Спеціальні журнали мають свій специфічний поділ на розділи, що визначається типом видання за цільовим призначенням. Хоча структура спеціальних видань досить одноманітна, усе ж вона має свої відмінні особливості, властиві кожному типу видання. Так, приміром, матеріали в наукових журналах часто взагалі не мають поділу на розділи, в той час як масові журнали можуть мати багато розділів та рубрик.
Однією із характерних типоформуючих ознак журналу є жанр матеріалів, що в ньому публікуються. У журналах, так само як і в газетах, літературі, мистецтві використовуються різноманітні жанри. Це допомагає більш повно і яскраво відображати різні явища життя, багатство духовної культури українського народу, робить журнал більш актуальним, цікавим. Дуже важливо, щоб працівники журналу вміло використовували саме ті жанри, котрі більшою мірою відповідали вимогам даного журналу у виконанні поставлених завдань. До журнальних жанрів належать: наукові розвідки, інформація, кореспонденція, роман, повість, нарис, фейлетон, огляд літератури, рецензія тощо.
На перший погляд, здається, що всі ці жанри, за винятком, роману, є газетними жанрами. Але якщо порівняти, то стає зрозумілим, що саме характер видання (газета чи журнал) визначає суттєві особливості жанрів, бо газетні й журнальні жанри мають свою специфіку. Приміром, якщо порівняти наукову статтю в журналі і газеті, то можна зробити висновок, що це твір, в якому досліджуються окремі питання теорії і практики. Але журнальна наукова стаття дає можливість більш грунтовно висвітлити теоретично і практично будь-яке питання, чого не можна зробити, в газеті, враховуючи обмеженість газетної наукової статті. Слід також враховувати читацьку аудиторію: журнальні наукові статті розраховані на певне коло читачів, що більш обізнані в даних питаннях. Тимчасом, як газета розрахована на масового читача, що вимагає від неї викладення складних питань дохідливо, популярно.
Оформлення спеціальних журналів має, порівняно з газетами більш конкретне певне значення. Узагалі, використання ілюстративного матеріалу, текстових шрифтів, поліграфічних прикрас більш обмежене порівняно з масовими тощо.
Перераховні типологічні ознаки - авторський склад, внутрішня структура, жанри, оформлення - визначаються типом видання. Наступні три ознаки - періодичність, обсяг, тираж - також пов'язані з типом видання, але опосередковано, бо цей зв'язок залежить від ряду суб'єктивних чинників (наприклад, матеріально-технічні видавничі та інші можливості видавця).
1.4. Основні функції журнальної періодики
У сучасному суспільстві все більше домінує тенденція до виділення і констатування преси як особливої структури зі своїми соціальними функціями, по-перше, як засобу інформаційного обслуговування суспільства, задоволення його інформаційних потреб, і по-друге, журналістика з точки зору загальногромадських потреб та інтересів покликана виконувати життєво важливу політичну функцію - сприяти громадянській злагоді, підтримувати соціальну рівновагу і т.ін.
Функція - це результат поєднання мети та засобів її досягнення. "Під функцією в журналістиці, - пише академік А.Москаленко, - ми розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має неперехідний і невипадковий, а загальний закономірний характер. Функція включає в себе і мету, і засоби, вона виражає сутність, суспільне призначення преси, визначає її роль як суспільного інструменту" (Основи журналистики. - С. 67).
За результатами впливу на найважливіші сфери людської діяльності можна виділити такі функції: політична пропаганда, суспільне виховання,
поширення культурних цінностей, регулювання господарських відносин і громадський контроль, розважальна діяльність.
Якщо економічна політика, яка пронизує всі суспільні сфери, являє собою основу наукового управління суспільством, то засоби масової комунікації, будучи її інструментом, виступають як важливий комплекс впливу на розвиток соціальних процесів, формування і відображення громадської думки, згуртування спільності для вирішення тих або інших завдань.
З усіх названих функцій преси, які характеризують її нинішню діяльність, виділимо організаторську, виховну, пропагандистську та соціологічну, які властиві журналу як типу видання.
Організаторська функція журнальної періодики завжди становила один із основних напрямів її діяльності, але сьогодні відбувається помітна її активізація, що зумовлено зростанням впливу публіцистичного слова, .яке стало основним організатором соціальних перетворень, розбудови незалежної держави, утвердження соціальної справедливості.
Суть виховної функції полягає у формуванні високої політичної культури і сучасного економічного мислення людей. Необхідність дальшого поліпшення інформування громадськості, висвітлення діяльності господарських органів, громадських організацій і рухів має велике значення у політичному вихованні мас, підвищенні їх політичної культури, залучення до свідомої політичної творчості.
Пропагандистська функція зумовлена настійною необхідністю дохідливого роз'яснення практичних і теоретичних проблем становлення правової, демократичної держави, важливості глибокого розуміння загальнолюдських цінностей, ідей національного відродження, питань ментальності українського народу, його етносу та історичної минувщини. У зв'язку з цим підвищується роль пропагандистських публікацій, які повинні торкатися найбільш гострих проблем, містити ґрунтовні відповіді на запитання, які хвилюють людей.
