Що стосується високоякісного паперу, то виникає питання про доцільність використання цим та рядом інших ековидань такого дорогого та неекологічного щодо виробництва паперу. Для західних видань уже певною нормою стало використання переробленого або виробленого із застосуванням екологічно безпечних технологій паперу з етичних міркувань. У Росії його використовують з економічних причин. Але в Україні чомусь усе навпаки – чим більше припресовано плівки на обкладинку, тим "серйозніше" виглядає журнал.
За повідомленнями агентства Environment News Service, парламенту Великобританії запропоновано проект закону, згідно з яким видавці будуть зобов'язані збільшити вміст перероблених матеріалів у папері, який використовується для друку, до 80 відсотків. Проект також передбачає, що на промислову переробку має направлятися як мінімум 65 відсотків старих газет і журналів; зараз у країні вторинно використовується лише 30 відсотків. Члени екологічної групи "Друзі Землі", які підготували проект закону, вважають, що фінансову відповідальність за дотримання нових стандартів мають нести самі видавці. Екологи впевнені, що жорсткіші вимоги до складу паперу для різноманітних видань не лише дозволять зберегти ліси, але й принесуть економічну вигоду, створивши 10 тисяч додаткових робочих місць .
Однак бажання окремих видавців знайти саме такий папір в Україні не може враз задовольнятися промисловістю. На жаль, вона не має достатніх потужностей для високоякісної переробки, яка б дозволяла використовувати паперову продукцію з макулатури в поліграфічному виробництві. Тому для успішного переходу сучасного друкування газет чи журналів треба змінювати виробничий цикл, що потребує реорганізації та додаткових інвестицій. Можливо, певних успіхів у цьому можна досягти, об'єднавши фінансову базу декількох видань для цілеспрямованої організації якісно нового виробництва з переробки та виготовлення екологічного паперу.
Незважаючи на наявність певної кількості локальних, регіональних та загальноукраїнських видань, є чимало вільних ніш. Так, в Україні ще й досі відсутня загальнонаціональна екологічна газета з періодичністю більш ніж раз на тиждень, котра могла б оперативно висвітлювати поточні події, інформувати про екологічні лиха, давати коротко та довгострокові прогнози тощо. Ці функції могла б узяти на себе й потужна екологічна інформаційна агенція. Але можливості існуючих обмежені, заснування нової потребує значних коштів. Немає також науковопопулярного видання на зразок німецького журналу "Natur", яке розповідає про природу в цілому та місце людини в ній, беручи до уваги не тільки екологічні або природоохоронні аспекти діяльності.
Така ситуація буде незмінною доти, поки не зросте добробут населення, яке на даний момент не виявляє зацікавленості до ілюстрованих видань такого типу. Певна аудиторія проте існує, але в її ставленні до природи переважає скоріше споживацький, ніж пізнавальний підхід. Тому з'являються видання про мисливство та рибалку, котрі зовсім не акцентують увагу читача на необхідності відновлення та охороні природних багатств. Вони є типовими прикладами "пластикової журналістики" – видань, в яких майже немає що читати, але які шкода викинути через їх ціну та оформлення .
Звичайно, це не може не вплинути на формування громадської думки, яка не тільки не засуджує саме таке ставлення до природи, а починає ще й заохочувати. Особливо небезпечно це впливає на дитячу психіку, котра під впливом пропаганди ось такого ґатунку формує відповідні соціальні установки. Компенсувати цей вплив можна лише поширюючи серед дітей та молоді природоохоронні ідеї, традиції бережного ставлення до природи українського народу. На жаль, тривалий час у нашому суспiльствi панували iншi пріоритети.
Український соцiолог О.Г.Єгоров зазначає з цього приводу: "Свідомість соціуму завдяки ідеологічним, політичним, історичним та іншим факторам сформувалась на позиціях антропоцентризму, антиекологізму та соціального оптимізму." Викликає тривогу й те, що наукові розробки також дуже повільно просуваються в цій галузі: "замало місця приділяється обговоренню актуальних проблем суспільства і природного середовища. Це відбувається, мабуть, тому, що домінує напрямок, який ігнорує екосистемні аспекти суспільного життя.
Безумовно, необхідна справжня соціальна революція у свідомості та освіті, яка має змінити етичні установки, систему цінностей, норм та символів, щоб подолати екологічні небезпеки, але революція повільна та несхибна, яку треба починати з теоретизування, дослідницьких заходів "
Необхідна зміна висвітлення природоохоронних і екологічних проблем узагалі. Ця проблематика потребує повсякденного ведення ЗМК, а не епізодичного підходу. Для досягнення цього необхідна консолідація екологів, активістів природоохоронного руху з журналістами.
