Під документом сьогодні розуміється усякий матеріальний носій, який створений людиною для закріплення будь-яким способом соціальної інформації з метою передавання її в просторі й часі.
Матеріальними носіями інформації сьогодні є папір, магнітофонна стрічка,кіноплівка, фотографія, електронний накопичувач інформації тощо. З цього погляду джерела — це різновиди документів, а саме: письмові тексти, рукописні чи друковані, аудіо - та відеозаписи розмов та подій, фотографії, дискети з цифровими, текстовими матеріалами, на основі яких створюються журналістські (а також наукові) твори.
Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з певної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періодики, бувати в бібліотеках, знати правила бібліографічного пошуку, звертатися до необхідних джерел у разі потреби.
Головна засада при роботі журналіста з документами й джерелами – неупередженість. Він не повинен шукати в них підтвердження наперед придуманої концепції, а, навпаки, концепцію будувати на документально підтверджених фактах. Бувають випадки, коли вже після завершення формування концепції виявляється новий факт, що концепцію руйнує; тоді підлягає не відкиданню новий незручний факт, а переглядові й уточненню сама вже готова концепція.
Важливим джерелом тем і проблем для журналіста є листи читачів. Через них надходить важлива інформація про суспільні суперечності, назрівання конфліктних ситуацій, рух громадської думки в тому чи іншому напрямку.
Інтерв'ю. Це головний метод збирання інформації в журналістиці, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлені шляхом усного спілкування суб'єкта (журналіста) з об'єктом (політичним діячем, науковцем, митцем чи просто цікавим співрозмовником). Вважається, що цей метод дає від 80до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. Зрозуміло, що метод інтерв'ю слід відрізняти від журналістського жанру під такою ж назвою, сутність якого полягає в драматургічній (діалогічній) побудові матеріалу за формою: запитання — відповідь. Жанр інтерв'ю не відіграє такої вагомої ролі в журналістиці, як метод, хоча його питома вага на шпальтах сучасних газет зростає.
Типи інтерв'ю:
1. Інтерв'ю на робочому місці.
2. Інтерв'ю вдома в об'єкта.
3. Інтерв'ю в редакції
4. Інтерв'ю по телефону.
5. Інтерв'ю в інтер-ситуаціях.
6. Інтерв'ю не для запису.
Методом збирання інформації для написання замітки (додаток В) було спостереження, присутність на засіданні прес-клубу з приводу політичної корупції на Сумщині.
Додаток Г. У цьому випадку було задіяно всі три методи збирання інформації: спостереження, вивчення джерел, інтерв’ю. Спостереження проявлялося у перебуванні на виставці творчих робіт; вивчення джерел – перегляд грамот нагороджених переможців; інтерв’ю – комунікативний акт з вчителями стосовно виставки, учнями та директором школи.
вміст творчість журналістика публікація
ІІІ. Журналістський твір: зміст і форма, елементи і структура
3.1 Від задуму до теми. Вибір жанру. Система жанрів журналістики
Жанр – усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливими способом освоєння життєвого матеріалу. Традиційна класифікація жанрів:
1) Інформаційні жанри:
а) замітка (повідомлення, відгук, полемічна, критична, подяка, фотозамітка, рекламна). Лаконічне повідомлення про актуальні, нові події і явища соціальної практики, які зачіпають суспільні інтереси. Цільова установка – орієнтувати читача шляхом латентного оцінювання подій. Зміст досягається шляхом контамінації аналітичного, репродуктивного або описового стилів. Структура тексту: лід (зачин) з основним фактом повідомлення, далі – факти, що розкривають головний факт і висновок. Мова зрозуміла, не насичена спец. термінами та поняттями.
б) звіт (хронікальний, прямий, аналітичний) – детальний виклад ходу дебатів під час наради або конференції. Пояснення суспільного значення прийнятого конкретного рішення і визначення компетентності обговорення;
в) інтерв’ю (звіт, протокольне, суто інформаційне, портретне, проблемне) – розгорнуте повідомлення, яке в драматургічній формі передає процес спільного пошуку журналістом і співбесідником пояснення суті явища, події тощо;
г) репортаж (замальовка, звітний, роздум, проблемний) – розгорнуте повідомлення інформаційного характеру, в якому відтворюються події в їх просторово-часовій послідовності, чим створюється ефект присутності читача. Динамічна образна розповідь, яка не позбавлена літ-стиліст. засобів
(епітети, метафори, порівняння тощо). Дає оцінку подіям.
д) кореспонденція (інформаційна, аналітична) – розгорнуте повідомлення про події з аналізом. Мета – корекція деяких часткових моментів соц. практики шляхом пояснення суспільного значення аналізованої ситуації і пропозиція способів її рішення. Літературно-стилістичні прийоми: пейзажні описи, діалоги, авторські ремарки, яскраві факти.
