Досліджуючи публіцистичну спадщину Івана Франка можна дійти висновку,що при всій багатогранній діяльності й титанічній праці в особі Івана Франка виступав мислитель з широким світоглядом, який не тільки дійшов до наукового розуміння природи і суспільства в історично минулому розвитку, а й дивився вперед, у майбутнє історії людства, для наближення, якого він невтомно і з гарячковою пристрастю трудився.
Український народ в особі Івана Франка має найвищий творчий злет своєї інтелектуальної культури. Усе, що стосується І.Франка-мислителя, викликає значний науковий інтерес, але, на жаль, із відомих причин (заборон та приховувань творів) мало досліджене.
Список використаної літератури
1. Баган О. Іван Франко і теперішнє становище нації. — Дрогобич, 1991; Жулинський М. „Признаюся, я ніколи не належав до вірних тої релігії...” // Час-Time. — 1996. — Ч.46-50; Лось Й. Іван Франко: місія публіциста // Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин: Матеріали Міжнародної наукової конференції (Львів, 25-27 вересня 1996 р.). — Львів, 1998 та ін.
2. Василенко М. Нам треба Франкової сили і волі // Франко І.Я. Мозаїка із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50-ти томах / Упорядники З.Т.Франко, М.Г.Василенко. - Львів: Каменяр, 2001. - С. 427 - 429.
3. Возняк М. Матеріяли до життєпису Франка (з додатком двох недрукованих його автобіографій). - Київ, 1927. - 65 с.
4. Гнатюк М. Іван Франко в літературно-естетичних концепціях його часу. — Львів, 1999.
5. Грицак Я. „...Дух, що тіло рве до бою...”: Спроба політичного портрета Івана Франка. — Львів, 1990.
6. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко і його спільнота. - Київ: Критика, 2006. - 333 с.
7. Грицак Я. „...Дух, що тіло рве до бою...”. — Львів, 1990. — С.162.
8.Дей О. І. Революційно-демократична преса в Україні. - Київ, 1959.
9. Денисюк І. Франкознавство: здобутки, втрати, перспективи // Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин. — С.16.
10. Денисюк І. Літературознавчі та фольклористичні праці: У двох томах, 3 книгах. — Т.1. — Львів, 2005.
11. Дмитрук В. Нарис з історії української журналістики ХІХ ст. - Львів, 1968.
12. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст. Франківський період. — К., 1992.
13. Євшан М. Критика, літературознавство, естетика. - Київ, 1998.
14. Єфремов С. О. Історія українського письменства. - Київ, 1995.
15. Забужко О.С. Названа праця. — С.53.
16. Здоровега В. У майстерні публіциста. — Львів, 1969; Прохоров С. Искусство публицистики. — М., 1990 та інші праці.
17. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. — Львів, 2004. — С.224.
18. Злупко С.: Джерела, стан вивчення, проблеми // Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин ... С.221-225.
19. Іван Франко: статті і матеріали // "Українське літературознавство", №11. - Львів 1970.
20. Іван Франко у спогадах сучасників. - Львів, 1956.
21. Корнійчук В. Ліричний універсум Івана Франка: горизонти поетики. — Львів, 2004
22. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. - Київ, 1994.
23. Див., наприклад, Курганський І.П. Майстерність Франка — публіциста. — Львів, 1974; Нечиталюк М.Ф. Публіцистика Івана Франка (1875-1886): Семінарій. — Львів, 1972; Його ж. Оружием публіцистики: Вопросы истории, проблематики, идеологической функции, мастерства публицистики Ивана Франко. — Львов, 1981; Відповідні розділи інших монографій, численні статті у збірниках, науковій періодиці.
24. Лавріненко Ю. Дещо до еволюції світогляду і політичної думки Івана Франка. Нотатки і спостереження // Збірник „Української літературної газети”. — Мюнхен, 1957; Винар Л. Історичні праці Івана Франка // Там само.
25. Маковей О. Ювілей 25-літньої літературної діяльності Івана Франка. - Львів, 1898. - 35 с.
26. Мочулинський М. З останніх десятиліть життя Франка (1896-1916). Спогади і причинки. - Київ, 1928. - 284 с
27. .Маланюк Євген. Книга спостережень. — К., 1995. — С.67.
28. Маляренко Л. Л. Іван Франко - редактор. - Львів, 1970.
