчастий орнамент". Плетінка утворюється із різноманітних сплетених стрічок. У Київській Русі була поширена плетінка. Вона використовувалася в оформленні рукописних книжок, ювелірна справа.
Мода на плетіння була стійкою впродовж усього періоду середньовіччя. Але якщо в Х-ХVІ ст. дерев"яним і плетеним посудом користувалися бідні і багаті, то пізнє середньовіччя і нові часи з"являється срібний посуд. Пізніше почали з"являтися фарфорові предмети з імітацією кошика плетеного, хлібнички. Так оригінальні середньовічні плетені вироби дали ідею розвитку ажурного металевого й керамічного посуду, декоративно ажурних перегородок та ін.
Найдавніші пам"ятки українського плетіння походять з кінця ХVІІІ початку ХІХ ст. і зберігаються в музеях Києва, Львова. Ні формою, ні технікою плетіння - ці вироби майже не відрізняються від більш давніх предметів. Важливим джерелом для пізнання плетених речей поч. ХІХ ст. зокрема особливості їх функціонування на Західному Поділлі, Покутті та в Карпатах, є акварелі львівського художника Юрія Т??говського. Він, малюючи людей в народному одязі, доповнюючи?? плетиними кошиками. Кошики плетені з лози мали круглу або витягнуту до овальної форми вінця, густоплетені й ажурні, з накривачкою й відкриті, були одним із важливих засобів транспортування продуктів.
Як свідчать малюнки, з кошиками ходили до лісу за ягодами й грибами, носили продукти харчування.
Найбільші центри плетіння зосередились у Києві, Чернігові, Полтаві, Волинській губерніях на Галичині.
Поширенню цього промислу сприяла влада, яка дозволяла створювати навчальні майстерні школи. Одна з перших таких шкіл була відкрита в 1879 р. в с.Тижневі, нині село в Тлумацькому р-ні, Івано-Франківської обл. Незабаром кошикарська школа була відкрита в м.Стороженці (1891 р.) на Буковині.
На Закарпатті плели кошики висотою 4-5 м, де зберігали качани кукурудзи.
Наприкінці ХІХ- початку ХХ ст. плетіння виробів із лози зосереджується у майстернях художніх промислів. Відкриваються школи й курси підготовки майстрів лозоплетіння. Такі школи існували в ХІХ ст. у м.Сторожинець на Буковині, с.Джурків Снятинського р-ну, м.Яворові на Львівщпині. Славились плетіння нинишні Київська та Чернігівська області.