НА ТЕМУ:
„Лексична синонімія на шпальтах військової преси"
(на матеріалах газети „Армія України")
ЗМІСТ
І. Вступ 1-6
ІІ. Основна частина 7-22
а) Поняття синонімії.
б) Типи лексичних синонімів та їх використання у ВЗМІ.
в) Синоніміка як своєрідність стилю військового журналіста.
г) Лексична синонімія та її функції.
ІІІ. Висновки 23-24
ІV. Список використаної літератури 25-26
V. Список джерел (цитат з “Народної армії”) 27-29
І. ВСТУП
Словниковий склад мови. Особливо мови багатофункціональний, який обслуговує науку, літературу, мистецтво, виробництва, є мовою преси, радіо, телебачення, надзвичайно багатий і різноманітний – він налічує сотні тисяч слів. Так навіть у такому океані слів мовці порівняно легко й швидко знаходиться саме ті, що потрібні їм у даний момент. Поясненням цього можуть бути системні зв’язки лексики, які значно полегшують пошук, бо доводиться відшукати слово не у всьому словниковому складі, а в рамках невеликої його частини – синонімічного ряду чи лексико-семантичної групи, на яку орієнтується ситуація, логічна зв’язкість та асоціативність мислення.
В українській мові, як і в інших, є різні групи слів за значенням. Найбільші з них за обсягом – синоніми, антоніми та пароніми, що виступають водночас і основою найвиразніших стилістичних засобів.
Кожній людині, яка прагне просто, чітко і дохідливо сформулювати думку, слід постійно вчитися розрізняти відтінки в значеннях слів, правильно вживати їх в усній і писемній мові. Свідоме і стилістично точно слововживання – надійний помічник в оволодінні скарбами рідної мови і показник рівня культури.
Лексика мови постійно збагачується. В процесі мовного спілкування одне й те саме поняття характеризується з різних сторін. Виділяються нові його ознаки. Це призводить до утворення нових слів. У лексимах може відбиватися ставлення мовців до предметів реального світу, їхні емоції та волевиявлення.
Одним з цікавих мовних явищ, які безпосередньо пов’язані з багатством і різноманітністю словникового складу, з питаннями культури мови, стилістики, є синоніми.
Коли прагнуть досягти бездоганної за формою мови, добирають синоніми; коли потрібно якнайточніше висловити свої думки чи почуття або навпаки. Якось завуалювати, приховувати їх – також мукають синоніми.
У цій роботі ми спробуємо дослідити лексичні синоніми на шпальтах газети “Народна армія”. Тема й справді актуальна, оскільки на прикладах статей, заміток мовою журналіста – багатою, образною, літературною, пересипаною влучними словами та образами, читач яскравіше уявляє описувану подію чи явище.
З метою дослідження лексичної синонімії ми вибрали з газетних статей різні “синонімічні ситуації”. Одразу зауважимо, що увесь зібраний матеріал ґрунтується на дослідженнях та в межах однієї робот дослідити тему важко адже це безліч одиниць (слів, словосполучень), які виступають в синонімічні відношення в умовах синонімічної ситуації.
Поняття синонімії внутрішньо передбачає наявність не однієї структурної одиниці, а принаймні двох.
Багаточленність є найпершою умовою реалізації семантичних та стилістичних особливостей синонімів. Оскільки синонімія виникає тоді, коли декілька назв стосуються одного списку [Ільмами 1962,38] тоді декілька назв і утворюють синонімічний ряд (СР) – мікросистему слів, денотативні значення яких об’єднуються інтегруючою ознакою, а розрізняються диференційними ознаками. Інтегруючі ознаки (денотат, ядро значення) існують як на значеннєвому, так і на понятійному рівнях. Диференційні (конотативні) саме – це семантичне наповнення синонімів одного ряду; сили, за якими слова – синоніми можуть протиставлятися в межах одного СР.
Одні лінгвісти схильні вважати, що мікросистему суто мовним явищем. Синонімічний ряд розглядають як певну лексичну підсистему. Що входять до однієї лексико-семантичної групи слів [Черняк 1993: 47-54], інші доводять не замкненість синонімічного ряду на мовному. Мовленнєвому стилістичному рівнях [Брагина 1986: 8-13], що дає змогу будувати ряди лексичних синонімів з урахуванням мовленнєвих і контекстуальних ситуацій.
Якщо охарактеризувати синонімію як певну системі взаємопов’язаних значень окремих слів та словесних зворотів, які функціонують у загальнонародній мові та мовленні, то стає зрозумілим. Що вона чи не найповніше реалізує свої внутрішні можливості у мовленні. В контекстних умовах. Виокремили два погляди на вивчення синонімічних груп слів:
а) дослідження синонімічних рядів, установлених у лексичній системі мови;
б) у розгляд синонімів у функціональному плані, що дає можливість відображати понятійній й експресивні відтінки семантики слова в процесі мовленнєвої інтерпретації цієї семантики.
