Також використовують шуми (звукові картини дійсності), що мають змістове та сюжетне навантаження. Так само, як і метафору, шуми поділяють на природні (шум потягів на залізничному вокзалі, чи, приміром, «гул літака, що піднімається в небо з аеродрому) та штучні, створені за допомогою різних монтажних прийомів. У минулому це могло бути ламання в руках пісочного тістечка-корзинки, що за звуком нагадувало тріскотіння багаття, чи переминання в руках крохмалю, що асоціювалося у свідомості слухачів зі скрипінням снігу в морозний зимовий день [66]. Сучасні комп'ютерні синтезатори допомагають створити правдиву та образну картину дійсності набагато простіше – за допомогою комп'ютерних програм. Отже, шуми, як правило, штучні, у радіодраматургії не просто служать звуковим тлом передачі, її акустичною ілюстрацією, а й містять у собі певну інформацію, дають змогу уникнути довгих описів, економлять ефірний час, надають радіопостановці більшої переконливості.
Усі шуми, з якими стикається людина, мають певну пульсацію і часто нагадують своєрідну музику. Музика на радіо активно впливає на психіку людини і за своєю природою близька до тимчасового характеру радіокомунікації. Розрізняють два різновиди музики: музика як супровід (фон передачі) та музика як самостійна частина. У сучасному радіодискурсі музика може бути розбивкою між інформаційними блоками в одній передачі або виконувати роль музичної шапки чи заставки, а також бути художньою декорацією для створення звукового образу, тобто звукової метафори. Часто обсяг семантичної інформації в музиці, як зазначають психологи, дорівнює мовленнєвому повідомленню: певна мелодія сприймається свідомістю реципієнтів як одне слово чи словосполучення (мелодія із кінофільму Е. Рязанова «Службовий роман» вдало повідомляє слухачам радіо «Шансон», що в ефірі – «Прогноз погоди»).
Отже, музика, як і шуми, у структурі сучасного радіодискурсу також здатна доповнювати розповідь, вносити в контекст додаткове змістове навантаження, посилювати емоційний вплив, іншими словами, виконувати роль звукової метафори.
У сучасному радіодискурсі, як і в усному мовленні загалом, виділяють природні (несинтаксичні, фізіологічні, акустичні) та логічні (попереджувальні) паузи.
Природні паузи використовуються з метою підготовки наступних висловлювань, регулюють дихання, ця пауза має бути настільки довгою, щоб слухачі мали можливість добре підготуватися до сприйняття нової інформації. Наші дослідження показали, що тривалість акустичних пауз між повідомленнями в інформаційних передачах, що дає змогу реципієнтам краще з'ясувати сказані ідеї та підготуватися до сприйняття наступної інформації. Логічна пауза достатньої довжини виділяє сказані ідеї найкраще за всі інші засоби усного мовлення, може передавати різноманітні емоційні стани, здивування, приголомшення, гнів. Найчастіше логічні паузи використовуються у радіодраматургії.
Тривалість пауз, як і темп мовлення, вимірюється в секундах та мілісекундах. Акустичні паузи поділяються на мiнiмальнi (5–20 мс), середнi (20–60 мс) та максимальнi (60–100 мс).
Весь комплекс виражальних засобів гармонійно компінуються за допомогою монтажу. Монтаж вважається одними із головних стилетворчих або технічних засобів вираження. Мащенко І. Г. визначає монтаж звуку як з'єднання (збирання) в певній послідовності записаних раніше різних звукових фрагментів (мова, шуми, музика) у цілісну звукову композицію; редагування, скорочення синхронних мовних фонограм та інших елементів звукового супроводу [42, с. 282]. Саме монтаж є основою для створення звукового образу. Адже під час складання всіх елементів майбутньої програми використовується різна сила звучання, паузи, різноманітні виражальні засоби, визначається тривалість звучання музики, шумів чи тексту. Зрозуміло, що монтаж залежить у першу чергу від замислу журналіста.
Важливою характеристикою звуку та інтонації є тембр (від. фр. timbre – дзвоник) – природне звукове забарвлення голосу, що надає йому емоційно-експресивних відтінків. Кожен складний звук – це сукупність гармонічних коливань – чистих звуків та низки супутніх тонів, що виникають одночасно. Усі ці додаткові тони, що супроводжують основний, надають йому особливого відтінку, називаються тембром. Тембр залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, помітно відмінні між собою. Кожна людина має свій особистий, індивідуальний тембр, що є одним із голових засобів впливу на слухача: інформація ефективна лише в тому разі, коли вона ефективно донесена до реципієнта. Кожен радійник (диктор, коментатор, ведучий) повинен обрати оптимальний тембр свого голосу – не кричати й не дуже знижувати його, щоб матеріал звучав краще [16, с. 55].
