Особливістю «Уорлднет» є те, що вона забезпечує двосторонній радіотелевізійний зв'язок між штаб-квартирою ЮСІА у Вашингтоні й сотнями її філіалів у багатьох країнах світу. Телевізійний канал через супутники системи «Інтелсат» дає змогу одержувати в закордонних представництвах США зображення зі студій ЮСІА й проводити прямі міжконтинентальні пропагандистські прес-конференції з провідними американськими політичними діячами.
Передбачається, що на третьому етапі, коли утвердяться принципи БТМ і з'явиться достатня кількість домашніх спеціальних антен, «Уорлднет» зможе змінити спосіб розповсюдження сигналу й зменшити свою залежність від кабельних мереж-посередників. Ідеологи концепції «Уорлднет» люблять повторювати, що з висоти своїх геостаціонарних гнізд електронні птахи не розрізняють ніяких державних кордонів, і в «ненавмисному накладенні» своїх телепрограм на території СРСР та східноєвропейських держав бачать прямий шлях виходу на народи, які там проживають. Уже почалася трансляція окремих передач у системі СЕКАМ, тобто у тому технічному стандарті, в якому працюють радянські телевізори.
1990-м роком датується і початок телевізійного іномовлення – розповсюдження телепередач, спеціально підготовлених для народів інших країн. Сполучені Штати оголосили про організацію телетрансляцій на кубинську територію. Тим самим реалізується ідея створення телееквівалента підривної радіостанції «Радіо Марті», яка кілька років тому почала вести свої передачі.
Не бажає відставати від США й Англія. Ще у 1984 році дирекція БІ-БІ-СІ звернулася до уряду Великобританії з пропозицією про організацію телевізійного іномовлення, аналогічного Всесвітній службі лондонського радіо. Передбачається, що пробні телепередачі вийдуть в ефір у найближчі рік-два. Безперечно, така служба, використовуючи новітню комунікаційну технологію, активно включиться в британський пропагандистський арсенал.
Радянський Союз, ряд інших держав неодноразово з трибуни ООН, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій звертали увагу народів планети на загрозу національному суверенітету й культурним традиціям, яка спричиняється зловживанням «правом сильного» з космічної телеорбіти чи із сусідньої території. Світові потрібен рівноправний міжнародний телеобмін, який сприятиме розповсюдженню ідей гуманізму й соціального прогресу.
На початку 50-х років, коли з'явилися перші телецентри, палкі прихильники «домашнього екрана» гучно іменували його «вікном у великий світ». Однак якщо бути точним, то це було швидше підсліпувате віконце з досить-таки нешироким полем зору й недалеким горизонтом. І важко було тоді передбачити, що телебачення за кілька десятиліть буквально полонить весь світ.
А тоді, років 35–40 тому, послана з верхівки телевежі радіохвиля ледь сягала 50–60-кілометрової відстані. Такий «острівний» характер розповсюдження телепрограм у великих містах та їх близьких околицях ставив ТБ хіба що в один ряд з міськими чи районними газетами або з дротовим радіомовленням. До цього слід додати й те, що в різних країнах телебачення започаткувалося й розвивалося під знаком трьох технічно несумісних між собою стандартів – СЕКАМ, ПАЛ, НТСЦ (з їх численними модифікаціями). А на певних етапах розвитку телесистем навіть кількість рядків розкладання картинки у телевізорах була неоднаковою: в СРСР – 625, США –525, Франції і Німеччині – 441, а в Англії – 405 рядків.
Здавалося, телебачення приречене бути локальним засобом інформації, йому ніколи не вибратися з «хуторянства». Але проти цього бурхливо протестувала сама природа «одинадцятої музи». Невдовзі на службу ТБ прийшли радіорелейні магістралі та кабельні лінії, а згодом – космічні ретранслятори на штучних супутниках Землі. Була створена й апаратура, яка «перекладає» телесигнал з мови одного стандарту на інший. І телебачення не лише підкорило відстані та годинні пояси всередині окремих країн, а й впевнено подолало державні кордони.
Однак і сьогодні не можна стверджувати, що воно вже стало глобальним. «Домашній екран» лише стоїть на порозі справжнього «світобачення». І реалізації цієї ідеї має сприяти впровадження нових технічних і технологічних принципів.
1. Мащенко І.Г. Горизонти всесвітнього телебачення. – К.: Знання, 1991.
2. Качкан В.А., Лизанчук В.В. Особенности подготовки материалов для радио и телевидения. – Львов, 1987.
3. Ванчадзе Г.Н. Всемирное телевидение. Новые средства массовой информации – их аудитория, техника, бизнес и политика. – Тбилиси: Галантлеба, 1989.
4. Мащенко І.Г. Глобальне телебачення. – К.: Либідь, 1992.