2) Інформаційно-аналітичні жанри:
а) стаття – в розгорнутій формі аналізуються явища соціальної практики, на основі чого виділяються тенденції розвитку реальних процесів.
б) огляд – оцінки сукупності однорідних фактів з певної сфери життєдіяльності людей протягом певного часу. В основі – осмислення, зіставлення, оцінка фактів у просторово-часових рамках. Риси публіцистичності.
в) рецензія – кваліфікований аналіз конкретного мистецького твору і показ його місця в системі духовних цінностей народу. Містить позитивні та негативні зауваженя.
Додаток Б, Е за жанром – інтерв’ю. Б: З літератором Аркадієм Поважним; Е – з Дудченко Володимиром Васильовичем, заступником начальника Головного управління інфраструктури. Додаток В, Д – замітка “Чи є на Сумщині політична корупція”, “Бюджет міста Сум сформований але не затверджений” . Додаток А, Г – замітка.
3.2 Діалектика змісту і форми
Теоретики і практики журналістики широко оперують такими поняттями, як зміст і форма. Зміст журналістського тексту не вичерпують життєві явища і факти. Зібрані й осмислені, вони відтворюються автором відповідно до його задуму, обумовленої ним теми, досліджуваної проблеми, ідейної позиції і принципової концепції. Отже, не лише відібрана журналістом інформація (різноманітні відомості, факти, свідчення, докази, документи), але й задум, тема, проблема, ідея, концепція твору виступають як складові його змісту. Те ж саме відбувається і з формою. Її елементами – на рівні конкретного тексту – є мова і стиль, жанрова структура, сюжет, композиція, архітектоніка, мелодія, ритм, тон викладу тощо [3; 105]
Взаємодію змісту й форми неправомірно зводити до пасивної формалізації змісту. Хоча форма і завершує творчий процес, "це зовсім не означає, що вона нерівноправний його учасник" [5; 28]. Безпідставними є твердження деяких теоретиків і практиків про вторинність чи навіть необов'язковість форми, про те, що вона нібито "підключається" уже на останній стадії творчого процесу [6; 31]. Не впадаючи у крайнощі та пам'ятаючи про відносну самостійність форми, варто акцентувати на тому, що відносна самостійність форми, як і елементи змісту окреслюються автором уже на початку його творчої роботи над виступом. І якщо він не буде з перших же кроків визначатися в плані їх взаємодії, це ускладнить увесь подальший хід справи. Бо коли відсутня така взаємодія між елементами змісту, - порушується смислова, логічна єдність тексту. За відсутності її між елементами форми – матеріал просто розпадається, порушується структурна цілісність твору.
Діалектику змісту й форми не можна зрозуміти поза розглядом цих понять у контексті різноманітних взаємовпливів: об'єктивних, зовнішніх і внутрішніх. Теоретики журналістики вважають, що визначенню змісту і форми - через одночасно спрямований на них вплив - активно сприяють такі важливі чинники [7; 106]:
- об'єктивна реальність у її загальних і конкретних виявах. Інакше кажучи, саме життя, повсякденна дійсність, вплив якої може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. (Такий приклад. У перші роки нашої незалежності, із проголошенням курсу на ринкові відносини, у суспільстві помітно впав інтерес до аналітичної журналістики. Це пояснюється тим, що сама динаміка подій, стрімкі зміни у всіх сферах життєдіяльності вимагали такого ж динамічного, моментального відгуку. Свою роль відіграло і таке явище, як поява значної кількості суто інформаційних видань, де аналітика поступилася місцем інформаційним виступам - заміткам, звітам, інтерв'ю, репортажам. Нині, коли ми зрозуміли, що без аналізу в державотворчих процесах ніяк не обійтися, баланс між аналітичними та інформаційними жанрами у ЗМІ почав вирівнюватися. Хіба це не переконливий приклад залежності змісту й форми журналістських матеріалів від потреб життя?);
- автор, його світогляд, творча індивідуальність, смаки, уподобання, компетентність (згадаймо у цьому зв'язку тих журналістів, що у задушливій атмосфері брежнєвського застою змушені були вдаватися до езопової мови, аби донести до читача небезпечний для існуючого режиму зміст своїх творів. Або ж тих, які, - коли їх видання переходило на інформаційну "крупу", - взагалі відмовлялися писати, бо їхнім жанром був жанр публіцистичної статті чи нарису - дослідження);
- тип видання, його принципова спрямованість, традиції, вимоги до висвітлення тих чи інших життєвих явищ (приміром, солідний часопис ніколи не дозволить собі опублікувати сумнівної якості матеріали, а бульварна газета, навпаки);
- характер аудиторії, якій адресований даний газетний виступ чи яку хочуть зацікавити означеним повідомленням (наприклад, якщо це молодіжне видання, то воно надає перевагу молодіжній проблематиці, втілення якої потребує відповідних їй жанрів, стилістики, тону розмови тощо);