Голос та його тембр може стати додатковим аргументом на користь вербальної інформації. А може, навпаки, змусити її відхилити. Це явище добре відоме радіорежисерам та редакторам. Важливі інформаційні повідомлення, прочитані низьким чоловічим голосом, сприймаються як більш достовірні порівняно з таким же текстом, озвученим жінкою. Якщо голос диктора тембрально неприємний для слухача, зміст матеріалу не сприймається, радіослухач навіть може вимкнути приймач. Редактори інформаційних радіопередач давно використовують у радіоновинах читання повідомлень по черзі чоловічими та жіночими голосами. Зміна тембру свідчить про зміну теми повідомлення. Один і той же голос тембрально змінюється залежно від стилю вимови, наприклад, при переході з високого стилю на розмовний. Інколи тембр маркує текст стилістично, даючи можливість слухачеві прогнозувати, яким буде наступне повідомлення [32, с. 125]. Високий тембр використовується для вираження ввічливості, покори, слабкості, підлеглості, а низький – для вираження сили, агресії, грубості.
Отже, тембр голосу повинен бути милозвучним, не різати слух високими нотами і не глушити басом. Інакше втрачається частина інформації, здійснюється подразнювальний вплив на радіослухачів. Приємний від природи голос добре сприймає аудиторія, людям до вподоби бадьорий, радісний голос, а не монотонний, повчальний, байдужий.
Важливими складовими інтонаційного оформлення звукового мовлення є і логічний та фразовий наголоси, які допомагають зосереджувати увагу слухачів на певному слові чи фразі. Усі слова в реченні пов'язані за смислом, завдяки чому вони об'єднуються в групи чи словосполучення, в кожній з яких є свій смисловий центр – логічний наголос. Для смислового виділення одне із слів у реченні вимовляється із більшою силою голосу. Логічний наголос призначений для підкреслення найбільш важливого у відповідній мовній ситуації слова в реченні.
Емфатичний наголос є варіантом логічного і передбачає виділення у вимові більшою силою голосу важливої змістової та логічної частини, надає повідомленню більшої емоційності й експресивності.
Отже, одним із важливих завдань радіожурналіста є пошук логічних та експресивних акцентів, що допомагають не лише уточнити зміст повідомлення, а й завуальовано висловити своє ставлення до змісту цього повідомлення.
На радіо ми чуємо лише голос, а не бачимо того, хто говорить. Кожен радіожурналіст повинен знати особливості свого голосу, тренувати його. Голос мовця – це не лише його природні дані, а й його фізичний, емоційний стан. Негативно впливають на голосові зв'язки хвороба, голод, роздратування. Промовець має вміти правильно артикулювати – чітко вимовляти звуки, склади, слова [24, с. 155].
Недоліки мовлення (вистрілювання звуків чи слів, форсування голосу, монотонність, крикливість, відкриті високі звуки, швидкий темп, приглушеність голосу та ін.) є неприпустимими в радіомовленні, знижують ефект радіопередачі, тому дикторові передусім необхідно усувати виявлені недоліки, виробляти навички володіння силою голосу, діапазоном, темпом, стежити за диханням. Володіння технікою мовлення, багатством інтонації, мелодикою, тембром голосу є ознакою високої культури журналістської майстерності.
Отже, паузи, мелодика мовлення, тембр та інші компоненти інтонаційної виразності звукового мовлення є не лише факторами емоційно-естетичного впливу на реципієнта, а й засобом звуко-смислового метафоричного переносу.
Творчий процес створення багатьох радіопередач складається з двох принципово важливих етапів: фіксації звукової реальності й монтажу записаного матеріалу. Монтаж на радіо є універсальним засобом не лише творення, а й редагування акустичних повідомлень. Традиційно радійний монтаж сприймався як складна обробка магнітної стрічки, на якій зроблено запис, що полягає в усуненні з запису непотрібних або невдалих місць, з'єднання окремих частин запису в єдине ціле. Проте, останнім часом, особливого значення набуває монтаж із використанням комп'ютерної техніки, що, без сумніву, надає ширші можливості й для створення, а надто редагування акустичної метафори. Саме завдяки комп'ютерному монтажеві нині здійснюється різноманітна обробка звуку, можливе використання будь-яких фрагментів запису в будь-якій послідовності та комбінації з регулюванням рівнів і часу звучання, навіть висоти тону. Надзвичайно важливим є той факт, що весь записаний матеріал у процесі монтажу залишається неушкодженим і може знову використовуватися [45, с. 58].