Виробництво мінеральних добрив в Україні, їх структура, принципи розміщення і основні центри.
Однією з провідних підгалузей хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив.
В цілому її частка становила понад 20% в колишньому Радянському Союзі. В країні вироблялись усі три основних види добрив — азотні, фосфорні, калійні. Виробництво складних добрив було незначним за обсягами. До початку 60-х років найбільше вироблялось фосфорних добрив, але потім на перше місце вийшли азотні добрива (понад 60% всього виробництва у 1990 р.).
Азотні добрива (аміачна селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, виділеного з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використовуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіноплівки, різноманітних барвників.
Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т сировини). Їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були апатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова.
(Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегулярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочення виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.
Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Калуші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріаломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагнієвому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом.
Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди.
Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургійній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота — малотранспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — суперфосфатне виробництво, то й виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах переробки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Сировиною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті домішки, що містяться у попутних газах. В Україні є великі запаси сірки у Львівській області, на базі яких створені гірничохімічні підприємства у Роздолі і Яворові. У Костянтинівці сірчану кислоту виготовляють із сірчанистих газів — побічного продукту при виплавці цинку. За наявності вітчизняної сировини для сірчанокислотного виробництва до останнього часу значна її частина — сірчані колчедани — все ще завозилася з Уралу.
Для виробництва соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива (на 1 т готової продукції йде 5 куб. м соляного розсолу і 1,5 т вапняку). Содове виробництво переважно сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запаси кухонної солі. Необхідні для виробництва соди вапняки виготовлюють безпосередньо поблизу содових заводів. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, що працює на солях Сивашських озер. Продукція содової промисловості (кальцинована і каустична сода, бікарбонати) широко використовується у скляному виробництві, миловарній, паперовій, фармацевтичній, харчовій промисловості для побутових потреб населення.
Лісова та деревопереробна промисловості України, їх значення, умови розвитку.
Лісова промисловість України — сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, ЇЇ комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, деревообробну 5 лісохімічну промисловість.
Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.
Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, в будівництві.
Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утримують в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають санітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють сприятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.
Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси певної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.
Целюлозно-паперова промисловість України, її значення, принципи розміщення та основні центри.
Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. Нині підприємства целюлозно-паперової промисловості орієнтуються в своєму розміщенні на сировинні, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах — Карпатському і Поліському.
Найбільшими підприємствами галузі є целюлозно-картонний завод у Жидачеві Львівської області і картонно-паперовий комбінат у місті Обухові Київської області. На картонно-паперовій фабриці в Понінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.
Великі підприємства целюлозно-паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Ізмаїлі (целюлозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика).
Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою — солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості використовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.
Цементна промисловість України, її сировинна база, принципи розміщення та основні центри.
Найбільшого розвитку цементна промисловість набула в Донбасі і Придніпров'ї, де для цього є всі умови: високоякісна карбонатна сировина, шлаки металургійних заводів, необхідність комплексного використання гірських порід залізорудних і марганцеворудних кар'єрів.
Цементна промисловість. Це матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщуються в районах видобутку сировини. Найбільші центри цементного виробництва України — Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієво (Донецька обл.), Кривий Ріг, Дніпро-дзержинськ, Дніпропетровськ (Дніпропетровська обл.), Балаклея (Харківська обл.), Миколаїв (Львівська обл.), Здолбунів (Рівненська обл.), Ямниця (Івано-Франківська обл.), Кам'янець-Подільський (Хмельницька обл.), Бахчисарай (Автономна Республіка Крим), Ольшанка (Миколаївська обл.), Одеса.
Виробництво стінових, покрівельних матеріалів. Скляна промисловість України, її сировинна база, принципи розміщення та основні центри.
Ця галузь будівельного комплексу виробляє цеглу, панелі гіпсові'' і бетонні, шлакоблоки тощо. Цегельне виробництво — одне з найдавніших в Україні. Сировина для виготовлення цегли є майже скрізь. Тому виробництво стінових матеріалів орієнтується в розміщенні на споживача. В Україні виробляють глиняну і силікатну цеглу. Найбільші механізовані заводи глиняної цегли є в Ірпені (поблизу Києва), Запоріжжі, Івано-Франківську, Коломиї, Чернівцях. Невеликі підприємства працюють майже повсюди. Виробництво силікатної цегли налагоджено в Дніпропетровську, Красному Лимані (Донецька область), Кривому Розі, Ладижині (Вінницька область), Розвадові (Львівська область), Трипіллі (Київська область), Черкасах і Чернігові. Виробництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій орієнтується на споживача. Підприємства цієї галузі промисловості забезпечують будівництво стіновими панелями, блоками для фундаментів будівель, залізобетонними палями, міжповерховими перекриттями тощо. Найбільші з них розміщені переважно у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі, Кривому Розі тощо. Основними центрами виробництва щебеню є Гнівань (Вінницька область) і Томаківка (Дніпропетровська область), де працюють заводи, що виробляють гравій.