Складна техніка “низі” з її різновидами (“занизування”) дійшла до нас з глибини віків. Ймовірно, що колись вона була панівною, а може й єдиною технікою. Вишивальні шви, виконані в цій техніці, в наш час широко відомі по всій Україні, але найчастіше використовуються у вишивка Поділля.
Техніка “занизування” поширена також на Волині. Вона повністю імітує візерункове човникове ткацтво. До найдавніших належить також техніка “завлікання”, що наслідує перетикання на ткацькому верстаті і дає суворо геометричні візерунки. Найбільш поширена вона на Поліссі та в деяких районах Карпат.
Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхуплут, кучері, вирізування, мережка тощо, які раніше поєднувалися в одному узорі.
ІІІ. Повторення вивченого матеріалу.
Які бувають орнаменти вишивок?
Що зображають в геометричному орнаменті?
А що зображають в рослинному і зооморфному орнаменті?
Які ви знаєте вишивальні шви?
IV. Практична робота учнів.
Учні вчаться самостійно вишивати найпростіші шви.
V. Аналіз підсумкового уроку.
Що ви робили сьогодні на уроці?
VI. Домашнє завдання.
Принести необхідні матеріали та інструменти для вишивання орнаменту.
Висновки
Вишивка – складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення як у сільському, так і в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів. На Україні вишивка розвивалась, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе, і вишивання виробів на замовлення, на продаж. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і орнаізовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епоха вносила зміни у їх життя. Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріали, техніка, орнамент, композиційна-колористичне рішення. Вишивка не піддається довгому зберіганню. Але вишивальниці перефразовують узори, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів, різного історичного походження. В стійких образах, композиціях, стилістичних засобах, колористичних рішеннях прослідковуються архаїчні пласти, що відображають давні уявлення людини про світ. Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетичної природи, в залежності від конкретних історико-соціальних умов.
Вишивка – цінне історико-художнє джерело, яке дає можливість глибше усвідомити питання специфіки матеріальної і духовної культури українського народу. Це мистецтво всенародне, інтернаціональне за своєю суттю, через віки пронесена і зображена колективна художня пам’ять, пронесені естетичні ідеали краси.
Сучасна вишивка розглядається як активно діючий вид мистецтва, що поєднує в собі минуле з сучасністю. На ниві його розквіту працюють народні майстри, художники-професіонали і самодіяльні умільці. Вишивкою займають в кожній хаті всіх сіл західних областей України, зазнала вона поширення і в міському середовищі.
У творчій практиці вишивальниць нагромаджений досвід нового підходу до матеріалу вишивки, відродження і вдосконалення різних видів технічного виконання, творчого розвитку локальних принципів трак4тування орнаментальних форм, побудови композиції. Збагачується композиційно-орнаментальна вишивка виробів, іде постійне оновлення їх символіко-декоративних функцій.
Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – естетичну, пізнавальну, комунікаційну. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної графічної живописної культури народу.
У вишивці своєрідними засобами передається прагнення людини возвеличити те, що її оточує, чим вона живе. Це і рослинний світ, земля і небо, усе те прекрасне, що створене працею людини і передане у вишивці образною мовою узагальнення, закування, що зберігається як вселюдська пам’ять про історію, землю, природу. Образи природи особливо емоційно і поетично звучать у вишивці.
Дослідники природи екологічного середовища часто ставлять поряд два поняття – екологію і мистецтво.
Саме життя підтверджує, що вишивка активно розвивається і збагачується новими аспектами філософського, естетичного звучання, що змістовна краса її художньої мови необхідна сьогодні не менш, ніж у минулому, що в наш час зростає її художньо-культурна цінність.
В даній роботі я описала вишивку Гуцульщини. Слід відмітити, що в різних селах району вишивають по-різному. Наприклад, у Косачі в вишивці домінують теплі кольори, у Косові більш до червоного, у Березовах вишивають червоним темним, подекуди зеленим темним, жовтим і т.д.
В даній роботі я намагалася показати як потрібно подати учням матеріал по послідовності виготовлення скатертини. Важливе значення має підбір кольору. Адже співвідношення підібраних кольорів має великий вплив на зорове сприйняття виробу.
В даній роботі я намагалася показати традиції, надбання гуцулів. Бо вони в кожній квітці, дереві бачили прекрасне і зуміли показати це на полотні.
Список литературы
Р.В.Захарчук-Чугай “Українська народна вишивка”.
Е.А.Антонович “Декоративно-прикладне мистецтво”. – Львів, 1992.
О.О.Гасюк “Художнє вишивання”.
М.Сабадаш “Мистецтво”. – Київ, 1990.
А.Моклович “Художні техніки в школі”.
Декоративно-прикладне мистецтво радянської Буковини.
Т.В.Кара-Васильєва, А.О.Заволокіна “Українська народна вишивка”.