Вже з першого випуску “Тайму” подача новин в ньому здійснювалася за “новим принципом” – “принципом повної організації новин”. На практиці це означало розподіл всієї маси інформації про навколишній світ на постійні розділи і рубрики, які повинні були орієнтувати як читачів, так і видавців у величезному колі тем і проблем минулого тижня.
За більш ніж 70 років свого існування “Тайм” дуже змінився, перетворившись з бляклого “листка” в яскраво-глянсове видання, але сама структура журналу виявилася дуже стійкою й живучою. У сучасному “Таймі” нараховується більше ніж 20 постійних розділів, більшість з яких існує з самого першого номера: “Нація”, “За кордоном”, “Економіка”,”Бізнес” та інші. Деякі другорядні розділи з`являються не кожний тиждень.
Природно, що більш ніж сімдесятирічний період існування журналу рубрикація матеріалів зазнавала певних структурних змін, зумовлених потребами часу і читацької аудиторії. Ці зміни торкнулися як загальних розділів так і підрозділів всередині них.
З самого початку в “Таймі” була прийнята своєрідна “багатоступінчата” рубрикація змісту кожного номеру. За першим загальним заголовком, що орієнтує читача, всередині кожного розділу надається другий заголовок, який виділяє матеріали за певною категорією. Так, наприклад, в жовтневому номері “Тайму” за 1996 р . в розділі “Нація” подаються такі “видові” заголовки: “Етика”, “Громадський погляд”, “Політика” та інші. За такою більш конкретною рубрикою йде вже третій заголовок, безпосередньо пов`язаний з матеріалом і його інтерпритацією.
Іноді після назви публікації в змісті дається ще підзаголовок, що додатково акцентує основну думку або ідею матеріалу. Такий спосіб рубрикацій матеріалу має, з одного боку, активізувати зацікавленість читача, а з іншого – підготувати його до певного сприйняття.
Крім оригінальної системи рубрикації новин, сучасний “Тайм” має ще три фірмові особливості, до яких належать організація дослідження громадської думки, залучення експертів з окремих питань і щорічне призначення “Людини року”. О.Н. Бурмістенко, характеризуючи “Тайм” в 70-і роки, зазначає, що за деякими виключеннями список “людей року” досить добре ілюструє політичну спрямованість і прихильність жірналу.[13]
1.3Принципи обробки і подачі інформаційних матеріалів
Велика ефективність і високий читацький інтерес до матеріалів “часопису новин” визначається, крім форми видання , і цілим рядом журналістських прийомів, серед яких дослідники виділяють три основних: метод “коментованого репортажу”, “груповий журналізм” і своєрідний яскравий стиль подачі матеріалів . Розкриємо сутність кожного з них більш детально.
Групова журналістика. Читач сучасного “Тайму” не може не звернути уваги на величезний перелік редакційних співробітників і кореспондентів журналу, що публікується в кожному номері поруч з “Листом видавця”.У цьому списку вражає не тільки кількість прізвищ (понад 300), але й незвично велика кількість посад і груп, на які поділяються співробітники “Тайму”. Публікація цього списку є передусім зримим підтвердженням існуючої в редакції системи “групової журналістики”-своєрідного методу підготовки і обробки новин, винайденого його фундаторами. У американській літературі для означення цього методу вживається декілька термінів:”groupjournalism”- групова журналістика, “collectivejournalism” – колективна журналістика, “brigademethod” – бригадний метод, “conveyersystem”-поточна система і деякі інші.
В основі розробленої Льюсом і Хедденом моделі лежить передусім незвичний розподіл обов’язків між кореспондентами і літературними співробітниками журналу. Перші повинні присилати в редакцію “сирий” матеріал, чернетки для подальшої редакційної обробки. Їх задача – максимально оперативно зібрати факти, забезпечивши їх по можливості великою кількістю навіть мало значних деталей;”правильно” розпорядитися одержаним “сирим” матеріалом – турбота редакції. Кожний матеріал, що надійшов в редакцію від власних кореспондентів, а також запозичений із щоденних газет, часописів, одержаний від інформаційних агенств, порівнюється з матеріалами на аналогічну тему, отриманими з інших джерел, компілюється в один зведений матеріал літературними співробітниками, доповнюється думками і висловлюваннями фахівців у данній галузі, обростає цікавими супутніми відомостями в так званій “дослідницькій групі”, шліфується під загальний стиль видання старшими редакторами відділів, затверджується на вищому рівні керівництвом часопису і, нарешті, з`являється на сторінках журналу.
