Думки і національно-політичні наставлення сучасного гетьманського руху почала була заступати газета „Хліборобський Шлях", яка одного часу злилася була з „Батьківщиною", а пізніш перетворилася в журнал під тією ж назвою. Поодинокі члени цього руху співпрацювали і в органах ФНЄ.
Розвинули свою пресову акцію впродовж тридцятих років, головним чином, також течії, що відбивали совєтофільське і комуністичне наставлення частини українського суспільства. Були це такі газети: „Наша Земля", „Сель-Роб", „Світло", „Наше Слово", „Сила" тощо. Врешті, тижнева газета новоутвореної Української партії праці під назвою „Праця"; тижневик, а потім двотижневик політичної незалежної думки „Рада" (орган послідовників Петрушевича-диктатора); тижнева газета українського міщанства „Слово" та ін. Із загальноінформаційних часописів цього періоду треба згадати спробу видання таких як щоденник „Час", що в 1931 — 1932 рр. виходив у Львові за редакцією М. Голубця, та „Як на долоні" — двотижнева газета, що в кінці 1937 р. почала була виходити у Львові за ред. Ю. Шкрумеляка та О. Боднаровича. Розвинутися і довше вдержатися цій газеті не пощастило, незважаючи на добре задуманий план подавання інформацій для своїх читачів. З причин матеріального характеру вже по кількох числах вона мусила припинити своє існування.
Крім цих часописів з 1930 р. виходила селянська тижнева газета під назвою „Нове село" з додатком „Колосся", як також такі: „Прапор" (1923—1924), „Українська Рада" (тижнева) за редакцією Струтинського, „Слово правди" (1932) та інші.
Окреме місце в житті і розвитку української преси західноукраїнських земель займає створене І. Тиктором видавництво „Українська Преса", оперте на комерційний грунт і розраховане на масового читача. До 1933 р. стояло це видавництво в тісному зв'язку з УНДО. Пізніш відійшло з метою зайняти незалежне, як думалося, загальноукраїнське становище.
Найстаршим часописом цього видавництва був „Новий Час", перше число якого появилося 1.ХІ. 1923 р. Спочатку виходив двічі на тиждень, потім що другий день, а з 1.1. 1932 р. став щоденною газетою. Розвинувши видавничу акцію, почав давати цінні додатки, з яких особливого значення придбала „Історична Бібліотека", в якій появилися такі цінні видання: „Велика Історія України", „Історія української культури", „Історія українського війська", що починаючи з 1934 р., виходила місячними випусками, та „Велика всесвітня історія", яку не дали закінчити події, що наступили з кінцем 1933 р.
Другим масовим часописом цього ж видавництва була ілюстрована тижнева популярна газета під назвою „Народня Справа", що почала виходити з 21.Х. 1928 р. За короткий час став цей часопис одним із найбільш поширених, зібравши понад 30.000 передплатників. Прислужилася цьому, до певної міри, нова практика у виданні часописів, а саме - видача точним передплатникам допомоги за впалу худобу та погорільцям. Цим здобула „Народня Справа" в широких колах жартівливої назви — „коров'ячої газети". Але й крім цих допомог, за час від 1929 р. часопис дав читачам низку добрих книжечок, а з 1937 р. почав видавати бібліотеку під назвою „Рідне Слово".
З кінцем 1932 р. (29.ХІІ) те ж видавництво видає третю газету: ілюстрований двотижневик під назвою „Наш Прапор" з щомісячними книжками „Українська Бібліотека". Від 1935 р. починає виходити при „Нашому Прапорі" квартальник „Аматорський Театр" (драматичні твори для вистав тощо), а в 1937 р. — „Музична бібліотека". Розгортаючи свою діяльність і давши ще часописи для дітей („Дзвіночок") та гумористичний („Комар"), видавництво „Українська Преса" накреслило широкий план на майбутнє, якого з приходом подій кінця 1939 р. вже не судилося здійснити.
Крім згаданих центральних органів, що появилися у Львові, чимало газет інформаційно-громадського характеру виходило впродовж цієї доби також на провінції. Згадати хоч би таку з них як „Український Голос", що виходив у Перемишлі. Там же виходив „Український Бескид". Обидві були подекуди під впливом національно-клерикальних кіл українського суспільства.
