Недовгодовані діти вмирають від звичайних хворіб частіше за тих, хто харчується нормально. Недостатнє харчування на ранніх стадіях життя (зокрема, на ембріональній) спричиняє розвиток на пізніших етапах життя хронічних захворювань, зокрема, коронарних хворіб серця, діабета й гіпертонії. З огляду на небезпеку недовгодованості для здоров’я найбільш вразливими виявляються діти в період від внутрішньоутробного розвитку до трьох років та жінки до та після вагітності та лактації.
Недовгодованість пов’язана також з такою хворобою, як малярія. “В деяких частинах Африки, де поширена малярія, приблизно кожен третій випадок недовгодованості дитини викликано малярією…Вагітні жінки більше піддаються малярії, а діти хворих на малярію матерів піддаються більшому ризику недостатньої маси тіла при народженні і анемії” [2;10].
Часто-густо причиною недовгодованості буває брак тих чи інших харчувальних речовин, наприклад білково-енергетичний дефіцит раціону, розлади, пов’язані з недостатністю йоду, недостатність заліза і вітаміну А тощо.
Кожний з факторів загрожує організмові по-різному. Наприклад, брак йоду може зашкодити розумовим здібностям, недостатність фолієвої кислоти в майбутніх матерів може спричинити природжені вади в дітей, наприклад розколину хребту, а недостатність вітаміну D зашкоджає правильному формуванню кістяка, зокрема, викликає рахіт.
“Давно відомо, що недостаність вітаміну А, до якої схильні близько 100 млн. дітей молодшого віку в усьому світі, викликає сліпоту. Проте чимдалі більше стає зрозуміло, що навіть легка недостатність вітаміну А послаблює імунну систему, знижує опірність організму до діареї, яка щороку вбиває 2,2 млн. дітей, а також до кору, що вбиває приблизно 1 млн. дітей на рік” [2;11].
Як свідчить досвід країн, які успішно долають соціально-економічну відсталість, велику роль у боротьбі проти недовгодованості дітей відіграють такі заходи, як поліпшення доступу жінок до освіти, збагачення основних продуктів харчування необхідними живільними речовинами, широке розповсюдження практичної інформації і збільшення державних видатків на соціальний сектор. Важливі також законодавчі і політичні заходи боротьби з дискримінацією щодо жінок та їхнею експлуатацією, а також заходи, що дозволяють жінкам мати доступ до ресурсів і послуг на всіх рівнях суспільства. Велике значення має також освіта дівчат і жінок.
“В більшості країн, де харчування поліпшилося за останні два десятиріччя, також спостерігалися відносно високі темпи економічного зростання впродовж досить тривалого періоду…В Індонезії, наприклад, економічне зростання в період 1976-1986 років супроводжувалося 50-відсотковим збільшенням доходів 40 відсотків найбіднішого населення…Ряд країн, таких, як Об’єднана Республіка Танзанія, досягли широкомасштабного поліпшення харчування без значного загального економічного зростання” [2;42-43]
Зарубіжні дитячі і молодіжні організації та неформальні об’єднання молоді на сучасному етапі.
Одним з найбільш розповсюджених у світі рухів дітей і молоді є скаутинг (від англ. scout – розвідник), заснований 1907 року відставним англійським генералом Р. Баден-Пауелом. Скаутинг уявляє собою велику всесвітню гру. Дітям не нав’язують знань, в них пробуджують цікавість та бажання пізнати те, що знають дорослі. Скаутів насмперед вчать виживати у природних умовах. Головний скаутський принцип : від інтересів особистості до інтересів колективу, а не навпаки, як вчили колишніх радянських піонерів.
Наприкінці 80-х років всевітній рух скаутів об’єднував 117 національних асоціацій і нараховував більше 16 млн. осіб [3;20].
Про велике суспільне значення скаутингу у країнах Заходу свідчать факти, наведені російською журналісткою Вікторією Волошиною : “При тому, що у Франції скаутів серед дітей – 6 відсотків, 7 з 10 членів французького парламенту – це колишні скаути. Всі президенти другої половини 20 ст. в Америці – також колишні скаути. За винятком хіба що Р.Рейгана – той був скаут-мастером (звання керівника)” [7;34].
Останніми роками скаутинг набув поширення у посткомуністичних країнах, зокрема в Росії. “В Петербурзі, наприклад, впродовж року працює близько вісьми клубів у різних районах міста, де навчають першій медичній допомозі, основам життя в лісі, в шатрі, проводять психологічний тренінг…Третя Всеросійська Джамборі (в піонерській термінології дещо середнє між злітом, фестивалем і зірницею, але куди більше привабливий за формою) підтримана губернатором Саратовської області Аяцковим, який виділив скаутам 17 гектарів землі у власність і ще 100 гектарів лісу в оперативне користування за умови ретельного догляду за цими лісовими угіддями” [7;34].
Значною популярністю в підлітковому і молодіжному середовищі Росії, країн Європи, Америки користуються різноманітні неформальні об’єднання молоді (НОМ). Ставши реальністю суспільного буття протягом декількох останніх десятиріч, в посттоталітарній Росії з її соціальними негараздами НОМи стають більш агресивними та ірраціональними. “Хіппі”, “панки” та “рокери” поступилися місцем “енергетам”, “сатаністам” та “скінхедам”.
