У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних лініях. На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено населенню. Вночі з 19 на 20серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік вбитими.
У наступні місяці українські повстанці ще завзятіше вели боротьбу з окупантами, маючи на меті остаточно очистити свої землі від окупантів. Про їх рішучість вигнати окупантів з українських земель свідчить бій, який відбувався біля монастиря в с. Загорів (Локачинського району) – у вересні 1943 р. окупанти грабували населення села Загорів. Для боротьби з ними й оборони населення прибула чота Берези. Не встигла вона ще приготуватися до боротьби, як на неї рушила колона німецьких автомашин, наповнених німецькими окупантами. Недалеко монастиря колона зупинилася і німці пішли в атаку. Але шквальний вогонь повстанців зупинив атакуючих. Втративши в бою 40 чоловік, окупанти відступили і почали закидати монастир смолоскипами, намагаючись запалити його. Але монастир не був з дерева. Німці відкрили вогонь з кулеметів, закидали повстанців гранатами. Тяжке пекло продовжувалося цілу ніч. Ранком 10 вересня, побачивши, що до німців прибуло нове підкріплення з Луцька, Горохова і Володимира, повстанці відступили за стіни монастиря. Бій не вщухав упродовж усього дня. Намагання німців зруйнувати стіни монастиря закінчувалися невдало. Не досягши поставленої цілі, німці знову пішли на штурм. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників. Сім німецьких танків обстрілювали другу ніч повстанців, але зламати їх волю не змогли. Третього дня бій продовжувався з новою силою. Згодом повстанці, які лишилися в живих, побачили, що їхній командир загинув, вирішили прорватися через лінію вогню. О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив. Одного повстанця ворогам вдалося схопити і відразу повісити. Іншим вдалося вирватись з оточення. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій. Смертю героїв полягло 29 воїнів УПА з чоти особливого призначення, якою командував чотовий Береза.
У цей же день відбулися ще два бої між повстанцями і гітлерівцями біля с. Родовичі (Турійського району), в яких було знищено 120 німецьких окупантів [8, 227].
Із наближенням фронту в результаті відступу окупантів, які зазнавали поразки і на основній лінії фронту, бої ставали все більш жорсткими. Українські повстанці також ставали більш рішучими. 16листопада 1943 р. у Рівному вночі вони напали на резиденцію німецького генерала, вивезли його за межі міста. Одночасно на вокзалі, в залі відпочинку для німців, було кинуто вибухівку від якої загинуло 70 німців і багато було поранено, а будинок було зруйновано.
Через декілька днів в іншому районі відділи повстанців звільнили від німців районне місто Мізоч і тримали його цілу добу. Тут знищено багато німців, здобуто 150 крісів (рушниць), багато амуніції та іншого матеріалу. Одночасно німецькі фашисти напали на село Облапи (біля Ковеля) з метою пограбування його. Своєчасно прибулі повстанці вступили з грабіжниками в бій. 18 німців було вбито. Переможці здобули кулемет, гранатомет і значну кількість гвинтівок.
9-10 грудня 1943 р. по шляху Рівне – Ковель повстанці розбили дві німецькі вантажні автомашини, наповнені німцями. Було вбито 38 німців.
Героїчна боротьба воїнів УПА зробила значний внесок у розгром німецько-фашистських окупантів. Лише у липні 1943 р. вони провели з ними 35 боїв, у серпі – 24, у вересні – 15, у жовтні і листопаді – 47 боїв. Це лише великих боїв, а малих була незліченна кількість. Узимку і весною 1944р. довелося відділам УПА боротися в умовах прифронтової дійсності. В січні 1944 р. Червона армія зайняла більшу частину Рівненської області, а в перших днях лютого вона почала дальший наступ на захід. Німці в цей час змінили тактику ставлення до УПА й українського населення. Не було вже карних поліцейських експедицій і паління сіл. Навпаки, німецькі фронтові штаби почали шукати контактів до відділів УПА з метою пов’язати співпрацю для спільної боротьби проти більшовиків. Головне командування УПА було рішуче настроєні проти всякої співпраці з німцями. Ще в 1943 р. ГК УПА видало суворі накази проти співпраці. Незважаючи на це, один з курінних Сосенко (Порфир Антонюк) з Володимирщини почав переговори і співпрацю зі штабом 16 німецької танкової дивізії у Володимирі – Волинському. Дізнавшись про це, командир “Вовчак” (Олексій Шум) зняв його з курінного і віддав до польового суду. Суд засудив “Сосенка” до смертної кари. 7березня 1944 р. рішення суду було виконано [9, 133].
У результаті героїчних зусиль УПА і радянських військ у 1944 р. Україну було звільнено від німецьких окупантів. Але боротьба УПА продовжувалась, тільки не з німцями, а з радянським суспільним ладом, оскільки він продовжував ту саму ганебну політику, яку він проводив і до початку війни 1941 р.
Список литературы
Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк. 52.
ЦДАГОУ. ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк.4.
Літопис УПА. – Т. 2. – Торонто, 1985. – 297 с.
Літопис УПА. – Т. 8. – Торонто, 1984. – 320 с.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління (далі ЦДАВОВУ), ф. 3893, оп. 1, спр.164, арк. 2-2а, 15-17.
Літопис УПА. – Т. 2, кн. 2. – Торонто, 1985. – 272 с.
Літопис УПА. – Т. 2, кн. 2. – Торонто, 1985. – 272 с.
Літопис УПА. – Т. 2, кн. 2. – Торонто, 1985. – 272 с.
Літопис УПА. – Т. 5. – Торонто, 1984. – 272 с.