Дізнавшись про місце знаходження німецької зброї в селищі Оржеві, Сергій Качинський вирішив заволодіти нею, оскільки його воїни були недостатньо озброєні. В ніч з 10 на 11 березня 1943 р. сотня повстанців напала на селище, в якому, крім охоронців, змістився великий загін окупантів, поліцейських сил. Жорстокий бій тривав цілу ніч. Повстанці і на цей раз перемогли. В тяжкому бою окупанти були вибиті із селища, залишивши в ньому 60 чоловік убитими. Але і повстанці втратили 4 чоловіки вбитими, а серед них – Сергія Качинського, який керував боєм [2, 4].
Віддавши шану командиру, патріоти України продовжували наносити удари по відступаючих силах противника. Успішно розвивали наступ відділи повстанців інших районів. Із Сарненщини повстанці переможно рухалися на Костопільщину (Пустомитівські ліси), в район Колки–Степань і Кременеччину. Безпосередніми операціями в боях керувала ОУН. Вона давала конкретні вказівки при вирішенні того чи іншого бойового завдання або для зриву тих чи інших заходів окупантів, про намагання їх вивезти з України молодь у Німеччину. Вона закликала населення втікати у ліси тощо. “Ніхто не повинен їхати до Німеччини. Ніхто не повинен іти на організовані німцями курси, оскільки там цих людей переловлять і знищать. Ніхто не повинен іти на військову службу. Ми не можемо боротися в рядах чужої армії за чужі інтереси. Ми будемо вступати тільки в українську армію яка бореться за суверенну Українську державу. Усі, де б ви не перебували, на яких би постах і посадах – всі на службу України”.
Ці заклики ОУН сильно сколихнули українське населення. Залишаючи села, воно ніби по сигналу переходило в ліс, де і поповнювало ряди повстанців, робило їх енергійнішими і завзятішими в подальшій боротьбі за знищення ворогів на рідній землі. 20 березня 1943 р. два відділи УПА під керівництвом Олексія Брися напали на місто Горохів. Бій тривав цілу ніч. Сили окупантів переважали в 6–7 разів. Наступного дня поліція, яка вірно служила окупантам, перейшла на бік повстанців. Це і вирішило долю бою. Повстанці здобули 31 кулемет (17 з них без замків), 70 автомобілів, 420 гвинтівок, 20 пістолетів, більше 800 гранат, 20 тис. набоїв, 19 мотоциклів, 80 роверів, 90 коней, 50 возів, 15 друкарських машинок, велику кількість друкарського паперу, чистих бланків для посвідчень, багато бинтів, йоду, вати, обмундирування, взуття, тощо. Повстанці втратили в бою 8 чоловік, окупанти – 47 чоловік і 100 було поранено[3,97].
Після Горохівської операції гітлерівці не сміли вже безкарно грабувати села, а мусили чимраз більше залишатись у більших містах і там укріплюватись у грубих мурованих будинках. Полум’я народного повстання випирало окупантів із сіл. Проте залишати їх вони теж не хотіли, адже грабіж селян був для них легкою наживою, а селяни перетворювалися у злидарів. Тому на захист їх і виступали завжди воїни УПА. Селяни цінили своїх захисників як членів сім’ї, переживали за їх долю і благополуччя. Один із воїнів УПА, згадуючи про ці події пізніше, писав: “В однім селі Рівненщини над річкою Случ заквартирував наш повстанський відділ. Селяни приймали та гостили нас радо. Уважали нас як своїх дітей… Готували для себе і для нас обіди…”
Переможні бої повстанців викликали велику радість населення, яке із задоволенням поповнювало ряди УПА. Щоб не викликати репресій серед членів сімей з боку окупантів, вступаючі в ряди повстанців відмовлялися від своїх прізвищ і приймали нові клички, різні псевдоніми. Поповнені новими силами, повстанські відділи на початку березня 1943 р. розправилися не з одним відділом німецької поліції чи військом СС в околицях або в обороні таких міст і сіл, як Постійно, Яполоть, Чубан, Біголь, Велика Любаша, Іванова Долина – на Костопільщині; Верениці, Новостав на Кременеччинні, Смига, Замчисько, Білогородка, Ступінка – на Дубенщині, Цумань, Колки, Жуків, Сергіївка, Бугрин – на Рівенщині; Турійськ, Доротин – на Ковельщині; Дружнопіль, Горохів. До цього переліку можна додати десятки і сотні інших населених пунктів на Волині, Поліссі, Житомирщині, Кам’янець-Подільщині.
