В цій програмі інтерактивність виявляється лише в тому, що матеріал для оповідань ді-джей може брати серед тих історій, що власне для нього залишають на сайті слухачі.
Підбір ді-джея дуже вдалий. Окрім того, що Ростислав Дягілєв є власне автором цього проекту, він ще й один з найбільш популярних ді-джеїв на «Ностальжи». Молодий, ініціативний, неординарний, артистичний, з неповторним тембром голосу, ведучий вдихає особливе життя в свої розповіді, надаючи їм індивідуального, неповторного звучання, та певної, властивої лише йому, інтерпретації. Тому, навіть якщо слухач вже давно знає саме цю, історію, цей ведучий подасть її так, що буде цікаво слухати її і в сто перший раз.
Акторські дані ведучого знаходяться на доволі високому рівні, хоча, по суті, такий рівень не має суттєвого прикладного значення. Інфо-привід програми – просто розповідь чергової історії.
Кожна програма потребує пошуку нового матеріалу для оповідання, та нової музики для супроводу, технічної обробки кожної музичної композиції.
Голос ведучого лунає на фоні музики, тому можна сказати, що співвідношення голос – музика дорівнює 1:1. Таке співвідношення дуже доцільне, тому що музика створює потрібну атмосферу для розповіді. Поява гостей у програмі не доцільна і не передбачена.
Що стосується саме текстового наповнення програми, можна зазначити, що журналіст веде її легко, на одному диханні. Розповідаючи чергову історію, Ростислав використовує артистичні здібності, «розігрує сценки», жартує.
В його роботі використовується жанр розповіді, байки. Фрази та тон відповідний для створення напруженої таємничої атмосфери. Якість звуку – дуже висока, джингл легкий для сприймання та запам’ятовування.
Отже, в ході аналізу встановлено, що хоча ці авторські передачі в цілому побудовані на принципі вже існуючих передач такого типу, вони все ж таки мають певні, властиві тільки їм особливості, наприклад, поєднання двох зовсім різних типів програм (наприклад, в «Нічному ефірі») або ж поєднання розважального аспекту програми з соціальним її наповненням. Також дуже цікавим є велика кількість нової (пізнавальної) та цікавої інформації. Навіть розважаючись, чуєш дуже багато нових фактів – саме це найголовніша особливість радіо “Ностальжи”.
ВИСНОВКИ
В ході дослідження обраної теми було виявлено, що в сучасній журналістиці науці існує певна розбіжність в трактуванні поняття авторська програма. Низка вчених-журналістикознавців, які займалися розробкою проблеми «авторської програми» як такої (Г.В. Лазутіна, В.Л. Цвік, М.І. Калуцька та ін.) не виокремлюють її різновид як авторської програми на радіо. Водночас вчені, які займалися вивченням власне особливостей радіо як засобу масової інформації (А.А. Шерель) не займалися вивченням особливостей саме регіонального радіо. Тому поєднання двох тем, трактування поняття “авторська програма” та характеристика регіонального радіо як такого, може стати новим напрямом в журналістикознавстві.
В ході дослідження ми отримали проаналізували декілька тлумачень терміну «авторської програми», виявили її характерні ознаки, проаналізували особливості радіопрограм і сформулювали варіант дефініції терміну “авторська програма”, який трактуємо як радіопередачу, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера.
Характерними ознаками авторської радіопередачі є: повна відповідальність автора за її виробництво, конструювання та випуск, вибір теми, інформаційного приводу та підбір матеріалу, написання журналістом тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Дозвіл на вихід авторської програми в ефір надає головний редактор або програмний директор.
Регіональні радіостанції мають певне категоріальне поділення (горизонтальне та вертикальне), кожне з яких надає станції певних особливостей та диктує стиль віщання, якісний і професійний відбір журналістів та технічних працівників, технічне і фінансове забезпечення, а також безпосередньо впливає на формування сітки віщання певної радіостанції.
Визначення цих особливостей стало вирішальним для якісного аналізу радіопродукції, а саме – авторських розважальних програм на запорізьких регіональних радіостанціях “Великий Луг” і “Ностальжи”.
Результати аналізу авторських розважальних радіопрограм дозволяють констатувати, що наповнення ефіру радіостанції «Великий Луг» характеризується певним підбором музичного матеріалу (хіти; популярні мелодії), який є домінуючим; блоки новин, спортивні та метеопрогнози займають в ефірі другорядне місце, Ді-джеї радіостанції “Велиуий Луг” мають в ефірі велику свободу. Серед рекламодавців радіостанція користується популярністю. Аудиторія «Великого Лугу» складається із слухачів віком від 25 до 50 років.
В ході аналізу встановлено, що хоча авторські передачі («Дежавю», «Протихіт» та «Чартерний рейс») в цілому побудовані на принципі вже існуючих передач такого типу, вони все ж таки мають певні, властиві тільки їм особливості: дуже цікавим є саме підхід індивідуальної оцінки ведучих того музичного матеріалу, що подається в ефір. Цей прояв суб’єктивності в журналістиці є властивим та доречним саме в регіональному форматі, де кожен журналіст спілкується з аудиторією в більш інтимному форматі, більш індивідуалізовано, створюючи атмосферу довіри та дружнього спілкування. Таку атмосферу створює не лише сам факт коментарю, але й тон ведучих – приязний, приятельський, в розмовному стилі.
