«Міжнародні телеоб’єднання»
План
У світі, напевно, немає жодної національної телемережі, яка при створенні власних передач не використовувала б іноземного відеоматеріалу. Обмінна чи закуплена теле- і кінопродукція становить у різних країнах від 1 до 50 процентів загального обсягу їх телепрограм. Можливості телеобміну суттєво розширилися в результаті використання космічних супутників, які зв'язали різні континенти й телевізійні мережі багатьох країн.
Поруч з найбільшим в Європі Стратовським стадіоном у Празі з високого пагорба над Влтавою націлені в зеніт потужні антени. Під ними – корпус штаб-квартири Міжнародної організації радіомовлення і телебачення (ОІРТ). І новини планети входять у наш дім через цей міжнародний телевізійний центр. Цілодобово каналами зв'язку, насамперед космічними, йде обмін новинами, телесюжетами, програмами, здійснюються трансляції найважливіших подій.
ОІРТ була заснована 28 червня 1946 року (тоді лише як радіомовна організація ОІР) у Брюсселі. З 1950 року її місцем перебування стала Прага. З 1959 року діяльність організації поширилася і на телебачення. Дійсними членами ОІРТ є понад тридцять національних організацій телебачення й радіомовлення, у тому числі СРСР, Україна, деякі інші союзні республіки, асоціативними – ряд телекомпаній. ОІРТ – добровільне, некомерційне об'єднання, засноване з метою обміну телерадіопередачами, інформацією про програмну діяльність і технічний розвиток у галузі телебачення й радіомовлення. У рамках ОІРТ проводяться різні конкурси й фестивалі з метою заохочення ефірної творчості. Як неурядова організація, ОІРТ є членом ЮНЕСКО, співробітничає з іншими міжнародними й регіональними телерадіомовними об'єднаннями, ООН, Міжнародним Олімпійським комітетом, системами супутникового зв'язку. Найвищий орган – Генеральна асамблея, яка скликається щорічно й обирає Адміністративну Раду. Члени ОІРТ платять річні внески залежно від кількості телевізорів і радіоприймачів у країні. 6 разів на рік виходить журнал «Радио и телевидение» (російською, англійською, німецькою мовами), який розповсюджується у 35 країнах.
Одним з основних ланцюгів у структурі й діяльності ОІРТ е «Інтербачення». Вперше це слово виголосив на нараді телевізійників кількох східноєвропейських країн у 1960 році угорський журналіст Ференц Кульчер, ставши автором назви майбутньої організації. Тоді до її складу увійшли телевізійні служби чотирьох країн – НДР, Польщі, Угорщини та Чехословаччини, які на той час були вже об'єднані лініями зв'язку – радіорелейними та кабельними магістралями. Наступного року до «Інтербачення» вступили телеорганізації СРСР, України, Латвії, Естонії, у 1963 – Болгарії і Румунії, 1965 – Фінляндії, Білорусії та Литви, Молдавії і Словаччини, у 1972 році – Монголії, а згодом – Куби. З «Інтербаченням» співробітничають телевізійні служби Австралії, Югославії, Швеції та ряду інших країн. У 1982 році в систему включилися афганське, алжирське та в'єтнамське ТБ.
Найвищим законодавчим органом є Рада «Інтербачення», до складу якої входять представники всіх членів цієї організації. Крім того, у Празі функціонує Технічний центр «Інтербачення», що координує всі поточні справи, зв'язані з вирішенням економічних і фінансових питань, розвитком ліній зв'язку, зміцненням матеріальної бази, розширенням контактів з іншими міжнародними телеорганізаціями. Кошти з бюджету Технічного центру, який формується із внесків членів «Інтербачення», витрачаються насамперед на розвиток технічної бази. Чимало грошей іде на закупівлю програм у інших країн чи організацій. Так, досить дорого обходиться придбання прав на трансляції великих спортивних змагань (Олімпійських Ігор, чемпіонатів світу, Європи тощо). Тут «Інтербачення» виступає головною телеорганізацією і діє від імені всіх своїх членів.
Попервах основною турботою «Інтербачення» було налагодження обміну інформацією. Відеосюжети з однієї країни в інші надсилалися поштою, згодом учасники перейшли до обміну «актуальностями» по каналах зв'язку, що сприяло підвищенню рівня оперативності у висвітленні подій. Нині протягом року через мережу «Інтербачення» проходить близько 20 тисяч сюжетів з усіх країн. Найвідповідальніша для «Інтербачення» акція – підготовка спільних програм і створення єдиного плану мовлення. Він формується на основі пропозицій кожної національної телеорганізації. До назви передачі додається невелика анотація, яка допомагає з'ясувати зміст і форму матеріалу. Кому подобається, може запланувати для показу глядачам своєї країни.
Підготовка передачі для системи «Інтербачення» – складна й відповідальна справа. Випуск має бути розрахований не лише на свою телеаудиторію, але й зарубіжних глядачів. Окрім того, високі вимоги висуваються до технічної якості матеріалу, адже сигналові належить долати по лініях зв'язку нерідко тисячокілометрові відстані. Так, передачі з Берліна йдуть до нас по спеціальному підземному кабелю, прокладеному по трасі Берлін – Прага – Катовіце – Львів – Київ – Москва. Причому для телевізійної трансляції надається декілька каналів: один – для передачі зображення, інший – для так званого «інтершуму» (тобто звукового фону з місця подій – наприклад, шуму стадіону). Використовуються також телефонні лінії: одна для ведення репортажу коментатором, інша – для службових переговорів режисера й технічних служб.