Адже мовлення не сприймає створений і зафіксований у мові синонімічний ряд як сталу незмінну одиницю. СР – це структурне утворення, яке може бути незалежним як у синхронному, так і діяхронному планах. В історичній перспективі можна простежити зв’язок синонімії з полісемією, що ряд синонімів – це не лише взаємозв’язок близьких за значенням слів, але й база для створення нових асоціативних зв’язків, асиміляція на понятійному рівні всіма членами ряду певних абстракцій, які виникають унаслідок продуктивного мислення людини. Тому дискусійною є думка, що компонент синонімічного ряду утворюють синхронну підсистему в загальній мовній системі [Балевська 1967: 94-104]. Більш слушним видається визначення синонімії як діяхронного явища, яке виконує функцію збереження і розвитку думки, відображає процеси сталості й змінності мови.
У синонімічних рядах відбувається зміна, переміщення мовних одиниць, чим забезпечується збереження старих надбань і впровадження нових тенденцій у мові та мовленні [Гречко 1987: 17-18].
Використання синонімів у мовленні, особливо художньому, завжди зумовлене прагненнями конкретизувати зображувальний факт. Передати його в певному експресивному аспекті. Автор прагне відпускати найоптимальніший варіант для реалізації виражальних можливостей слова. У зв’язку з цим перед дослідником постає питання не лише структури СР, а і його семантичного обсягу, внутрішньої організації. Зрозуміло, що в умовах контекстуального. Мовленнєвого функціонування слів межі ряду встановити практично неможливо, оскільки міра семантичної близькості й конотативної диференціації між члени ряду далеко не однозначна [Франко 1983: 135], Тому одні лінгвісти схильні до обмеження синонімічних рядів рамками явно виражених синонімічних відношень на лексикосемантичному, понятійному рівнях, на декотативній і конототивній основах [Євильєва 1966: 5], інші вважають що синоніми мають властивості означати одне широке поняття, тому межі синонімічних рядів можна розширювати, оскільки це незамкнена відкрита мікросистема, що постійно перебуває в русі [Брагина 1986: 15].
Однак системність виявляється не лише в середині самого ряду. Синонімічні ряди входять у різні зв’язки один з одним, утворюючи своєрідні синонімічні гнізда чи гіперсинонімічні групи [Город 1993: 20]. Не замкненість СР – це своєрідна з’єднувальна ланка між мовними нормами різних епох, між літературними жанрами й мовними стилями, між соціальними сферами спілкування, Компоненти синонімічного ряду розташовуються не довільно, не спонтанно, а з певними законами. Кожен ряд має своє домінанту, а або словами ідентифікатор, опорне (стрижневе, заголовне, реєстрове, центральне) слово, архісину тощо. Домінанта (ми приймаємо це термін) безпосередньо називає поняття, є денотатом, виражає семантичну суть ряду, акумулює конденсує всі конотації, є найуживанішою в мовленні. Це точка, з якої починається вимірювання синонімічності компонентів СР, без неї не може бути виражена семантична ідея ряду. Лише у відношеннях домінанти зі всіма іншими компонентами повністю простежуються ознаки синонімічності слів.
В шус йшлося про зв’язки син омічних рядів між собою, про об’єднання їх у більші структурні одиниці – гіперсинонімічні групи. Треба зазначити, що поняття домінанти є обов’язковим і для системних утворень. Домінанта ГСГ може бути виражена однією лексемою (йти, дивитися, думати, говорити). Можна уніфікувати граматичну структуру домінанти, використовуючи перифрастичні формування, які часто трапляються в словникових статтях: про переміщення, про акт мовлення, про зорове) слухове сприйняття) відчуття, про процес мислення тощо.
Такий підхід дає змогу досліджувати семантико-стилістичну взаємодію синонімів і синонімічно зближуваних слів, словосполучення, компаративів, фразеологічних одиниць, в умовах авторського контексту, індивідуально-авторського мовлення.
Більшість дослідників синонімії аналізують ізольовані СР, взяті зі словників або спеціально підібрані для доведення чи ілюстрування якогось наукового припущення. Це призводить до прагнення дати категоричне звужене трактування терміна синонім, унаслідок чого особливості реального живого використання синонімічних засобів реалії функціонування слова в мовленні. В контексті, а словникові синоніми, синонімічність яких безсумнівна. Не заперечуючи необхідність точного визначення синоніма, його лексичного вивчення та лексикографічного опису, треба взяти до уваги контекстуальну; мовленнєву “поведінку” синонімів, подивитися на синонімію дещо ширше: дослідивши певну спільну закономірність і для узагальненого, й для оказіального використання синонімізованих фактів мовлення говорити не лише про синоніми в лексикологічно-лексикографічному плані, але й про так звану “синонімічні ситуацію” [Винокур 1964: 22], яка дає змогу об’єднати всі випадки синонімізації конструктивно і якісно різних одиниць мови у лексико-семантичному й функціональному стилістичному стилі чи аспектах.
Метою дослідження являється те, що на шпальтах газети “НА” ми можемо досить часто зустріти синоніми різних за значенням. Військові журналісти досить часто використовують синоніми, боячись повторень адже повторення не є прикрасою тексту. Вживання синонімічних рядів в матеріалі показують дужки та яскравість всього того, що журналіст намагається висвітлити в своєму матеріалі.