- тиск суто професіональних моментів, як-то: терміновість виступу, що унеможливлює для журналіста серйозну роботу над ним; ліміт місця в газеті; випереджувальна публікація в інших часописах тощо. (Коли у журналіста обмаль часу, він не буде "замахуватися" на серйозну статтю чи грунтовний огляд, а напише оперативний звіт чи коментар, тобто навіть вагомий, соціально значущий зміст постарається підпорядкувати лаконічній, миттєво "спрацьовуючій" формі викладу);
- традиційний характер підходу до відображення дійсності, усталені норми її розкриття, стереотипи мислення.
Названі чинники – кожний окремо і всі вкупі - справляють вплив і на зміст, і на форму конкретного тексту, номера газети, видання в цілому. Тобто йдеться про різнорівневий характер впливів, що складно переплітаються, нерідко суперечать одне одному. А це висуває перед журналістом додаткове завдання - подолати виниклі суперечності. Подоланню останніх між змістом і формою допомагають обізнаність журналіста не лише із загальними, але й із специфічними рисами, що притаманні означеним категоріям. А саме: з такими, яких немає в інших письмових текстах, наприклад, літературно-художніх [8].
Отже, зміст і форма – це не просто єдність, це завжди діалектична єдність, тобто тісна, нероздільна і водночас суперечлива. На практиці часто доводиться констатувати, що факти не переконують у правомірності тих висновків, якими завершується твір, а взята автором тема могла б успішніше реалізуватися в іншому жанрі. У першому випадку виникає суперечність між складовими змісту (факти і висновки), а в другому – між елементами змісту й форми (тема і жанр).
Діалектика змісту і форми дотримана у публікаціях додатків А, Б, Г, Д. Додатк В потребує розширення змістового аспекту, тема розкрита не повністю. Формі додатку Е зміст відповідає, а заголовок не досить правильно підібраний.
3.3 Композиція. Фабула. Сюжет. Композиційні форми (інформаційних, аналітичних, художньо-публіцистичних) жанрів
Інформаційні жанри
Вони покликані інформувати читача про те, що відбулося чи відбувається, називати не коментуючи, факти з реального життя. До інформаційних жанрів відносять різні повідомлення, в тому числі інформагентств, констатуючу інформацію. Матеріали цього жанру відповідають на запитання: хто-що? коли-де? як-чому? Як правило, це стисла інформація, невелика за обсягом, окрім хіба таких жанрів, як репортаж, звіт, інтерв'ю.
Без інформаційних жанрів, а простіше – без інформації, не обходиться жоден часопис, надто щоденник. Тут інформація займає половину площі.
До інформаційних жанрів належать: хроніка, анонс, замітка, розширена замітка, репліка, звіт, репортаж, інтерв(ю, подорожні нотатки, замальовка, інформаційний огляд та гасло.
Аналітичні жанри
До аналітичних жанрів відносять такі журналістські матеріали, в яких не тільки повідомляється про щось, а й розвивається думка, подається аналіз, висловлюється і доводиться позиція автора.
До аналітичних жанрів належать: кореспонденція, стаття, коментар, лист, журналістське розслідування, аналітичний огляд.
Художньо-публіцистичні жанри
Художньо-публіцистичні жанри стоять ніби посередині між жанрами літературними і журналістськими. В них поєднуються та взаємодіють худож¬нє й документальне начала. Твори цих жанрів пишуться за законами літератури з використанням художніх зображувально-виражальних засобів.
До художньо-публіцистичних жанрів належать: зарисовка, етюд та есей.
Сюжет і фабула
Сюжет розвивається на всьому просторі тексту, включаючи “головні” частини. Це система і спосіб викладу матеріалу, один з основних компонентів драматургії твору. Відмінність між фабулою і сюжетом полягає в тому, що фабула — це “як було”, а сюжет — “як розповіли”.
З французького слово «sujet» переводиться як “предмет розмови”. Визначень сюжету існують десятки, як і визначень тексту. Можна сказати, що це послідовний рух образів або послідовна розробка характеру героя (якщо такий є) і/або події.
Класична схема сюжету — експозиція, зав'язка, розвиток події, кульмінація, розв'язка і фінал — може бути представлена ще простішим: початок, середина, кінець. У композиції журналістського матеріалу ролі експозиції і зав'язки найчастіше виконують заголовний комплекс і лід. Ролі кульмінації, розв'язки, фіналу теж вільно можуть зміститись хоч до останнього абзацу. Може чогось не бути взагалі, і тоді народжується незавершеність як прийом, обіцяючи продовження або що запрошує читача додумати і до відчувати самому.
Композиція
Композицією називається угрупування і послідовність частин тексту, обумовлені задумом автора. Під структурою твору теж часто розуміють саме композицію. Можна сказати, що це спосіб, за допомогою якого упорядковується витвір.
