Інша справа — мова книги. Більшість духовників вчили, що «гріх простим честі «Апостол» і Євангелії», при переписуванні застерігали книжкові слова «простими безчестити».
Іван Федоров, ставлячи перед собою мету дати книгу не лише для богослужіння, а й для читання, усував з мови старих «переводів» «Апостола» те, що було б незрозумілим тому, хто не знав тонкощів старослов'янської мови; наближав правопис слів до їх звучання.
Він також відновив за грецьким оригіналом деякі місця, що пропускалися в списках «Апостола», зокрема, гостру розмову Савла з богом.
«Жестоко ти єсть противу рожну прати» — погрожує господь апостолові Савлові. Цей вислів, відновлений у Федорівському виданні, укріпився в східнослов'янських мовах.
Немає сумніву, що І. Федоров добре знав, на що наражався, коли свідомо порушував заборону замінювати книжкові слова народними. Але поки він міг сподіватися на підтримку прогресивних кіл духовенства.
«Апостол» вийшов з друку на початку 1564 року. А в 1565 році виходять два видання «Часовника» — книги, яка була в той час першою книгою для читання. Два видання за один рік — хіба потрібний кращий доказ того, яка була потреба в цій книзі!
Як бачимо, за кілька років першодрукар створив друковану бібліотеку, що містила у собі й буквар, й книгу для початкового читання, і церковнослужебну книгу, яка разом з тим була надихаючим і збуджуючим думку читанням для високорозвинених людей.
Важко догадуватися, як широко і корисно для російської культури розгорнулася б діяльність І. Федорова, коли б не змінилося становище у Москві і влада в церкві не перейшла до рук найбільших мракобісів. Покарання посипалися на голови багатьох представників кіл, з якими був міцно зв'язаний і погляди яких відбивав у своїй діяльності першодрукар. Не могли вони обминути і його.
У кінці 1565 чи на початку 1566 року І. Федоров і П. Мстиславець покинули Москву і переїхали у велике князівство Литовське.
Пізніше, у передмові до львівського «Апостола», розповідаючи про те, що мусив покинути Москву, І. Федоров пояснював це наклепами різних священоначальників і свяще-нослужителів, які «погано розумілися на граматиці». Це свідчення дає підстави гадати, що Федорова обвинувачували у якихось викривленнях релігійних текстів, що містилися у його виданнях.
І. Федоров пізніше писав, що не цар його переслідував. І справді, політична лінія, витримувана першодрукарем, була служінням інтересам централізованої московської держави, вона була відображенням і перетворенням у життя поглядів тих історично прогресивних кіл, які певний час спрямовували централізаторську діяльність Івана Грозного.
З Москви І. Федоров і П. Мстиславець в жодному разі не втекли. Вони мали можливість виїхати разом, з майже всім своїм друкарським устаткуванням і приладдям. Це підтверджується тим, що літери, якими друковані немосковські видання Федорова, відлиті з тих самих пунсонів, що й у Москві; заставки тиснуті з тих саме дощок.
Переїзд першодрукарів відповідав спільним інтересам єднання українського, білоруського і російського народів. Вже до цього зверталися до Москви українці з проханням допомогти їм у влаштуванні «тиснення печатного».
І. Федоров і П. Мстиславець були поважані і потрібні українцям і білорусам майстри. Відомий прихильник православ'я гетьман Ходкевич запросив Їх у містечко ЗаблудІв, розташоване між Білостоком і Гродно, щоб заснувати друкарню.
Друкарня була створена порівняно швидко, в основу її були покладені привезені з Москви матеріали.
Влітку 1568 р. почалось друкування книги «Євангеліє учительное». Це був важливий виступ у боротьбі проти окатоличення білоруського і українського населення. Воно одержувало кілька тисяч примірників книги, що містила основні богослужебні тексти не чужою латинською мовою, як у костьолах, а в основному зрозумілою старослов'янською.
Була тут і післямова першодрукарів. Вони писали, зокрема, що книга «видрукована».
У свій час російський історик В. Рум'янцев, переглянувши назви деяких друкарських професій та частин друкарського верстату, прийшов до висновку, що «всі терміни наших першодрукарів були італійські», що свідчило, на його думку, наче і техніка друкарська була запозичена з Італії.
Як показали дослідження радянських вчених, спосіб Друкування був вироблений Іваном Федоровим й іншими московськими друкарями — його сучасниками — шляхом власних шукань, лише на основі уявлень про друковану книгу і суть друкарства. Тож цілком зрозуміло, що й твердження, ніби терміни наших першодрукарів були іншомовні, не може бути вірним. Ще за часів Івана III — за три чверті сторіччя до Федорова — знала російська мова слово «печатньїй» у значенні друкований і «печатник» — у значенні видавець, виробник друкованої книги.
Російське слово «печатньїй», походить не від «печатать» (тоді було б «печатаний»), а від слова «печать», що мало в описуваний час значення — знак, який нанесений не шляхом писання.