Автори наукових матеріалів мають певні складності, стикаючись зі специфікою підготовки матеріалів для преси. Однак власне журналістські матеріали також не завжди є ідеальними для розповсюдження. Якщо в першому випадку можна говорити про формалізований підхід із численною термінологією, то в іншому мова йде про появу різноманітних помилок, що виникають з причини недостатнього знання проблеми, що розглядається.
Тому постає необхідність екологічної освіти працівників преси, радіо, телебачення. У Міжнародній організації журналістів створено клуб працівників засобів масової інформації, що займаються проблемами екології. У 1994 році відбувся конгрес Міжнародної федерації екологічних журналістів. Для успішного розвитку екоекожурналістики в Україні також необхідна інтеграція творчих сил у міжнародні організації.
Співробітництво екологів та журналістів покликано сприяти кращому й більш повному інформуванню громадськості з проблем навколишнього середовища, особливо з тих із них, які мають міжнародне значення.
Сьогодні Інститут журналістики Київського національного університета імені Тараса Шевченка ? єдиний вуз України, де висвітлення екологічних проблем вивчається з 1995 року. Але й тут кількість годин порівняно невелика, а сам термін "екологічна журналістика" ще досить скептично сприймається вітчизняними журналістикознавцями. Хоча, для порівняння, у США понад 30 вузів готують фахівців за спеціальністю "екологічна журналістика". А в Україні курси з екологічної журналістики існують лише в Києві та на факультеті журналістики Таврійського екологічного інституту.
Екологічні кризи перетворили екологічну журналістику на журналістику катастроф, яка вимагає розслідувань та опрацювання складної наукової інформації. Тому журналістам усе частіше бракує екологічних знань. Як їх отримати? Чи стане екологічна журналістика складовою професіональної підготовки? Відповіді на ці питання шукають як професіонали ЗМК, так і викладачі вузів.
Проблем у журналістів, котрі пишуть про стан довкілля, вистачає. Це, зокрема, засвідчив і міжнародний семінар "Екологічна журналістика: практика та методологія", що проходив у Києві 2000 року. Його організували проект "Громадянська освіта" в Україні та IREX ProMedia.
Розглядалася роль ЗМК у формуванні громадської думки з екологічних проблем, зокрема з питань ядерної енергетики. Як реалізуються екологічні права громадян, доповів лідер громадської організації "ЕкоправоКиїв" Борис Васільківський. Він розповів про парадоксальну ситуацію, коли журналісти скоріше напишуть про акцію із збирання сміття громадськістю, ніж про виграну нею судову справу проти адміністрації, винної в появі цього сміття та примушеної його прибрати. Олександр Стегній, завідувач відділу соціальнополітичних досліджень СоцисГеллап Україна, зазначив, що головний ворог екології в нашій країні ? це бідність.
Журналісти, котрі постійно висвітлюють екологічну тематику, мали змогу обговорити серед колег власні матеріали. Наприклад, про висвітлення екологічної ситуації в Миколаївській області розповіла Наталя Музика з "Вечірнього Миколаєва", а на Житомирщині ? журналісти Олександр Ігонін та Сергій Бекета. Про свій досвід повідомили також Ніна Полуцька з "Білоруської ділової газети" (Гродно) та Микола Крисковець з "Комсомольской правды" в Украине". Володимир Кузнецов показав фільми про ЧАЕС та сучасний стан "саркофагу". Тамара Малькова розповіла про випуски екологічних новин "Зеленого досьє" у співпраці з англійською службою БіБіСі. Про західний досвід та навчання екожурналістів відповідальності доповіла Діана ЕрджФорзац, викладач Центральноєвропейського університету в Будапешті.
Було прийнято резолюцію, в якій учасники закликають більше уваги приділяти екологічній освіті журналістів та забезпечувати вільний доступ до екологічної інформації в Україні не лише на словах.
Відзначено, що останнім часом в українських масмедіа кількість матеріалів про стан довкілля зростає, але здебільшого це пов'язано з екологічними негараздами та катастрофами. Загальний рівень обізнаності населення з питань охорони довкілля залишається незадовільним.
Журналісти, котрі спеціалізуються на екологічній тематиці в засобах масової інформації, зустрічаються щодня з багатьма проблемами, які потребують негайного вирішення.
Це, зокрема:
· неоперативне отримання інформації від офіційних установ та екологічного руху, недостатнє усвідомлення завдань і значення журналістської роботи представниками екологічних структур;
· брак інформації, адаптованої для пересічного читача, зрозумілих коментарів фахівців;
· низький рівень захищеності журналістів, особливо тих, хто займається питаннями екологічної та ядерної безпеки.
На думку фахівців, масмедіа мають розглядатися як один із найефективніших засобів у впровадженні в життя принципів Орхуської Конвенції "Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища", ратифікованої Україною в 1999 році. Засоби масової інформації повинні стати одним із головних інструментів екологічної політики та сталого розвитку в Україні.