“Енергети” уявляють собою специфічний молодіжний рух, орієнтований на пошуки цінностей в містичних традиціях. “Енергети” захоплюються філософією, чорною та білою магією. В.Волошина вважає, що “у прагненні пізнати себе та світ енергети заходять дуже далеко, в їхньому середовищі трапляються самогубства і зовсім не під впливом наркотиків чи депресії – підлітки хочуть прозірнути в інший світ, вони вірють у нього більше, ніж у світ реальний…Рух споріднений зі способом життя, за якого проблеми вирішуються за допомогою деякого ірреального світу” [8;14].
Ірраціональність притаманна і світогляду “сатаністів”. Сучасних російських сатаністів інакше називають “блекстерами” – від назви найжорсткішого напряму в рок-металі – “блека”. Виконавці “блека” не співають, а хриплять та кричать. “Блекметалл” вбирає в себе традиції язичництва, агресію та протистояння християнству. Сатаністи одягаються, за звичай, у чорне, їхні груди прикрашає перевернутий хрест або пентаграма. Захоплення сатанізмом може загрожувати і дитині з цілком щасливої сім’ї, яка добре відчуває музику. Спочатку її зворушує музика “блекметаллу”, а зрештою дитина починає цікавитися антихристиянською філософією, пов’язану з нею.
З музикою пов’язані також витоки іншого НОМу – “реперів”.Крім власно музики –“читання репу” реперів цікавить своєрідний танець – “брейкданс” та малюнок – граффіті. Серед реперів чимало десяти-дванадцятирічних підлітків. В одязі репери віддають перевагу яскравим кольорам – одягають, наприклад червоні широкі куртки. Брюки “реперів” – це так звані “спущені труби” на багато розмірів більше, ніж треба. Це не просто данина моді, це символ, що бере початок у традиціях негритянського репу, адже в багатодітних негритянських сім’ях дітям купували одяг на виріст. На відміну від репу чорних американців сучасний російський реп не є надто агресивним. І хоча він виглядає жорстким та трагічним, хоча непристойних висловів у ньому більше, ніж в інших молодіжних середовищах, насправді репери менше захоплюються наркотиками та спиртними напоями, які заважають їм танцювати. Для реперів важлива не стільки якась ідея чи філософія, скільки вільне спілкування, формою якого в них є так звані “вечерини”.
Новим явищем для молоді Росії є “растамани” (“растафаріани”), привезений в Росію іноземними студентами – африканцями та європейцями. Щоби розкрити сутність їхній ідеології, доведеться навести обсяжну цитату з публікації В.Волошиної. “Растамани вважають себе нащадками давніх іудеїв, рабство яких, описане в Біблії, повторюється в наш час – чорношкірі стають рабами в Америці. Отже, треба знову розтрощити владицтво нового Вавилону. Зробити це можливо двома шляхами. По-перше, палити священу траву «ганджу», більше знану під назвою маріхуани, та, по-друге, займатися творчою реалізацією. Цьому допомогає музика реггі, в тому числі твори Боба Марлі” [8;14]. З усіх сучасних НОМів растамани найбільше близькі за духом до хіппі.
“Скінхеди” (англ. “поголені голови”) з’явилися в Росії наприкінці 80-х років. Як вважають фахівці з питань молодіжних рухів, до них переважно приєднується молодь із сімей, в яких дорослі пиячать або не можуть прогодувати дітей. Такі юнаки намагаються знайти винних в їхніх злиднях і вбачають їх у “чорних” чи євреях. Разом з тим слід визнати політичну незаангажованість цього НОМу (це, до речі стосується “неформалів” взагалі). Обов’язковим атрибутом скінхедів є будівельні черевики типу DocMartens на товстій підошві з металевим носком та високою шнурівкою червоного чи білого кольору. Також скінхеди носять вузькі джинси чи камуфляжні штани, куртки-military на “змійці”, чорні широкі шлейки, картаті сорочки. Сама назва походить від звичаю неодмінно голити голови. Часто-густо скінхеди мають висококласні татуювання, в яких використовується символіка кельтів, друїдів, рідше – свастика. Головна ідея скінхедів втілюється у гаслі “Влада – білим !”
Молодіжна політика високорозвинутих держав Заходу.
В високорозвинутих країнах Європи та Північної Америки проблемам молоді приділяється увага на загальнодержавному рівні. Скажімо, в Німеччині діє закон “Про допомогу дітям та молоді”.
У Швеції молодіжна політика є елементом добре знаної “шведської моделі” економічного розвитку. Вона базується на пріоритеті молоді в різних галузях державної діяльності. Від 1986 року у Швеції існує посада міністра молоді, який відповідає за державну підтримку молодіжних організацій, за організацію відпочинку молоді тощо. Міністрові підпорядкована Рада у справах молоді, до якої належать 18 штатних працівників. Рада забезпечує координацію діяльності різних міністерств на стадії вироблення і прийняття рішень, що стосуються молоді. У Швеції міністр молоді має навіть право зупинити прийняття будь-якого рішення уряду, якщо воно не відповідає принципам та завданням молодіжної політики. Якщо ж обговорення подібної проблеми на робочому рівні не дає бажаного результату, міністр молоді може звернутися до прем’єр-міністра, зобов’язаного створити комісію для вивчення конфлікту й розробки компромісного рішення. Молодіжна політика Швеції має на меті поглиблення віри молоді в дійсну політичну демократію; надання молоді можливості самій “робити” політику; вирішення таких проблем молодіжного середовища, як злочинність, алкоголізм, наркоманія; постійний діалог держави з молоддю.