Далі автор зазначає, що одна і та сама авторська програма подекуди підходить і для «локальної» (комерційної інформаційно-музичної), і для «багатопрофільної» (комерційної та муніципальної), і, навіть, для державної радіостанції, але у будь-якому разі авторська передача в цілому повинна підпорядковуватися формату та стилістиці радіостанції, на якій вона виходить. Отже, іншими словами, авторська програма може мати ряд певних характеристик, які можуть бути незмінними і під час виходу такої програми на різних рівнях: на «локальній», або державній (загальноукраїнській) радіостанціях. Але також існує ряд характеристик, які повинні враховуватись (та підпорядковуватись певним відповідним чином) в залежності від виду власне того формату або рівня самої радіостанції, яка випускає таку програму в ефір.
Додаткову інформацію про авторські програми можна отримати через подане в підручнику порівняння автора та ведучого радіопрограми [60]. Таке порівняння надасть змогу побачити спільні та відмінні характерні риси в роботі журналіста – автора та в роботі журналіста – ведучого, а також, в свою чергу, окреслить певні особливості власне авторський програм на відміну від інших видів програм.
Створюючи авторську радіопрограму, журналісту важливо пам’ятати, на якій саме радіостанції вона буде звучати. «Тут у авторів, на відміну від ді-джеїв та ефірних ведучих, більше можливостей: якщо програма за темою, стилем або через «нестандартний» голос ведучого не може пролунати на «локальній» комерційній інформаційно – музичній радіостанції, автор має можливість продати її на комерційній або муніципальній «багатопрофільній», а також державній станції» [60, 56]. Знання цього дає можливість автору або ведучому професійно орієнтуватися із використанням технічних засобів створення програм (наприклад, використання автором більш неординарних звукових засобів, які «наймані» ведучи дозволити собі не можуть відповідно до загального формату віщання, такі як: «звуки живої природи», мелодії загальновідомих музичних композицій або власні напрацювання ді-джея в галузі звуку [6,10]), що дає можливість більш практичного використання знань про особливості створення власне авторських програм.
Також автор програми, з одного боку, знаходиться у більш простій ситуації на відміну від ведучого ефіру: він обмежений темою своєї передачі, йому не потрібно знати про все, потрібно розбиратися тільки у своєму питанні. З іншого боку, його програма повинна максимально зацікавити слухача, тому й готуватися до неї потрібно більш ретельно. Автор повинен сам підібрати для програми літературний матеріал, зробити його зрозумілим людині, яка не дуже розбирається у цій проблемі. Потрібно, щоб слухач був впевнений, що ведучий спілкується з ним, навіть якщо він читає свій текст з папірця.
Автор також підбирає й музичний матеріал (який повинен легко сприйматися), домовляється з гостями, якщо це ток-шоу, розробляє з ними тему майбутньої розмови, бажані або не бажані питання, за необхідністю – вивчає власну аудиторію (наприклад, шляхом створення інтерактивного поля через спілкування зі слухачами в прямому ефірі, шляхом створення спеціальних форумів на сайтах радіостанцій, на яких слухачі пропонують певні ідеї та висловлюють побажання, або ж створенням опитувань на сайтах радіостанцій чи просто смс-голосувань на певну тематику, приклади створення яких можна побачити в теоретичних працях В.Б. Зазикіна [18], С.С. Кетова [23], або на практиці – в аналізованих в цій роботі станціях «Великий Луг» та «Ностальжі») .
Автор програми, як і ді-джей «локальної» інформаційно – музичної радіостанції, готує робоче місце, потрібні компакт-диски, картриджі з «відбивками», джинглами, а також створює (якщо це ток-шоу) максимально комфортну обстановку своєму гостю: пропонує чай або каву, допомагає розслабитися, якщо людина малознайома, тобто намагається створити легку атмосферу, щоб бесіда пройшла успішно.
Автору передачі бажано придумати «фірмову», тільки йому притаманну манеру привітання та прощання зі слухачами, а також підібрати спеціальну музичну “підкладку”, щоб зробити передачу більш ефективною та такою, що запам’ятовується. Під цю музичну композицію (краще за все інструментальну) ведучому повинно бути зручно, приємно розмовляти: вона повинна заряджати енергією або навпаки, розслабляти у відповідності до ритму і характеру передачі, а також в залежності від темпераменту автора. Основу такому оформленню віщання вже дали перевірені часом радіопостанови, що велися під аранжуванням певної мелодії, яка за відсутністю зорових декорацій повинна була створювати певну атмосферу та настрій для слухача [74, 210].
