Реферат з журналістики
Досвід мас-медіа в Україні (в екологічній політиці)
У сучасному світі насамперед екологічні політика та безпека виступають на одне з провідних місць і безпосередньо залежать від інформації та процесів навколо неї. Інформацію розглядають як стратегічну "сировину" демократії. Але таке значення вона відіграє не тільки в становленні суспільного ладу. На прикладі Чорнобильської трагедії можна побачити, як оперування інформацією позначилося на майбутньому різних народів та поколінь. Та межі компетенції екологічної політики не обмежуються лише проблемами подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Як саме буде висвітлюватися в ЗМК усе різноманіття сфер застосування екологічної політики, знов не визначено. Хоча журналісти здатні зробити значний внесок у формування екологічної політики, але робиться це не завжди достатньо ефективно, що, втім, не виключає широких резервів на майбутнє в практиці подібних заходів.
Не дивно, що й преса приділяє цьому досить мало уваги. Але такий стан справ веде до кризи в суспільстві. Екологічна та суспільнополітична преса може й повинна впливати на прийняття рішень державними, промисловими, комерційними й громадськими структурами: "…засоби масової iнформацiї як носiї полiтичної iнформацiї та iнститут, зацiкавлений у розквiтi держави, допомагають владi творити полiтику, а полiтикам – пiдтримувати державнiсть як головний гарант прав i свобод особистостi i громадянина" .
Преса є найстарiшим видом журналiстики, її родоначальником. Розширення i диференцiацiя аудиторiї преси, новi соцiальнi завдання, науковотехнiчна революцiя породжують необхiднiсть виникнення нових видiв i типiв перiодичних видань, включаючи програми та канали електронної преси.
Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що її журналiсти мають бiльшу ступінь незалежності завдяки численним полiтичним баталiям, якi дозволили їм поступово закрiпити свiй авторитет i свою законнiсть. Звичайно, аудiовiзуальна преса теж має немалий престиж. Її "зiрки" бiльш вiдомi, нiж основна частина журналiстiв друкованої преси. Проте незастарiла iнформацiя, що справляє великий вплив, у бiльшостi випадкiв походить із письмових джерел. І в нас сьогоднi найсерйознiшi полiтичнi кризи, викликанi втручанням ЗМК, пов'язанi переважно з дiями друкованої преси [ ]. Саме тому обрано як приклад екологічної комунікації масову комунікацію в пресі, яка має чималий досвід висвітлення екологічних проблем.
Важливим є обмін досвідом між спеціалістами, які займаються висвітленням цієї тематики. Загальні завдання Міжнародного клубу журналістів зазначають, що екологічна журналістика складається сьогодні як нова, окрема галузь нашої професії. Її правила й принципи мають бути сформульованими на основі міжнародного досвіду. Просвіта широкої громадськості й підтримка добровільної діяльності повинні стати головними завданнями екологічної журналістики.
Як саме це буде вирішуватися в ЗМК, не визначено. Фахівці вважають, що "брак об'єктивної i повної екологiчної iнформацiї, препарування її в засобах масової iнформацiї i сьогоднi не дає змоги оцiнити важливiсть i першочерговiсть екопроблем самому народовi України" . Недооцінюється й роль неурядових організацій. Хоча вони здатні зробити значний внесок у формування екологічної політики. Особливо це стосується організацій, котрі займаються впливом на формування екологічного законодавства.
Наприклад, однією з них є "Екоправо". Вона допомагає захищати екологічні права громадян у суді. Видавницька діяльність організації, спрямована на розповсюдження екологоправової інформації, теж значна. Нею були зроблені переклади іноземної літератури з цих питань і надруковано низку книжок, зокрема: "Роль громадян у застосуванні законодавчих актів з охорони навколишнього природного середовища"; видано збірку "Екологічне законодавство України", у котрій надруковано всі екологічні закони України. Також випускається екологоправовий щоквартальник, в якому є юридичні консультації, екологічні та інші закони України, досвід закордонних громадських організацій, інформація органів влади та парламенту.
Як вважає професор С.Кравченко зі Львова, "право на вільний доступ до екологічної інформації і на її поширення є надзвичайно демократичним положенням. Щоб брати участь у прийнятті рішень, які можуть мати негативний вплив на довкілля та здоров'я людей, громадськість потребує повної та достовірної інформації, мусить доводити її до відома громадян через засоби масової інформації" .
Cоціолог О.Стегній зі служби СоцисГеллап зробив висновки, що сприяння у створенні й сервісі комунікаційної та інформаційної інфраструктури для споживачів екологічної і соціальної інформації одночасно на локальному, регіональному та глобальному рівнях є пріоритетна проблема розвитку екологічної спільноти. Інакше кажучи, усі ми ще відчуваємо інформаційний голод.