« Печатная книга» значило книга, яка несе на собі не писанням зроблений знак. Самий виробничий акт друкування одержав пізніше назву «тиснуть». «Печатать» же довгий час значило передусім видавати, публікувати. Лише пізніше це слово було твердо перенесене на самий процес друкування, а «тиснуть» — на повторюваний елемент цього процесу. Подібно розвинулись й значення українських слів «друкувати» і «відбивати».
У передмові до «Апостола» Івана Федорова, виданого у Москві, ми на позначення друкарства і зв'язаних з ним уявлень зустрінемо лише слова від кореня печат.
Перегляд термінології московських друкарів, що збереглась з XVII віку, також свідчить про перевагу в ній не італійських чи німецьких термінів, а російських—друкарський верстат називався «стан», літери — «слова», складач — «наборщик».
Перші російські друкарі називали себе рідною мовою — «печатники». І лише, переїхавши на землі Білорусії і України, почали називати себе так, як говорив народ, для якого вони тепер видавали книги, — «друкарі».
У тому ж заблудівському Євангелії, у передмові до нього, написаній Г. О. Ходкевичем, згадується й про походження Федорова. Він названий Іван Федоров Москвитін. В наступному це стало традицією першодрукаря — завжди при своїм прізвищі з гордістю згадувати своє московське походження.
У Заблудові І. Федоров видав й ще одну книгу — «Псалтир». Над нею він трудивсь уже один, бо П. Мстиславець поїхав у Вільно, де купці — брати Мамоничі заснували друкарню.
Незабаром старий вже гетьман Г. О. Ходкевич чи через політичний тиск з боку урядових кіл, чи через хворобу втратив інтерес до друкарства і запропонував подарувати Федорову сільце, де б той міг спокійно і безтурботно, в розкоші прожити все своє життя. Першодрукар відмовився. Він обрав місцем продовження своєї діяльності Львів, де поклав початок українському книгодрукуванню.
До Львова Іван Федоров прибув десь на кінці 1572 р. чи трохи раніше. Львів — місто з розвиненим ремісництвом і широкими торговельними зв'язками був одним з найбільших центрів боротьби українського народу проти насильницького ополячення і окатоличення.
На запровадження друкарства на Україні великий вплив зробила ця могутня боротьба, яка розгорнулась в XVI ст., і особливо в другій його половині. Вона викликала велику потребу в книзі, яка могла бути задоволена тільки шляхом запровадження друкарства. Необхідність запровадження друкарень на території Західної України особливо усвідомлювалась ремісниками і бідним духовенством. Недарма Іван Федоров дістав грошову допомогу на організацію друкарні у Львові не від багатіїв, а від середнього міщанства. Це свідчить, якого великого значення надавав український народ заснуванню друкарства.
І. Федоров оселився не у самому Львові, не між міськими мурами, де жили багатші люди, а за Їх межами, у добре й зараз відомому львів'янам — Підзамчі — під схилами Замкової гори. Серед простих людей знайшов він друзів, помічників і учнів.
З тих, хто допомагав Федорову, дехто стали його учнями і відіграли згодом немалу роль у продовженні львівського друкарства. Це були міщани Сачко Сідляр і Сенько Корунка, чернець Мина. Допомагали Федорову в його роботі Гринь Іванович, який приїхав разом з ним із Заблудова, і син першодрукаря — Іван Друкарович, який став палітурником.
В лютому 1574 р. вийшло львівське видання «Апостола». Це був первісток українського друкарства. Це була також перша друкована книга, видана у Львові.
Видання багато в чому повторювало московське. Шрифт був відлитий з тих самих матриць, ті самі були здебільшого й прикраси. Правда, зустрічався шрифт нового зразку — похилий; ним друкувалися примітки по краях сторінок. Наново була замовлена гравюра із зображенням легендарного автора «Апостола». На останньому аркуші був вміщений на всю сторінку книжковий знак, який мав великий символічний зміст. Серед переплетінь дещо фантастичного рослинного орнаменту були вміщені два герби. Перший — міста Львова: лев на фоні міських воріт з трьома вежами. Другий,— символічне значення якого не розшифроване, — був гербом самого Федорова. На ньому написано ЇОАН і зображений знак у вигляді вигнутої полоси (що нагадує літеру S, написану у зворотню сторону), яку увінчує стріла.
Надзвичайно важливим є підпис під книжковим знаком, який нагадує про московське походження друкаря.
Та найдорогоцінніше для нас у Львівському «Апостолі» — післямова Івана Федорова — прекрасний, пристрасний твір української публіцистики XVI сторіччя — «Ця ж бо повість пояснює, звідки почалася і як створена була друкарня ця». Федорівська післямова — твір великого історичного значення і глибокого, тонкого політичного ліризму.
На початку післямови першодрукар повідомляє, що «створена була друкарня ця у царюючому граді Москві в 7070 перший рік (1563)». Це надто важлива заява. Тут йдеться, звичайно, не про те, що пунсони чи заставки чи інший друкарський матеріал були привезені Іваном Федоровим з Москви. Тут проголошується єдність і спадковість самої установи, її ідеологічного спрямування.