У середині березня 1943 р. відділи УПА напали на охорону німецьких в’язниць у Луцьку, Ковелі, Рівному, Дубно, Кременці і випустили в’язнів. Усі вони поповнювали ряди УПА. Інші відділи майже одночасно зайняли Володимирець, Степань, Висоцьк, Дубровицю. В другій половині березня 1943 р. відділи УПА зайняли Деражне. В місті та околиці встановлено українську національно-революційну владу. В кінці березня і на початку квітня 1943р. відділи УПА після боїв звільнили від окупантів Людвиполь, Олику і Цумань, Горохів. Однак після кількаденного перебування в них вони залишили їх.
На початку квітня 1943 р. повстанці напали на німецький табір, який складався з кільканадцяти підвід, що везли пограбоване в селян майно. Німці були знищені, а майно повернули селянам [4, 19].
У період з 15 березня по 10 квітня українські повстанці розбили табір військовополонених у Ковелі, Ківерцівський збірний пункт для відправки в Німеччину і концтабір у Лобачівці (Горохівський район). Ці успіхи надали повстанцям ще більшої наснаги та енергії у боротьбі з окупантами. Під їх впливом один з відділів УПА в селі Смига (Вербський район) знищив фабрику металів та лісопильний завод. У ході боїв було вбито 40 окупантів, 15 узято в полон. Другий відділ УПА напав на базальтові копальні (Іванова Долина біля Костополя), які охороняла велика кількість німців. У бою з повстанцями було знищено 100 окупантів, узято велику кількість зброї та амуніції. Територію очищено від фольксдойчів та німців, які охороняли копальні. В ході бою 5 повстанців було вбито і 7 поранено [5, 15-17].
У квітні 1943 р. повстанцям вдалося повністю ліквідувати німецьку адміністрацію в районах Мізоч, Остер, Шумське, Крем’янець, Верба. Для відновлення влади у втрачених районах гітлерівське командування перекинуло на ці території два угорські полки, полк есесівців і жандармерії. Після триденних боїв війська противника були розгромлені. Після нанесення окупантам тяжких ударів, повстанці створюють українську республіку у місті Колки. Вона існувала з квітня до кінця жовтня 1943 р. Республіка була створена з частин сіл Ківерцівського, Маневицького, Рожищенського, Цуманського, Ковельського районів Волинської області та Рафалівського, Володимирецького, Дережнянського, Степанського, Березненського районів Рівненської області. В Колках працювала цивільна адміністрація. В ході боротьби ряди повстанці не тільки не зменшилися, а навпаки – зросли. До них перейшла вся українська поліція Волині й Полісся. Цей організований перехід з повним озброєнням і став серйозним ударом для окупантів. Для формування нової опори окупантам вдалося мобілізувати молодь з числа польських колоністів, переселених ще раніше для ополячення населення західноукраїнських земель. Із цих же колишніх полонізаторів німцям вдалося оформити загони карателів, які відзначилися дикою розправою і грабіжництвом населення. Незважаючи на зміцнення окупантських сил, українські повстанці не припинили вести боротьбу і продовжували наносити відчутні удари. Одночасно вони нападали на німецькі лігеншафти, які були утворені на базі радянських радгоспів і були опорними пунктами німецької адміністрації та карателів.
На початку травня 1943 р. на шляху Ковель – Брест-Литовськ, в районі села Кортеліси, від нападу повстанців загинув начальник штурмових гітлерівських відділів СС, один з найближчих співробітників Гітлера Віктор Лютце, який їздив з інспекцією по Україні. У відповідь посилився терор проти населення. Село Кортеліси було спалено. Посилилась і діяльність УПА. З’явилися відділи УПА на правобережній Україні, які активно діяли на території Житомирщини, Вінниччини, Київщини, Кам’янець-Подільщини. Всюди повстанські загони ліквідовували німецьку адміністрацію, поліцейських охоронців. На допомогу відділам УПА Головне командування УПА посилило рейдуючі відділи, які під час рейду, в свою чергу, завдавали ущімлюючих ударів окупантам. Один з таких відділів, що був направлений на Житомирщину та Західну Київщину, провів 15 успішних боїв з німецькими та поліцейськими частинами. Цей же відділ знищив поліцейську школу біля Житомира, що налічувала 260 поліцаїв.
Зазнавши великих втрат від УПА, окупанти постійно поповнювали карні загони все новими і новими силами. З Білорусії були перекинуті на Волинь війська СС під командуванням генерала Фон дем Баха, який вважався найкращим спеціалістом по боротьбі з партизанами. Почалася шалена пропаганда, а потім середньовічний терор проти УПА і всіх, хто підтримував її [6, 168].
Ці “вдосконаленіші” заходи окупантів не лякали УПА. Вона безперебійно наносила їм усе більш відчутних ударів. На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.
Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Зав’язався бій. Поранено Ярему та Дороша. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс [7,106].