З появою текстів в електронному вигляді розвивається контент-аналіз інформації великих обсягів – баз даних та інтерактивних медіа-засобів. Для автоматизованого пошуку інформації в Інтернеті застосовують моніторинг ресурсів, який ґрунтується на контент-аналізі й має назву контент-моніторинг. Контент-моніторинг – це змістовий аналіз інформаційних потоків, який відбувається постійно протягом тривалого часу й має на меті отримання певних якісних і кількісних зрізів. При цьому сучасні методи контент-аналізу дають змогу здійснювати не лише аналіз значення текстів (статистична семантика), а й аналіз значення символів (семіотика), у тому числі контент-аналіз зображень.
Спостереження – це пряма реєстрація подій очевидцем. Спостерігач або самостійно спостерігає події, що відбуваються, або користується даними спостережень інших осіб (чи приладів).
Під час спостереження виникають труднощі як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Об’єктивні – це те, що в журналістикознавстві дослідник часто має справу із ситуаціями чи явищами соціального життя, які не можна точно відтворити. Суб’єктивні пов’язані з людським фактором, оскільки дослідник зіштовхується з емоціями. Якість отриманої первинної інформації залежить від суб’єктивної оцінки людей, їхніх ціннісних орієнтацій, інтересів, стереотипів тощо. До того ж люди можуть змінити свою поведінку, довідавшись, що за ними спостерігають.
Слід зазначити, що спостереження як самостійний метод краще застосовувати в таких дослідженнях, які не вимагають репрезентативності даних (наприклад, у попередніх наукових розвідках), а також тоді, коли інформацію не можна отримати ніякими іншими методами.
Систематичне спостереження передбачає визначення часу, періоду, ситуації дослідження, а несистематичне характеризується спонтанністю.
Стимулююче спостереження передбачає вплив дослідника на події, які він спостерігає. Дослідник створює певну ситуацію й оцінює реакцію на таке втручання.
Наукове спостереження передбачає чітке формулювання завдання, конкретну дослідницьку мету, проходить планомірно, систематично, постійно контролюється, його дані фіксуються в протоколах (щоденниках) за заздалегідь визначеною системою. Наукове спостереження дає можливість не лише збирати факти, а й робити узагальнення.
Серед основних груп опитувань вирізняють інтерв’ю та анкетні опитування, які мають усну й писемну форму.
Багаторазове опитування (панель) характеризується такими ознаками: постійністю предмета й теми дослідження; постійною періодичністю проведення та постійною сукупністю респондентів.
Опитування може мати різні завдання: соціометричні – спрямовані на отримання інформації про взаємовідносини в малих групах; стандартизовані – призначені для отримання статистичної інформації; глибинні – спрямовані на отримання пошукової інформації; фокусовані – збирання відомостей про конкретну ситуацію.
Запитання не містить кількох запитань, вимагає однозначної відповіді й не носить образливого забарвлення, не принижує респондента. Кількість запитань не перевтомлює респондента, але є достатньою для одержання необхідної інформації.
Інтерв’юєр поводиться нейтрально і не демонструє своє ставлення ні до запитань, ні до відповідей.
Треба пам’ятати, що дані, отримані шляхом опитування, носять суб’єктивний характер.
ІІ. Творчий процес
2.1 Пізнавальна стадія творчого процесу
Першою дією виступає зародження задуму, акт, в якому головним діячем є інтуїтивне мислення, пов'язане з інтуїтивним мисленням, з певними бажанням, стимулом. Для журналіста таким стимулом слугує редакційне завдання, або власне відкриття, яке спричинило зародження задуму, хоча вчені – журналістикознавців не завжди погоджуються з думкою, що початком творчої діяльності журналіста над матеріалом є задум, інколи першою з'являється тема, особливо, якщо це редакційне завдання, інколи – концепція, а інколи реальна конкретна ситуація. (Але це стосується журналістики, на разі розглядається спільні риси етапів творчого процесу всіх галузей творчої діяльності.) Другий етап – це дискурсивне мислення, логіка, міркування та емпіричне дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче, виробляється те, що вона може. На третьому етапі розглядається будь-який винахід як тричлен: принцип, схема (система, план) і конструкція.
Г. Лазутіна у книзі Основи творчої діяльності журналіста каже, що творчий процес у людини у будь-якому вигляді діяльності безперервний. Його внутрішня, протікаюча на рівні психіки сторона – прихована від очей лабораторія переробки інформації, що не знає передиху. Але зовні він виявляється переривистим, дискретним: продукція видається порціями – окремими творами. Це дозволяє нам роботу над окремим твором узяти за одиницю спостереження творчого процесу , визначивши її як творчий акт. Особливості творчого процесу відбиваються в нім, як море в краплі морської води [6; 145].
