Нарівні з природними науками набули подальшого поширення астрономія та астрологія, але тут успіхів було не так багато, як в інших областях знань. Так, Клавдій Птолемей відмовився від геліоцентричної теорії Арістарха Самосського. Замість її він запропонував теорію, згідно з якою центром Сонячної системи була Земля, а Сонце й інші небесні тіла оберталися навколо неї. Пізніше ця теорія була запозичена християнськими теологами і стала основою середньовічного розуміння устрою Всесвіту. Астрологія була занесена в Рим з Месопотамії і була популярна у II і особливо у III століттях.
Головним філософським центром у I - II століттях залишалися Афіни. На перших етапах великою популярністю користувалися стоїцизм та епікурейство. Серед плебса популярністю користувалися бродячі філософи - кіники, які часто виступали з різкою критикою представників аристократії. Найбільш відомим філософом-стоїком у II ст. був імператор Марк Аврелій Антонін (121 - 180 р.р.). Роки його правління знаменні тим, що у цей час кризові явища всередині імперії ставали все більш інтенсивними, вищі суспільні класи відмовлялися будь-що змінювати для того, щоб зберегти існуючий суспільний лад. У стоїчній етиці вони бачили певні засоби морального відродження суспільства. У своїх роздумах “До самого себе” імператор проголошував: “Єдине, що перебуває під владою людини, - це її думки…Заглянь у своє нутро. Там, всередині, знаходиться джерело добра, яке здатне бити, не вичерпуючись, якщо до нього постійно докопуватися”.
Природною, виразно матеріалістичною для свого часу філософією античності в Римі було епікурейство, яке значно розповсюдилося в останні роки Римської республіки і на початку імператорського правління. Основоположники цієї філософської течії, як, наприклад, Тіт Лукреций Кар (95 - 55 р.р. до нашої ери), підтримували переконання ранніх представників атомістичного вчення і захищали основні принципи атомізму. Вони говорили про нестворюваність матерії як такої. З незнищенністю і нестворюваністю матерії, тобто з її нескінченністю у часі, вони пов'язували і нескінченність матерії у просторі. Атомам, згідно Лукрецію, властивий рух. Лукрецій намагався обгрунтувати відхилення від прямолінійного руху атомів. Разом з величиною і формою атомів, рух, на думку філософа, є причиною строкатості і різноманітності речей у світі. Душу Лукрецій вважає матеріальною - особливою сполукою повітря і тепла. Вона протікає через все тіло і утворена найтоншими і найменшими атомами.
Епікурейство жило в римському суспільстві досить довго. Однак коли в 313 р. християнство стало офіційною державною релігією, почалася наполеглива і безжалісна боротьба проти епікурейства і, зокрема, проти ідей Лукреція Кара, що зрештою привело до поступового занепаду цієї філософії.
Хоча кажуть, що римлянам далеко до греків у царині літератури, але все одно римська культура подарувала світові не одного відомого літератора, не один літературний шедевр. В I - II століттях широкого поширення в Імперії набула римська поезія і проза. Серед заможних людей багато було таких, в тому числі й імператорів, які пробували свої сили в літературі. Однак до нашого часу дійшло мало творів римських поетів і прозаїків цих століть.
Під час правління імператора Нерона одним з найвідоміших поетів був Марк Анней Лукан (39 - 65 р.р.). Він був прихильником помірного режиму, негативно ставився до деспотичних дій імператорів, особливо до дій імператора Нерона. Він написав поему “Фарсалія, або поема про громадянську війну”, у якій оспівував Помпея і засуджував Гая Юлія Цезаря. Згодом Лукан узяв участь у змові проти Нерона і був страчений.
У критичному тоні писав і Марк Валерій Марціал (42 - 102 р.р.). Він народився в Іспанії. На початку 60-их р.р. приїхав до Рима, де йому спочатку довелося вести принизливе життя клієнта у багатих патронів. Положення клієнта певною мірою позначилося і на деяких сторонах його творчості. У 99 р. Марціал повернувся до Іспанії, де прожив до кінця своїх днів. Літературну діяльність Марціал почав досить пізно. Він прославився дотепними короткими віршами-епіграмами. Завдяки йому цей жанр набув визнання у світовій літературі. Перший збірник його епіграм – “Книга видовищ” - був присвячений відкриттю Колізею у 80р. Марціалу належить і збірка “написів до дарунків” (“Ксенії”), услід за якою він випустив 12 книг епіграм.
Але творчість Марціала була суперечливою. У кращих епіграмах він висміював пануючі у Римі аморальність, розпусту, розбещеність, а в той же час він вимушений був лестити внаслідок свого залежного становища.