У Коломиї, крім згаданого „Авангарду", виходили ще такі тижневі газети : „Радикальний Голос" (1932), „Право Народу", як орган Української народної партії, та „Голос Покуття", який видавала група колишніх членів Радикальної партії, створена в тридцятих роках для поборення діяльності УСРП (Українська соціалістично-радикальна партія) і для внесення до її рядів розладу.
У Тернополі в 1928—1930 рр. виходив „Подільський Голос", народна двотижнева газета для політики, освіти і господарства, яку видавав С. Баран, так само двічі на місяць 1928 р. почав був там же виходити „Громадянин".
У Станіславові почала виходити тижнева газета під назвою „Громадські Вісті" як часопис українського працюючого народу (К. Трильовський). Там же виходив популярний ілюстрований тижневик Українського Народного Союзу під назвою „Селянський Прапор" (1925—1928).
Далі виходили: в Яворові — місячна газета „Українське Слово" (1929—1937), у Бродах — місячна газета „Брідські Вісті" (з 1936 р), у Сокалі — двотижнева газета під назвою „Голос з-над Буга" за редакцією П. Стефанишина (1936—1937), що продовжував традицію органу Ради повітової і виходив під тією ж назвою; у Зборові в 1933-1938 рр. філія Товариства „Просвіта" видавала двічі на місяць „Зборівські Вісті"; Городенка мала свою щомісячну газету, присвячену освітнім і господарським справам, під назвою „Городенські Вісті" (1930) і т. д.
Врешті, мала свій орган Лемківщина, що виходив у Львові двічі на місяць у 1934—1939 рр. під назвою „Наш Лемко" за редакцією історика Лемківщини Ю. Тарновича.
З органів, що виразно стояли на ґрунті чужонаціональних чи угодових інтересів, продовжуючи традиції „Рідного Краю", що виходив в 1920—1923 рр. за редакцією М. Яцківа, виходили такі як господарсько-політична газета табору Пілсудського під назвою „Селянин" та „Недільна Газета" для села і міста.
Не бракувало в цю добу і органів москвофільства. Переживши свій розквіт у минулому столітті, виявило воно себе лише двома органами. Покинувши так зване „язичіє", один з них прийняв для підтримки і ширення ідей „русскости" літературну російську мову. Була це тижнева газета „Русской Народной организации" під назвою „Русский Голос", що почав виходити з 1922 р. Друга — для ширення тієї ж ідеї примушена була прийняти... українську літературну мову. Це тижнева газета „Рус. Сел. Организации", що з 1928 р. почала виходити під назвою „Земля і Воля”.
З часописів українського мистецтва в першу чергу треба згадати такі органи: місячник під назвою „Українське Мистецтво", що його в 1926 р. почав видавати у Львові М. Голубець, та квартальник Асоціації незалежних українських митців під назвою „Мистецтво", що в 1932—1933 рр. виходив за редакцією П. Ковжуна.
Зміст „Мистецтва" складався з творів визначніших українських та європейських митців, як також з праць істориків українського мистецтва. Крім досконалих репродукцій цілий зміст цього квартальника приніс праці таких авторів: В. Січинського, П. Ковжуна, В. Хмелюка та інших, що давали силуету (сильветку) з життя і творчості М. Дольницької, М. Глущенка, О. Грищенка, Ф. Ємця, Ферручіо, Ферраці, О. Усачова та інших, спомини та огляди українського мистецтва, в яких підносилися проблеми нового мистецтва, його завдання тощо; мистецькі фейлетони (М. Бутович, М. Рудницький), рецензії і хроніка.
Поруч із цими органами образотворчого мистецтва впродовж цієї доби виходили також часописи, присвячені музиці, театру, хору тощо. Були це такі часописи: „Аматорський Театр", що появився у Львові 1925 р. як додаток до „Народньої Просвіти"; „Музичні Вісті", що їх видавала 1934 р. „Музична Накладня"; „Торбан"; місячник Союзу українських професійних музик під назвою „Українська Музика", що виходив (1937) у Львові за редакцією 3. Лиська; місячник для організації українських хорів під назвою „Боян", що його видавало Співоче Товариство „Дрогобицький „Боян" (Львів-Дрогобич, 1929-1930).
До мистецьких органів треба віднести місячник „Світло і Тінь", що його в 1933-1936 рр. видавало Українське Фотографічне Товариство у Львові, як також і двотижневик, присвячений кіновому мистецтву, що його в 1930—1934 рр. видавала у Львові С. Куликівна під назвою „Кіно".