Є ще десятки визначень композиції, і всі підходять для використання в літературній роботі журналіста. Головне — пам'ятати, що композиція має бути не відчатна. Її не повинно бути видно. Композиція проникає в читача як сильний елемент виразності тоді, коли вона акуратно непомітна.
У публікації “Рядки написані серцем” логічна спряженість усіх основних елементів категорії змісту – цілком очевидна. А як щодо складових категорій форми? Сюжетна схема аналізованого тексту включає в себе всі притаманні класичному сюжету компоненти.
“Як потрапити в Печеру” фабула передана сюжетом відповідає дійсності та має чітку композиційну будову.
3.4 Художня умовність у журналістському матеріалі
Метод журналістики як різновиду здійснення людством епістемо-логічної гуманітарної діяльності вбирає в себе суб'єктивні властивості психічної організації індивідів. Як відомо, людям, залежно від особистіших рис, можливостей, нахилів, тобто від природних здібностей, притаманні три розвинені види мислення — художнє, наукове і практичне. Ця класифікація випливає з учення І.П. Павлова про типи психічної організації індивіда — художню, мислительну і середню. Тут ми можемо дати істотну попередню дефініцію: журналістика і є найважливішою галуззю практичного мислення в людській діяльності. Це твердження потребує додаткових пояснень.
Кожний вид мислення користується переважно певними одиницями комунікації, тобто в кожному виступають різні спонукальні засоби саме до цього виду мислення. При художньому домінують символічні засоби комунікації, при науковому провідне місце посідають знакові засоби, а при практичному — сигнальні. Отже, відповідно — символ, знак, сигнал.
Кожному видові притаманні й свої засоби узагальнення — одиниці операційного мислення. У художньому цією одиницею виступає образ, у науковому — поняття, у практичному — дія. За характером зв'язку з різними сферами психіки художнє мислення найбільше дотикається емоційної сфери, наукове — пізнавальної, а практичне — вольової.
Слід окремо наголосити, що в цих залежностях не існує ніякої ієрархічної підпорядкованості. І сигнал, і символ, і знак функціонують кожен у відповідному виді мислення як однорівневі між собою, виступаючи лише основним і визначальним засобом комунікації для даного виду. Сигнал, наприклад, у практичному мисленні включає в себе і символічні, і знакові засоби, будучи лише стосовно них домінуючим. Отож, взаємопроникнення одиниць комунікації, одиниць операційного мислення, пізнавальних процесів, а також зв'язок з усіма сферами психіки характерні для кожного розвиненого виду мислення, щораз тільки треба виділяти ту категорію, яка є визначальною для даного випадку.
Художній та науковий типи мислення, як яскраво виражені, а також відповідні їм індивідуальні психічні типи вивчалися детально й глибоко. Але цього не можна сказати про третій тип. В ієрархії людських здібностей практичне мислення довгий час ототожнювалося з діями оператора, диспетчера, конструктора, тобто роль творчості зводилася в порівнянні з іншими видами мислення до найменшої частки. Лише останнім часом практичне мислення починає розглядатися як рівноправне серед інших видів. Це дозволяє подивитися під цим кутом зору на журналістську діяльність.
Художня умовність у журналістському матеріалі проявляється в усіх аспектах індивідуальності особи автора (у нашому випадку журналіста). Бо вона надає матеріалу неповторну особливості, пошуку власного стилю, образності, зображення виразності, наголошення або підкреслення на чомусь.
Перед створенням матеріалів в уяві постає абстрактний образ, який конкретизується вже в остаточному підсумку. В деяких публікаціях можна простежити цю тенденцію, окрім додатку Д – де передаються статистичні данні, які зовсім не містять художньої виразності, бо мають чітку й точну структуру викладу.
Висновки
На всіх рівнях журналістської діяльності знаходять застосування звичні, рутинні форми праці, збагачені оригінальними знахідками, унікальними прийомами та резервамими. Без використання цих форм плідна діяльність неможлива.
Творчість поєднує репродуктивні і продуктивні форми дійсності.
Мета нетворчої, репродуктивної діяльності виступає як уявлення про вже існуючі об’єкти дійсності, створені попередниками. Творча діяльність абсолютних аналогів не має. Мета творчості не задається готовими зразками, а створюється самим творцем, коли для автора наступає насиченість необхідною інформацією, яка є продуктом діяльності для переробки.
Специфіка виникає як наслідок особливостей самого предмету (основи, на якій формується мета і яка є уявленням про родові і видові риси майбутнього твору). В теорії журналістики це має назву “породжуюча модель творчості”, яка безпосередньо впливає на формування способу творчості.
Рівень творчості визначає співвідношення “складових”, в яких і проявляється міра і характер здібностей, вмінь і навичок журналіста.