Наповнення радіо ефіру «Ностальжи» характеризується певним підбором музичного матеріалу, дуже подібного до матеріалу на радіо «Великий Луг», проте на «Ностальжи», на відміну від «Великого Лугу» блоки новин, спортивні, прогнози погоди, короткі освітні або соціальні програми займають чільне місце, ді-джеї (у порівнянні) мають дуже велику свободу (щоправда лише в Нічному ефірі). Серед рекламодавців радіостанція “Ностальжи” користується найбільшою популярністю.
В ході аналізу встановлено особливості авторських передач радіостанції “Ностальжи” («Нічний ефір», «Червоне печиво»): будова на принципі поєднання двох різних типів програм («Нічний ефір» - «музика та привітання за замовленням» і «Talkshow»), наявність великої кількості пізнавальної інформації. Головна специфіка розважальних програм радіостанції “Ностальжи” – поєднання розважальної і пізнавальної інформації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андроников И.Т. Слово написанное и сказанное // Я хочу рассказать вам. – М.: Наука, 1965. – C. 16 – 25.
2. Бараневич Ю.Д. Жанры радиовещания: Проблемы становления, формирования, развития. – К.: Знання – Прес, 1978. – 357 с.
3. Барманкулов М.К. Журналистика для всех. Общность и специфика жанров печати, телевидения и радиовещания. – Алма–Ата: Наука, 1979. – 210с.
4. Барманкулов М.К. Познать современника: Очерк в газете, на телевидении, радио, в документальном кино. – Алма–Ата: Наука, 1985. – 230 с.
5. Барноу Э. Как писать для радио и телевидения: Пер. с англ. – М.: Академия, 1960. – 420 с.
6. Белицкий Я.М. Профессия — журналист // Телевидение и радиовещание. – 2000. – №1. – С.5–12.
7. Беляев С.Д., Коробицын В.М. Радиостанции России: Государственное и независимое вещание. – М.: Издательский центр Академия, 1995. – 170с.
8. Бернштейн С.И. Язык радио. – М.: Информационно– издательский центр Connect, 1977. – 456с.
9. Бубукин А.Б. Интерактивность на радио: только плюсы. – Режим доступа: http://elar.usu.ru/bitstream/1234.56789/842/1/urgu0369s.pdf
10. Бехтина Н.Р. Радио — это прежде всего розговор // Техника кино и телевидения. – 2000. – № 2. – С.10–12.
11. Бойков Г.С. Развитие основных принципов взаимодействия Центрального и местного радиовещания. – М.: Издательство Московского государственного университета им. М. В. Ломоносова, 1981. – 348с.
12. Васильева Т.В. Радиожурналистика — проблемы «живого» вещания //Вестник Ленинградского университета. – Сер. 2. История, языкознание, литература. – 1987. – № 4. – С.37–45.
13. Васильева Т.В. Публицистические жанры радио. – М.: Академия, 1992. – 250 с.
14. Васильева Т.В. Публицистические жанры Российского радио. – СПб: Издательство Санкт– Петербургского университета, 1992. – 195с.
15. Гаймакова Б.Д., Сенкевин М.П., Макарова С.К. Мастерство эфирного выступления. – М.: МАИК, 1996. – 473 с.
16. Гальперин Ю.М. Человек с микрофоном. – М.: МАИК, 1971. – 230 с.
17. Гаспарян В.В. Работа радиожурналиста. Технология творчества. – М.:Информационно– издательский центр Connect, 2000. – 480с.
18. Зазыкин В.М. Психологические аспекты формирования интереса к телевизионным и радиопередачам // Аудитория. – 1988. – № 6. – С. 23–30.
19. Зарва М.В. Слово в эфире: О языке и стиле радиопередач. – М.:Академия, 1977. – 245с.
20. Засурский И.Д. Масс– медиа Второй Республики. – М.: Информационно–издательский центр Connect, 1999. – 476с.
21. Звуковой мир. Книга о звуковой документалистике / Под ред. Шилова Л.М. – М.: Наука, 1979. – 246с.
22. Калуцкая М.И. Авторские проекты. – Режим доступа: http://www.journalism/0_object92813.html
23. Кетов С.Д. Радиослушание // Среда. – 1999. – № 2. – С.45–47.
24. Кувшинов Д.Н. Новые технологии: благо // Среда. – 1998. – № 1. – С.26–29.
25. Куденко О.Р. Подвиг народа. – М.: Академия, 1971. – 485с.
26. Кузнєцова О.Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. – Серія «Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка» – Львів: ПАІС, 2005. – 200 с.
27. Лазутина Г.В. Основы творческой деятельности журналиста. – Режим доступа:http://www.journ.bsu.by/index.php?option=com_remository&Itemid=108&func=startdown&id=120.
28. Летунов Ю.А. Время. Люди. Микрофон. – М.: Искусство, 1974. – 279с.
29. Летунов Ю.А. О развитии документальной радиожурналистики. – М.:Искусство, 1966. – 375с.
30. Летунов Ю.А. Что скажешь людям? – М.: Искусство, 1980. – 198с.
31. Летунов Ю.А. О развитии радиожурналистики в России. – М.: Наука, 1966. – 460с.