Звід етичних положень відейно-змістовному відношенні підрозділяється на кілька груп. За досить довгу історію існування професії і її осмислення цей поділ придбав сталий характер і, як правило, знаходить висвітлення в структурі кодексів, хартій, декларацій, якими б журналістськими співтовариствами вони не приймалися.
У першу чергу перед творцями таких документів виникає завдання сформулювати принципові цілі, яким підкоряють свою діяльність співробітники преси. У сукупності вони становлять свого роду деонтологічний світогляд журналістів (деонтологія - навчання про моральний борг, від грец. deon - належне). Закономірно, що кодекси звичайно починаються із цих положень. Для прикладу пошлемося на кодекс Суспільства професійних журналістів - найстаршого у світі об'єднання видавців, редакторів, репортерів і студентів-журналістів, що нараховує тисячі членів (The Society of Professional Journalists, більш відомо як Sigma Delta Chi). Тут називається головний деонтологічний орієнтир - освіта громадськості в ім'я демократії, і, відповідно, у поняття журналістського боргу включаються пошук істини й всебічне висвітлення подій і проблем, сумлінне і чесне служіння суспільству, прихильність етичним принципам професійної поведінки. Альтернативою такій постановці цілей було б піднесення особистих або групових інтересів на шкоду суспільному благу.
Базові установки деталізуються в трактуванні відносин, які складаються в працівників ЗМІ в процесі їхньої діяльності.
У відносинах журналіст - журналіст на перший план виходять правила чесної конкуренції і співробітництва. На додаток до строгого дотримання авторських прав, захищених законодавчо, існують норми, які не відбиті в нормативних актах.
У комплекс етичних приписань входить відкритість редакцій і окремого журналіста для оцінки їхньої діяльності. Сказане, насамперед, ставиться до сприйняття критики з боку аудиторії. Снобістська зневага реакцією споживачів продукції ЗМІ не тільки неввічлива, але й нераціональна.
У системі журналіст - громадяни він поширює тільки ту інформацію, у вірогідності якої він переконаний і джерело якої йому відоме. Він уникає нанесення кому б то не було збитку, викликуваного неповнотою або неточністю інформації, прихованням суспільно значимих або поширенням свідомо неправдивих відомість. У його повідомленнях проводиться розходження між фактами й думками, версіями, припущеннями, хоча співробітник ЗМІ не зобов'язаний бути нейтральним. Він протидіє екстремізму і обмеженню цивільних прав по будь-яких ознаках, включаючи ознаки статі, раси, мови, релігії, політичних і інших поглядів тощо.
У Кодексі професійної етики українського журналіста прийнятому на Х з'їзді Національної спілки журналістів України в 2002 році йдеться, про тещо «журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії» [3]
Як бачимо, тут розвивається теза про суспільну цінність і корисність журналістської праці, насамперед у змісті дотримання безпеки населення. У ряді документів дана ідея одержує більш докладне тлумачення, і про безпеку говориться у зв'язку з конкретними її проявами.
Інша сторона відносин журналіст - громадяни представлена прагненням співробітників ЗМІ зберегти свою незалежність від зовнішніх впливів. Етика журналіста категорично виключає одержання кореспондентом плати за поширення помилкової або приховання щирої інформації, а також одержання будь-яких винагород від третіх осіб за публікацію матеріалів. Статус журналіста несумісний із заняттям посад в органах влади і управління, політичних організацій, з використанням зброї і рекламною діяльністю. На жаль, саме дані норми виявилися найменш життєздатними в сьогоднішній практиці вітчизняних редакцій.
Найважливішою етичною проблемою журналістики є проблема конфіденційності.
Справді, перед кореспондентами нерідко з'являється людина, яка перенесла нещастя або несподівану велику радість, і в цей момент вона буває не в змозі контролювати свою поведінку, міміку і слова. Співчуття і жаль їй коштують дорожче, ніж скандальне інтерв'ю врасплох. У порівнянні із традиційним випадком збереження конфіденційності тут рішення питання про доцільність оголошення фактів цілком покладається на репортера.
Подібним же чином охороняються честь, достоїнство і репутація героїв публікацій.
Етичні правила строго оберігають від необґрунтованого вторгнення в приватне життя людини. Не рекомендується без гострої суспільної необхідності розкривати імена і публікувати фотографії цих людей.