Крім обміну «актуальностями» й тематичними програмами, вагоме місце в діяльності системи «Інтербачення» посідає проведення так званих унілатеральних (тобто спеціально підготовлених для певної країни) передач, за формою дещо споріднених з телемостами. Наприклад, іноземний кореспондент має видати матеріал в ефір своєї країни, і для нього треба організувати відповідну лінію зв'язку. Сьогодні дедалі частіше приїжджі журналісти ведуть репортажі не лише з Москви, але й з різних куточків країни. Так, під час зустрічі М. С. Горбачова і Ф. Міттерана у Києві у грудні 1989 року зі столиці України протягом одного дня було організовано 11 унілатеральних передач матеріалів телекореспондентів Франції, Англії, ФРН, Японії та інших країн. Проведення унілатералів і телемостів – найвищий програмний «пілотаж».
В останню чверть століття для пересилання програм, крім радіорелейних і кабельних магістралей, широко використовуються космічні системи зв'язку. Для цього було започатковане спеціалізоване міжнародне об'єднання «Інтерсупутник». З 1 лютого 1982року країни – члени «Інтербачення» повністю перейшли на супутниковий обмін новинами. Такі системи високоякісні й надійні. Вони дають можливість організовувати через один супутник обмін різноманітною інформацією між великою кількістю наземних станцій, розташованих одна від одної за багато тисяч кілометрів. Система супутникового зв'язку широко використовується як для національних, так і для міжнародних цілей.
Зацікавленість багатьох країн у дослідженні проблем супутникового зв'язку, розуміння того, що проведення досліджень й використання одержаних результатів дасть найбільший ефект при поєднанні зусиль зацікавлених країн, саме і стали причиною створення міжнародних організацій у галузі космічного зв'язку, однією з яких і є «Інтерсупутник». Угода про його створення була підписана 15 листопада 1971року в Москві, а наступного року зареєстрована в ООН. Юридичні й технічні основи «Інтерсупутника» були розроблені в рамках співробітництва соціалістичних країн у галузі освоєння й використання космічного простору в мирних цілях за програмою «Інтеркосмос». Членом «Інтерсупутника» може стати будь-яка держава, що визнає цілі й принципи діяльності даної міжнародної організації. А вони базуються на поважанні суверенітету й незалежності країн, рівноправ'я, невтручання у внутрішні справи, а також на взаємодопомозі й взаємній вигоді.
Керує діяльністю «Інтерсупутника» рада, до складу якої входять представники від кожної країни-члена з правом одного голосу. Рада схвалює плани по створенню, експлуатації й розвитку систем зв'язку, визначає технічні вимоги до наземних станцій, узгоджує розподіл каналів і використання космічного комплексу, визначає тариф за передачу інформації, обирає Генерального директора й затверджує структуру та штати дирекції.
«Інтерсупутник» включає як свої головні компоненти космічний комплекс і наземні приймально-передавальні станції. Супутники орендуються у системи «Інтеркосмос» (СРСР), а наземні станції є власністю тих держав, на території яких вони розташовані. Використання радянських супутників зв'язку, що мають бортові передавачі великої потужності, дало можливість у системі «Інтерсупутника» працювати наземним станціям з малими антенами й відносно невеликими капітальними витратами на їх спорудження. Обмін програмами відбувається через супутники «Стаціонар-4», небесною точкою «стояння» яких є зона Атлантичного океану (до неї входять європейські країни, Куба), і «Стаціонар-13» у зоні Індійського океану (азіатські члени ОІРТ).
Надійний зв'язок, як наземний, так і космічний, по системі «Інтерсупутника» між багатьма країнами сприяв не тільки розширенню обміну передачами, а й розвиткові двосторонніх програм – перекличок, телемостів, екранних діалогів. Активну участь у них бере й Українське телебачення. Міжнародна телеорганізація – ініціатор проведення багатьох цікавих заходів на голубому екрані. Весною 1968 року московський телевізійний театр вперше прикрасився прапорами країн – учасниць «Інтербачення» і емблемою
Міжнародного телевізійного форуму. Форум – не конкурс. Його мета – сприяти розповсюдженню телевізійних фільмів. На форумі не присуджуються призи. Але, як і на фестивалях, тут панує атмосфера справжнього творчого змагання. Драматурги, режисери, керівники телевізійних організацій багатьох країн світу кожних два роки збираються у залах московського Телецентру, щоб на спеціальних моніторах переглянути, відібрати й закупити стрічки країн – учасниць «Інтербачення». Звідси найцікавіше з їхнього творчого доробку продовжує свій шлях на домашні екрани. Хвилі телеефіру розносять по Земній кулі й чарівні образи найкращих грацій – учасниць змагань з художньої гімнастики на кубок «Інтербачення». Наприкінці 1989 року така трансляція велася з київського Палацу спорту.