29.Нечиталюк М. Зачинатель теорії публіцистики. Деякі питання теорії публіцистики в інтерпретації Івана Франка // Збірник праць кафедри української преси. — Вип.3. — Львів, 2000. — С.211-219.
30. Пахльовська О. Творчість Івана Франка як модель культурно-національної стратегії // Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин. — С.24.
31. Різун В., Трачук Т. Нариси з історії та теорії українського літературознавства: Монографія. — К., 2005.
32. Спогади про Івана Франка. - Київ, 1981.
33. Тихолаз Б. Eros versus Tanatos (філософський код „Зів’ялого листя”). — Львів, 2005
34. Томалюк Н. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. — Львів, 2007. — С.25.
35. Франко Іван. Зібрання творів: У 50 т. — Т.37. — С.484.
36. Франко І. Лист до О. М. Рошкевич. Львів, 6 квітня 1879 р. // Зібрання творів: У 50 т. - Київ: Наукова думка, 1986. - Т.48. Листи (1874-1885). - С. 175.
37. . Франко-Клочко А. Рукописи І.Франка в Канаді. - Вінніпег, 1957. - 16 с.
Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — К., 1976-1986. — С.274.
38 .Франко І.Зібрання творів: у 50т.-К.,1976-1986.-С.274
39. Франко І. Літературно-критичні статті. - Київ, 1950.
40. Шлемкевич М. Новочасна потуга (ідеї до філософії публіцистики) // Верхи життя і творчості. — Нью-Йорк; Торонто. — Т.5. — С.111-112.
41. Якимович Б. Книга, просвіта, нація: видавнича діяльність Івана Франка у 70 - 80-х рр. ХІХ ст. - Львів,1996. - 307 с.
42. Яцків М. Іван Франко. В 40-ву річницю письменницької праці. - Нью-Йорк, 1913. - 23 с.
Додатки
Додаток А
Біографія Івана Франка
Іван Франко народився в селищі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині, поблизу м.Борислав, в родині селянина-коваля. Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862—1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864—1867). У 1875 році закінчив у Дрогобичі гімназію. У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довідуємося, як важко було навіть обдарованому селянському хлопцеві, що на дев'ятому році втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освіту. Доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культорологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми.
Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків.
Восени 1875 р. Іван став студентом філософського факультету у Львівському університеті.
Перші літературні твори
Іван Франко. 1875 р.Перші літературні твори Франка — вірші (1874 р.) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875 р.) були друковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з 1875 року. Активна громадсько-політична і видавнича діяльність та листування з М. Драгомановим привернули увагу поліції, і 1877 р. Франко, разом з Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким та іншими, був заарештований за соціалістичну пропаганду. Після восьмимісячного ув'язнення Франко ще активніше включається в громадсько-політичну роботу, допомагає в організації гуртків у Львові, дописує до польської газети «Praca», знайомиться з працями Карла Маркса й Фрідріха Енґельса, та разом з Павликом засновує 1878 р. часопис «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».
1880 р. Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув'язнення Франко перебував під наглядом поліції і був змушений припинити студії в університеті.
Перший період творчості
Перший період Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878 р.), «Вічний революціонер» (1880 р.), «Не пора…» (1880 р.) та інші, а також повісті «Boa constrictor» (1881 р.), «Борислав сміється» (1881 р.), «Захар Беркут» (1882 р.) та низка літературознавчих і публіцистичних статей.
Меморіальна дошка на будинку в Києві на вулиці Богдана Хмельницького де в 1885 і в 1886 роках жив Іван ФранкоУ 1881 р. році Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882 р.) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883—1885 рр.). Розійшовшися з народовцями, які побоювалися його радикально-соціалістичних і революційних ідей, Франко пробував заснувати незалежний орган і для здобуття підтримки двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 рр.; там познайомився з київськими культурними діячами, серед інших з М. Лисенком і М. Старицьким, і в травні 1886 р. одружився з О. Хоружинською. Після невдачі з українським часописом Франко став співредактором польської газети «Kurier Lwowski». Період десятилітньої (1887—1897 рр.) праці в польській (також «Przyjaciel Ludu») і австрійській («Die Zeit») пресі Франко назвав «в наймах у сусідів».
Політична діяльність
1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889 р.). 1890 р. за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890—1895 рр.). В 1895, 1897 і 1898 рр. Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту і галицького сейму, але, через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних і політичних супротивників, без успіху. 1899 р. в Радикальній Партії зайшла криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р., і відтоді покинув активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи у ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова», 1906 р.).