Таким чином, можна говорити про те, що в основі етичної поведінки журналістів лежить принцип пріоритету інтересів особистості перед професійними обов'язками журналіста, журналіст не може на догоду своєму професіоналізму розкривати інтимні сторони життя особистості, втручатися в особисте життя громадян, ганьбити їхнє ім'я й репутацію, - саме в цьому й полягає вищий професіоналізм журналіста, який у своїй роботі опирається на етичні норми.
2.2 Спеціальні вимоги до етики поведінки журналістів під час роботи над кримінальною хронікою і хронікою подій
Останнім часом поверхневі, низькопробні кримінальні репортажі і хроніки подій витісняють з газетних смуг і з ефіру кваліфіковані матеріали, орієнтовані на ідеї правосуддя, що аналізують соціальні і інші причини злочинів, подій і катастроф.
Таке положення багато в чому визначається тим, що журналісти, які працюють у цьому жанрі, ігнорують фундаментальні норми журналістської етики, не знають і специфічних етичних норм поведінки журналіста - хронікера.
Загальні вимоги до етики поведінки журналістів під час роботи над кримінальною хронікою і хронікою подій можуть бути викладені таким чином:
1) При зборі інформації журналіст повинен, насамперед, думати про життя постраждалих і потенційних жертв. От чому він повинен:
а) не робити ніяких дій, які реально і безпосередньо можуть піддати життя постраждалих і потенційних жертв ще більшому ризику;
б) уникати прямих контактів зі злочинцями , якщо це може піддати ще більшої небезпеки життя жертв і потенційних жертв, а також створити загрозу життю самого журналіста.
в) Проявляти особливу чуйність до жертв подій як до джерел інформації, особливо, у відношенні дітей, жінок, людей похилого віку, а також біженців.
г) Уникати використати кадри із зображенням родичів і друзів жертв і потенційних жертв без їхньої згоди.
2) Пам'ятати, що порятунок поранених і потерпілих, а також звільнення потерпілих мають пріоритет перед правом інформування громадськості.
3) Журналіст зобов'язаний збирати, аналізувати й зіставляти інформацію із всіх можливих джерел, погоджуючи свої дії із правоохоронними органами.
4) Журналіст зобов'язаний не брати на себе роль посередника між злочинцями й правоохоронними органами.
5) Журналіст зобов'язаний не пропонувати злочинцям, заручникам, біженцям, іншим залученим у конфлікт особам робити які-небудь дії для одержання вдалих відео- або фотокадрів.
6) Журналіст зобов'язаний не брати інтерв'ю в злочинців під час здійснення ними злочину, негайно віддати гласності інформацію, що стала йому відомою про злочин, що готується, терористичний акт або про іншу погрозу, що виходить від злочинців.
Журналіст повинен бути особливо акуратний і обережний у подачі матеріалу про злочин, трагічну подію. От чому він повинен:
1) Повно й точно розповідати про злочини і боротьбу зі злочинністю, щоб тим самим сприяти відкритим, інформованим суспільним дебатам, які в кожному разі необхідні для досягнення довгострокових рішень проблем злочинності.
2) Намагатися не стати рупором для вираження поглядів і програми дій злочинців, пам’ятаючи про те, що злочини ніколи не можуть бути виправдані ніякими мотивами.
3) Не допускати монтажу фото- і відеоматеріалів, що може спотворити уявлення аудиторії ЗМІ про реальні події.
4) Утримуватися від неналежної сенсаційності і натуралізму при показі жорстокості й насильства з боку злочинців, поважаючи моральні й релігійні почуття представників аудиторії ЗМІ і, насамперед, проявляючи належну повагу до страждань жертв злочинів і почуттям їх близьких, щоб не збільшувати їх безтактним висвітленням подій.
Таким чином, на нашу думку, на основі даних пропозицій можливе створення кодексу етичної поведінки журналіста-хронікера, що працює в жанрі кримінального репортажу й репортажу про події.
Створення такого кодексу повинно стати початком відновлення подачі кримінальних новин і трагічних подій на сучасному телебаченні.
Висновки
Сьогодні для більшості українців телебачення є основним джерелом одержання інформації. Щодня кожна людина проводить в екрана телевізора кілька годин, переглядаючи різні види програм, які пропонують глядачеві телеканали. Палітра цих програм дуже різноманітна: від випусків новин до розважальних шоу і програми на кримінальну тематику займають особливе місце і особливим образом впливають на телевізійного глядача.