Найбільш славнозвісним прозаїком II століття був Луцій Апулей (бл. 125 – бл. 180 р.р.). Луцій Апулей народився в Африці в місті Мадавре, вчився спочатку в Карфагені, а потім в Афінах. Після подорожі Східною імперією він приїхав до Рима, де став адвокатом і займався літературною і науковою діяльністю: Апулей був людиною дуже освіченою. Однаково вільно він володів грецькою і латинською мовами, мав обширні й різносторонні знання з природних наук, філософії і релігії. Сучасники називали його магом. Він був одним з найвидатніших письменників пізньої античності. Апулей втілив у своїй особі і в своїй творчості характерні риси нової епохи з усіма її суперечностями. Літературна спадщина Апулея велика: збереглися численні риторичні декламації, уривки з яких зібрано в збірці “Флоріди”, філософські трактати, поетичні твори. “Апологія” – промова на власний захист у суді на процесі, де його звинувачували в практикуванні магії. Але справжня слава прийшла до Апулея після видання роману “Метаморфози”, який отримав згодом назву “Золотий осел”. Цей роман - авантюрно-побутовий за своїм реальним змістом і містико-алегоричний, релігійно-моралістичний за авторським задумом (герой, перетворений в осла за потяг до насолод, отримує знову людський вигляд, пройшовши через страждання і залучившись у кінці до містичного культу богині Ісіди).
У кінці II – на початку III ст. з'явилося багато своєрідних міфічних романів. Це були повісті про закоханих, щастя яких зазнавало важких випробувань - вони переживали розлуку, ув’язнення і продаж у рабство, отримували помилкові вісті про смерть, але зрештою щасливо одружувались. За таким типовим сюжетом написані романи “Дафнія і Хлоя” Лонга, “Ефіопіка” Геліодора тощо.
В ці часи процвітала й історична проза. Ще в епоху Августа Тіт Лівій написав “Історію Риму від основи міста” в 142 книгах. Вона відрізняється чудовим літературним стилем, майстерним володінням автором латинською мовою. У ті ж роки Микола Дамасський написав “Всесвітню історію” в 144 книгах. “Всесвітня історія” була створена і Помпеєм Трогом. Великим римським істориків був і Публій Корнелій Тацит (54 - 120 р.р.). Найважливішими творами Тацита є “Історія” і “Аннали”. Обидві праці присвячені історії імперії від імператора Тіберія до імператора Доміциана.
У перші десятиліття II ст. славнозвісний Плутарх з Херонеї (46 - 126 р.р.) склав свої порівняльні життєписи найвідоміших еллінів і римлян. Трохи пізніше александрієць Аппіан написав обширний огляд історії всіх народів, які увійшли до складу імперії. Серед істориків слід згадати й Арріана з Нікомедії (Віфінія), який написав “Анабазис Олександра” - кращу з хронік походів Олександра Македонського. Цей твір за формою і побудовою нагадує “Анабазис” Ксенофонта.
Культура Римської імперії III століття
Криза III ст. відбилася не тільки на стані економічного і політичного життя Імперії, але і на її ідеології. Старі ідеї і уявлення відійшли в минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало собою глибокий занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва в III ст. не було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна область культури була виключення - право, яке інтенсивно розроблялося префектами преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами). Саме в ці роки система римського права була поставлена у відповідність до потреб світової держави. Тепер римське право включало елементи правових норм, які діяли в провінціях.
Боротьба між релігійними і філософськими течіями, яка велася в III ст., показала, що мислителі шукали причини погіршення становища населення, безперервних воєн і загострення соціальних протиріч. Вони задумувалися над тим, як вийти з цього важкого положення. Тільки релігія і філософія могли дати відповіді на ці питання. Але як би то не було, про що б не думали філософи, загальна ситуація в країні вплинула і на них: релігійно-філософські течії набули песимістично-занепадницького характеру.
Пізнання матеріального світу відійшло в минуле: філософи тепер думали в основному про світ потойбічний, про сили, які керують людством, про Бога, демонів, про свободу і несвободу, про гріх і очищення. Пізнання світу відійшло на другий план. Наука знаходилася у занепаді, її замінили скептичні твердження про те, що світ людиною не може бути пізнаним, а Секст Емпірик з іншими представниками школи філософів-скептиків навіть стверджували, що світ не існує поза уявленням людини, що реальне життя - це лише плід чуттєвого сприйняття. Все ще велику роль, як і в часи правління Августа, продовжувала відігравати ідея “золотого віку”, який, ніби-то, має прийти разом з появою “гарного імператора” на політичній арені. Саме для зміцнення цієї ідеї, Септимій Север з розмахом відсвяткував “сторічні ігри”, на зразок тих свят, які влаштовували Август і Клавдій. Як це не раз повторювалося пізніше в житті інших народів, чим важче ставало життя і чим короткочаснішим правління імператорів, тим настирливіше вимагали правителі від своїх підданих визнання “золотим віком” час свого правління. На медалях, які видавалися легіонерам, був напис: “Ми бачимо золотий вік”. Згадка про “золотий вік” містилася і в промовах імператорів, і в промовах риторів.
Але зрозуміло, що подібні запевнення не могли нікого обдурити, тому люди все більше і більше шукали втіху в релігії. Це призвело до того, що єдиний літературний жанр, який продовжував розвиватися в III ст. – роман - набув релігійно-філософського забарвлення. Такі романи писав Апулей, Геліодор з Емеси, в романі “Ефіопіка” якого банальний для античного роману сюжет - пригоди двох закоханих, що знаходять одне одного після важких випробувань, - поєднується з прославлянням протегуючого автором сонячного бога на ім'я Аполлон, але під яким, мабуть, автор мав на увазі імператора - емесського Елагабала.