Як зазначають дослідники “Тайму”, система групової журналістики виконує ряд функцій в загальному редакційному процесі журналу і має як свої позитивні, так і негативні риси. Матеріали, які готуються бригадним методом, виглядають більш цікавими, авторитетними і компетентними, ніж написане однією людиною. Анонімність “групової журналістики” є причиною повної одноманітності і уніфікації всіх матеріалів всіх розділів часопису – від ”Бізнесу” до “Музики”. Досягнення цього є реальним втіленням девізу творів “Тайму”: “Тайм” пишеться однією людиною для однієї людини”(Timeiswrittenasifbyonemanforoneman) На думку Генрі Льюса, журнал треба створювати так, щоб у читача складалося враження, що весь “Тайм” пишеться однією людиною на одному диханні.
Анонімність “групової журналістики”, за задумом редакції, з одного боку, надає кожному матеріалу необхідну вагу і авторитет: у читача повинно складатись враження, що перед ним не індивідуальна думка однієї людини, яка може помилятися, а думка такої могутньої і авторитетної організації, як корпорація “Тайм-Уорнер”. З іншого боку , анонімність матеріалів допомагає редакції зняти відповідальність з конкретного журналіста при публікації явної брехні, скандальних матеріалів, дозволяє їй безкарно використовувати вбивчий сарказм, зневажливий і єхидний тон для інсинуацій проти окремих осіб, організацій і урядів, неугодних власникам часопису.
У наші дні система “групової журналістики” в основі своїй залишається колишньою, але її намагаються модернізувати, пристосувати до нинішньої ситуації. Редактори стали дозволяти більше “індивідуальних” репортажів і підписаних матеріалів, все частіше стали вступати в “діалог” з кореспондентами на місцях, узгоджуючи з ними перероблені варіанти публікацій.
Коментований репортаж. Кінцевим продуктом конвеєра “групової журналістики” у часопису “Тайм”майже завжди є так званий “коментований репортаж” (в американській журналістиці для позначення цього поняття крім терміну “коментований репортаж” – “interpretative reporting” іноді вживаються декілька інших термінів:”explanatoryreporting”,”indepth journalism”,”intelligent reporting ”,”qualified reporting ” і т.п.)
Коментований репортаж не був винаходом “Тайму”, але саме цей часопис, а також численні радіокоментатори першими використали його на практиці і саме вони в значній мірі сприяли тому, що коментований репортаж став дуже поширеним жанром в усіх засобах масової інформації.
До появи “Тайму” в американській журналістиці існував суворий розподіл на “репортаж” і “коментар”. Вважалося, що коментар – це офіційна думка данної редакції з приводу тих або інших подій, і він повинен публікуватися на особливих редакційних сторінках. Від газетного репортера і кореспондента газетного агенства не тільки не вимагалося пояснювати, що новина означає – йому це катигорично заборонялося. Азбукою будь-якого репортера-початківця було те, що інформація, яку він постачав в редакцію, повинна була відповідати на п`ять наступних питань: хто, що, де, коли і як. Відповідь на питання “чому?” в службові обов`язки не входила.
Коментований репортаж, що з`явився в 30-і рр. 20-го ст. внаслідок нового підходу до подачі новин, являє собою комбінацію інформації і коментарю, звіт про подію, в який органічно вмонтовані оцінки, думки (редакції і експертів-фахівців), політичний, історичний і економічний “фон”; подія в ньому подається в більш широкому інформаційному контексті з прогнозуваннямїї впливу і наслідків.
З самого початку застосування в “Таймі” коментований репортаж став широко використовуватися для тенденційної інтерпретації і подачі новин у вигідному для видавців політичному освітленні. “Створюйте думку!” – завжди вимагав Льюс від своїх корепондентів, літературних співробітників і редакторів. “Покажіть мені людину, що стверджує, що вона абсолютно об`єктивна , - любив він повторювати, - і я покажу вам людину, що займається самообманом”.
Відмінними рисами коментованого репортажу в “Таймі” є драматичний, несподіваний або, навпаки, уявно-спокійний початок і белетризована головна частина матеріалу. Не випадково такий матеріал ніколи не називається “стаття”, “замітка”, “кореспонденція”, “репортаж”. Це незмінно “ньюс стори”- “розповідь про новини.” Створюючи чергову розповідь, “Тайм” часто вживає слова і звороти, які повинні показати читачеві, що за тим або іншим твердженням криються факти, перевірені могутнім механізмом видавничої корпорації; але джерело інформації при цьому залишається неясним і невизначеним. Політика “Тайму” відносно джерела своїх новин залишається незмінною протягом всіх років його існування, про що свідчить хоч би заява одног з відповідальних співробітників часопису, зроблена на початку 90-х років:”Ми не повинні розкривати джерело своєї інформації. Але у випадку необхідності зобов`язані його охарактеризувати”.