Посилення соціологічної функції виходить з об'єктивного чинника, що засоби масової комунікації покликані за своєю природою завжди бути трибуною загальнонародної громадської думки. Вона з особливою силою проявилася після проголошення незалежності України, коли на сторінках газет і журналів розгорнулося масове обговорення питань громадянських свобод, соціальної справедливості, впровадження ринкових відносин, проблем національного відродження, входження України у європейський дім, налагодження її зовнішніх зв'язків на міжнародній арені.
В умовах нинішньої демократизації і політизації суспільства, коли політичний плюралізм став реальністю, традиційні принципи преси, природно, осмислюються по-новому. Принципи - це основа, початок, керівна ідея, правило. Принцип - це те, що завжди, за всіх умов, без будь-якого винятку властиве певному явищу, в даному випадку - журналістиці.
Увесь комплекс властивих пресі якостей, рис, напрямів, об'єднаних спільністю методів і мети, становить зміст її принципів. Усі принципи преси (гуманізм, правдивість та об'єктивність, науковість, етика як система моральних і творчих принципів, демократизму, загальнолюдські цінності) так чи інакше тісно пов'язані між собою. Тут слід підкреслити, що шляхи до здійснення принципів сучасної журналістики слід шукати принаймні у трьох площинах: правдивість та добросовісність; аналітичне та суб'єктивне трактування дійсності; професійна мораль. Одним з основоположних елементів журналістської етики повинна бути правдивість у відображенні подій і поданні інформації, фактів тощо.
До поняття правдивості інформації слід додати: проникнення в будь-який матеріал до найменших подробиць; достовірність та обгрунтування оцінки журналістом об'єкта зображення - ситуації чи особи; точність у відображенні будь-якого факту, явища тощо.
2.Суспільне значення журнальної періодики
2.1. Донцовський „Вістник” як документ свого часу
У добу сумнівів і непевності діяльність Дмитра Донцова стала однією з найсуттєвіших потреб тогочасного українського суспільства. „Вістник” став документом про діяльність філософа.
Характер, стиль, ідейні переконання авторів „Вістника” були не просто новими, але також передовими і революційними, тому помітно відрізнялися від інших періодичних видань Західної України, української еміграції та тих, що видавалися на українських землях під більшовицьким пануванням.
За визнанням Михайла Сосновського, ЛНВістник не був єдиним українським виданням, присвяченим питанням культури, науки, літератури й суспільно-політичного життя, але він був єдиним, по-новому висвітлював українські проблеми, з іншої точки зору розглядав конкретні приклади з тогочасного життя і цікаво їх пояснював.
Протягом 17 років (з 1922 по 1939) журнал Дмитра Донцова („Літературно-науковий Вістник” та „Вістник”) формували світогляд українсьеого народу, особливо прогресивної інтелігенції та молоді, яка щиро і захоплено відгукувалася на сміливі ідеї.
Появу чергового номера журналу чекали і гаряче обговорювали зміст вміщених у ньому статей. „Вістник” був організатором і посередником у спілкуванні, забезпечував безперервний потік цікавої інформації, продовжував знайомити читачів з уже відомими авторами і відкривав для них твори початківців.
„Вістник” був журналом зі скромною обкладинкою, без звичних сучасному оку різнобарвних ілюстрацій, проте кожний його випуск збирав людей у хати-читальні, де вони засиджувалися аж до ранку.
У „Вістнику” вміщувалися художні твори, нариси, статті тобто первинна інформація, а також інформація вторинна: наукові огляди, реферати. Читачі писали в редакцію журналу, ставлячи різні запитання суспільно-політичного, історичного, та художньо-літературного характеру. Автори журналу підтримували діалог з читачами своїми статтями, аналітичними оглядами, публікації яких задокументовано у „Вістнику”.
„Вістник” Дмитра Донцова є справжнім документом своєї доби, її історичним підтвердженням. Для нашого покоління „Вістник” є журнальним свідком настроїв та сподівань українців між двома світовими війнами, намагання наших дідів і прадідів зрозуміти і виокремити роль українського народу у світовій історії та формування його власної долі.
2.2 Реклама в пресі.
Опрацювання плану використання рекламних засобів у рекламній кампанії передбачає визначення: де, коли, як часто, протягом якого часу публікується (або транслюється) рекламне звернення. При цьому вибір засобів і носіїв реклами тісно пов'язаний з їх іміджем і рейтинговими характеристиками. Зарубіжні дослідження свідчать, що інформація в газетах сприймається як найдостовірніша, натомість телевізійну рекламу вважають надокучливою та недоказовою. Найрозумніший підхід— давати рекламне звернення там, де зосереджено більшість потенційних покупців і в засобах, що мають найвищий рейтинг.