Але так чи інакше, журналіст неодмінно проходить деякі типові етапи творчого процесу й першим, зрозуміло, є початок діяльності. Початок будь-якого творчого процесу пов'язаний з накопиченням інформації. Освоєння дійсності – обов'язкова умова подолання тієї проблемної ситуації, яку є початковий момент творчого акту: є творча потреба, є орієнтовне завдання, але відповіді на питання про її рішення у вигляді конкретного задуму твору немає [6; 67]. Накопичення інформації є дуже відповідальним для журналіста процесом, адже від правдивості, інформативної насиченості і яскравості фактів залежить подальша доля матеріалу. Тож, перший етап – збір інформації: процес пізнання часто починається при недостатньому рівні компетентності, нетривалий за часом, а головне – невід'ємній від спілкування, зв'язаній з активним емоційним переживанням ситуації [6].
Журналіст – це не одноманітна професія писання чогось, за потребою журналіст стає тим ким зобов'язує його тема майбутньої публікації й політологом, й економістом, й психологом, й екологом. Впродовж першої стадії журналіст розв'язує наступні завдання :
1) виявити (або уточнити) адресу шуканої реальної ситуації - конкретний об'єкт дійсності, про який журналіст писатиме (тому іноді цю операцію так і називають - “вибір об'єкту”);
2) визначити ті масштабні проблеми, в контексті яких може бути значуща дана ситуація, і розглянути можливі варіанти їх зв'язку;
3) спланувати і організувати практичне забезпечення ходу роботи.
Наступна частина роботи – написання самого журналістського твору. І тут дослідниця виділяє такі операції, які проробляє журналіст при створенні тексту, називаючи їх сходинками на дробинці, яка веде до успішного журналістського твору.
Зрозуміло, що всі стадії творчого процесу мають умовний характер, адже це не є чітко регламентованою дією, більш того, творчий процес доволі абстрактне і багатопланове поняття у всіх сферах діяльності людини в тому числі і в журналістиці.
Для написання матеріалу “Рядки, написані серцем” (Додаток А) пізнавальною стадією була власна зацікавленість до її творчості, та вихід “У світ” чергової збірки поезій. Далі відбулася безпосередня бесіда з поетесою, про її життя та творчість, нотування у блокнот та приблизна схема майбутньої публікації.
2.2 Інформаційний привід
Етап створення інформаційного приводу. Як інформаційний привід можна застосовувати практично будь-яку подію, про що свідчить відомий історичний анекдот стосовно синця алжирського бея. Суть цього анекдоту полягає в наступному: французький журналіст, перебуваючи в Алжирі, побачив на обличчі бея синець та передав повідомлення в Європу про те, що під час збройної сутички бея побили вороги. Бей був союзником Франції, тому газета надрукувала повідомлення про антифранцузьку змову в Алжирі, під час якої постраждав бей. Німецька газета передрукувала це повідомлення з коментарем про французькі загарбницькі плани у Північній Африці й закликала підтримати волелюбних арабів. МЗС Франції після отримання німецької газети викликало посла Німеччини для пояснень щодо підтримки антифранцузької змови.
Втім набагато краще, коли інформаційний привід дійсно є важливою подією як такий. Це події, що якось співвідносяться (чітко протирічать) наявним, актуальним стереотипами аудиторії, порушують певні заповіти: акти святотатства, надзвичайне насильство тощо. Дослідження стереотипів – цікава проблема, проте для розв`язання вона потребує чіткого наукового підходу.
Відомо, що будь-яка система стереотипів, тим більше національна, у своїй основі, змінюється дуже повільно. Зокрема, "Кодекс будівельника комунізму" багато в чому наслідує "Нагірну проповідь" Ісуса Христа. Звідси можна дійти важливого і далеко не очевидного висновку: базові структури масової свідомості в пострадянській Україні у своїх характеристиках мало змінилися з часів застою. Наприклад, за оцінками дослідників зараз, як і раніше, люди довіряють друкованому і, особливо, екранному слову. Як свідчать дані ІI. Г. Менова, у 1997 р. в Одесі центральним ТБ-каналам довіряли 58-86 % глядачів різних вікових груп.
Другий варіант інформаційного приводу – події, що здійснюють безпосередній вплив на осіб, які складають переважну більшість цільової аудиторії. Дієвим прикладом подібного приводу для масової аудиторії є негаразди в економічному житті, особливо у постачанні продовольства (відомі "хлібні бунти", Лютнева 1917 р. революція в Росії тощо - прим. авт.), такі, як непередбачувана різка девальвація, стрибок цін тощо.
У переважній більшості випадків як інформаційний привід використовують певні негативні події, що набагато чіткіше відбиваються у свідомості аудиторії.
Вибір/створення інформаційного приводу. На нього повинні впливати передусім характеристики цільової аудиторії, зокрема її національні, соціальні та інші стереотипи і настанови.