Ведучий програми у прямому ефірі більш вільний, тому, сидячи за пультом, може дозволити собі будь-які сторонні шуми (наприклад, сміх, жарти, привітання з гостем). Він обмежений лише часом передачі, її форматом та власною внутрішньою цензурою. Незалежно від жанру передачі радіоведучий створює певний настрій у слухачів.
Автор повинен слідкувати не лише за змістом передачі, музичним матеріалом, але й за ходом бесіди, і зі слухачами, і з гостями програми, постійно підтримувати потрібний настрій і темп. Він повинен бути не лише цікавим співрозмовником гостю, але й, більш за все, модератором бесіди. Він повинен вміти спрямовувати розмову в те русло, яке, в першу чергу, цікавить аудиторію, а не власне гостя, при чому робити це тактовно та якомога непомітніше.
Існує також певна характерна відмінність між видами власне авторських програм. Найбільш виразно ця різниця виявляється у відповідності до самої радіостанції, на якій виходить певна авторська програма.
Основною відмінністю авторської програми на «локальній» комерційній інформаційно-музичній радіостанції від передачі на «багатопрофільної» та державної радіостанціях є те, що у першому випадку ведучий, як правило, виходить у ефір «живим» (прямий ефір), а у другому (через велику кількість передач різних авторів) попередньо записує свою передачу (сам або за допомогою звукоінженера) на магнітну плівку, DAT-касету, або будь-який інший носій. Особливої різниці в цьому немає: завжди можна створити ілюзію прямого ефіру, записавши передачу з першого разу (без монтажу), залишивши деякі обмовки та помилки. Єдина різниця між «записаною» та «живою» передачею в тому, що у випадку авторської задумки (запланованого аспекту) неможливо вивести дзвінки радіослухачів в ефір.
Хоча існує певна думка, що майже непомітною але все ж таки різницею між цими двома видами програм є ще й якість оформлення програми з технічної точки зору. «В записаній програмі, при відповідній майстерності ведучого, можна створити необтяжливу атмосферу експромту, але при цьому уникнути всіх можливих мовних або звукових помилок – гулу від мікрофону, неловкого руху гостя, який міг зачепити динамік тощо» [53,150].
Отже, отримавши декілька тлумачень «авторської програми» та її характеристики, можна вивести певне усереднене визначення «авторської програми на радіо». Авторська програма на радіо – це радіопередача, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера. Характерними ознаками авторської радіопередачі є: повна відповідальність автора за її виробництво, конструювання та випуск, підбор теми, матеріалу та інформаційного приводу, написання журналістом тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор або програмний директор.
1.2 Авторська програма на регіональних радіостанціях
У сучасній теорії і практиці засобів масової комунікації існують певні категоріальний розподіл радіостанцій. Таке поділення сприяє більш точному визначенню та характеристиці певного типу радіостанцій та їх специфіки.
Окрім того, визначення відношення станції до певного типу, відповідно до цього поділення, може допомогти не тільки повністю охарактеризувати саму радіостанцію, наповнення її ефіру, але й більш точно визначитись із характеристикою ефірного продукту, особливо власного продукту, того, що створюється на такій радіостанції.
Отже, існують два рівня поділення типів радіостанцій: вертикальний (за масштабом розповсюдження віщання): загальнонаціональні (всеукраїнські) та регіональні (локальні, сітьові); та горизонтальний (за джерелами фінансування і форматом віщання): за форматом та джерелом фінансування.
Вертикальний рівень (за масштабом): загальнонаціональні (всеукраїнські) та регіональні (локальні, сітьові).
Загальнонаціональні та регіональні радіостанції схожі між собою. В їх основі лежать одні й ті самі принципи віщання, технічне оснащення, формати. В історичному контексті це обумовлено тим, що першими радіостанціями були саме загальнонаціональні, а вже регіональні були створені значно пізніше, та за подібністю (калькуванням) до перших [58]. Але й і у наш час існує певний мотив такого калькування – оскільки достатньо великий відсоток регіональних та локальних станцій знаходяться на спонсорській дотації або на самофінансуванні, їх засновники (спонсори) не бажають ризикувати власним капіталом, випускаючи ризиковані експериментальні проекти. Набагато безпечніше та надійніше – використовувати шаблони вже готових програм, які користуються попитом та популярні серед слухацької аудиторії.
Найголовніші відмінності між регіональним та загальнонаціональним радіо такі:
1. Кількість грошей, які витрачаються на рекламу (це безпосередньо впливає на якість власного продукту, технічне оснащення станцій, можливості віщання);
2. Розподілення ефірного часу (регіональні можуть більш вільно ним розпоряджатися, наприклад, запропонувати більш комфортний для рекламодавця час);