ЗМК повинні подолати його, ширше висвітлюючи екологічні проблеми, адже як вважає А.З.Москаленко, "інформаційний голод – не менша небезпека для молодої держави, ніж голод фізичний" . ЗМК відіграють виключно важливу роль у системі соціального управління. Тому екологічній освіті фахівців і особливо журналістів треба приділяти постійне значення.
Також є потреба в зміні висвітлення природоохоронних і екологічних проблем узагалі. Ця проблематика потребує повсякденної уваги від ЗМК, а не епізодичного підходу. Для досягнення цього необхідною є, насамперед, підготовка відповідних фахівців та консолідація екологів, активістів природоохоронного руху з журналістами. Поява різноманітних помилок, що виникають через недостатнє знання екологічних проблем, котрі розглядаються журналістами, лише шкодить загальній справі. Екологічна тематика мусить, нарешті, перестати бути рідкісною.
Протягом тривалого часу поняття глобальної екологічної кризи в нас було майже відсутнє. У цьому контексті цікавий з багатьох причин аналіз видань, які тією чи іншою мірою висвітлюють проблеми довкілля. Поперше, ця тема лише недавно почала з'являтися в пресі, але стала так швидко розвиватися, що спричинила виникнення нових газет і журналів. Подруге, зараз існує певне коло проблем, пов'язаних з екологічною кризою, наслідками Чорнобильської катастрофи, шляхами розвитку атомної та альтернативних видів енергетики й іншими питаннями, висвітлення яких потребує певного рівня спеціальних знань, філософського осмислення накопиченого досвіду тощо. Потретє, уже є певний досвід екологічної думки України як у минулому, так і тепер. Цей пласт привабливий не тільки для дослідження, але й для практичного використання. Саме багатство природи належить до факторів, котрі сприяли формуванню українського національного характеру.
Історичний екскурс у процес формування екологічної свідомості українців свідчить, що любов до природи є однією з національних рис. Екологічну культуру етносу розглянув український філософ В.С.Крисаченко . Органічне поєднання збереження навколишнього середовища та відродження України є однією з важливих складових становлення української журналістики, передумовою відродження національних цінностей. Працівники засобів масової комунікації покликані, на думку вітчизняного вченого В.В.Лизанчука, найактивніше допомагати українському народові будувати свій державний дім на засадах національнодуховних цінностей, звичаїв .
І хоча в минулому можна знайти чимало цікавого, справжній плідний розвиток екопреси стався лише за останні десятиріччя. Вона взяла на себе важку роль формувача екологічної свідомості в суспільстві.
В історії розвитку екопреси України можна виділити такі етапи:
· 1) підготовчий – пов'язаний із появою й активною діяльністю студентських дружин охорони природи, зміною соціальної свідомості після Чорнобильської катастрофи, формуванням природоохоронної громадськості, виникненням і веденням постійних тематичних розділів у пресі;
· 2) виходу незареєстрованих екологічних видань невеликими тиражами на низькоякісній поліграфічній базі, але швидко реагуючих на потребу отримання незалежної й оперативної інформації, чого не могла забезпечити преса того періоду;
· 3) масове виникнення видань державних і громадських екологічних організацій, публікації яких розраховані на широке коло читачів;
· 4) поява видань, що орієнтуються на певну читацьку аудиторію, відповідають її цілеспрямованим запитам і мають принципово нові способи розповсюдження з використанням сучасної техніки.
"20 років тому замітка, а тим більше нарис про природу були в газеті незвичайним, майже стороннім явищем. І неодноразово на тих же “летючках” доводилося чути: “А навіщо це треба газеті?”", – писав у 1976 році журналіст В.Пєсков . Такий стан речей не можна було вважати нормальним. Тому зусилля громадськості, а зокрема журналіста популярної "Комсомольской правды" В.Пєскова, спрямовуються на активне привертання уваги до екологічних проблем у пресі.
Відомий еколог із СанктПетербурга, професор Новіков, який мав ще й гарне почуття гумору, зібрав деякі досить дивні вирази, котрі з'явилися в пресі в 1970ті роки: "екологічна жилетка", "екологічний велосипед" і навіть "екологічна порнографія" .
Поки журналісти винаходили черговий, на цей раз "екологічний велосипед", стан довкілля погіршувався. І хоча тривали запеклі дискусії в пресі на захист Байкалу, Кедрограда та інших унікальних місць, ідеологічна система Радянського Союзу активно протидіяла будь яким починанням природоохоронців. Однак такі акції стали предтечею змін у людській свідомості щодо стану довколишнього середовища й сприяли розвиткові природоохоронної справи й екологічної журналістики зокрема. Починають з'являтися перші ґрунтовні матеріали на захист природи, які не зловживають описами її краси, а розповідають про сплюндровану рідну землю.