На перших порах князь Іван зберігав культурну працю свого великого батька і Захар Копистенський в своїй «Палинодії» ще міг написати про нього: «народ свой Росскій любил, православную веру отцев своих величал... Тестамент пресветлого родителя своєго сохранил, веру благочестія нашего побожне поважаючи, во вшеляком покои заховывал до смерти». Хвалить Копистенський князя Януша вже навіть за те, що він народові свойому «утисков и гвалтов жадных не чинил» [* Русская Историческая Библіотека. Т. IV. С. 1139], — і то вже була заслуга... Але разом з тим Копистенський записав і найбільшу провину старого кн. Констянтина: батько не вчив сина. Януш «частокрот мовлял: «Гды бым, мовит, пред тым в молодых литах о релегіи Грецкой и о Церкви Всходней ведал то, што теперь в том моим веку вижу и знаю, теды некгды бым не был сполечником костела заходнего...» Єсть много свидков живых, которыи частокрот слова тыи слыхавали» [* Там само. С. 1140].
Як би там не було, але князь Януш ніколи не проявив своєї ініціативи в справах друкарських, -і друкарство остріжське помалу завмерло. Десь 1611 р. якийсь вихованець Остріжської школи ще виготовив був до друку книжку: «Книга блаженнаго Феодора, нарицаємаго Авукара», з похвалою архімандритові дерманському Ісаії Балабану, але книжки цеї вже не видрукували... Лише єдину книжку (але вже не полемічну) видрукувано за князя Януша, — це Часослов, що 1612 р. вийшов у світ в двох частинах: Часослов і Місяцеслов; над цею книжкою учителі остріжські ще досить попрацювали, про що вони оповідають в передмові: «Й то теж видати маєш, иж в том выданью зводу грецкого найболше наслидовано». Ось цей Часослов і був лебединою піснею Остріжської друкарні.
Дослідники наших стародруків часом ще зазначають: «Книга Никона Чорныя горы», ніби вийшла 1640 р. в Острозі. Але сама книжка не має ані дати, ані зазначеного мтця, а тому таке твердження — плід непорозуміння. Іван Огієнко досліджував цю книжку по примірнику Національного Музею у Львові № 604; на його погляд, це південно-слов’янське видання, про що свідчить правопис та система наголосу (напр. глáвизнá, вáсиліá), і при тому чи не видання друкаря Івана Хведоровича, бо тут заставки та кінцівки однакові з такими ж Апостола 1564 р. та 1574 р. Можливо це друк Хведоровича. коли він пробував десь у Валахії
Князь Януш Остріжський помер 19 вересня 1620 р., на 66 році життя, помер, не лишивши по собі мужеського наслідства. Над величезними добрами остріжськими запанувала донька Костянтинова — княгиня Анна Алоїза Ходкевичева, вже фанатична римо-католичка. Вона скоро зруйнувала всю працю свого «схизматика»-батька; 1624 р. Остріг «пришол во строєніє Єввина племени», — княгиня Анна, на місце української Академії, заклала в Острозі вже єзуїтську католицьку колегію, з відповідною бурсою при ній...
А що ж сталося з славною Остріжською друкарнею? Докладних та точних відомостей про це ще не маємо. Звичайно панує думка, ніби Остріжську друкарню княгиня Анна передала єзуїтам, а ті перелляли її на польську.
Але єсть і друга думка про кінець славної Остріжської друкарні. З давнини існує в Києво-Печерській Лаврі переказ, ніби Печерська друкарня зачалася від друкарні Остріжської. 1894 р київський вчений їв. Каманин в «Кіев. Стар-», основуючись на виданій А. Соболівським приготовленій в Острозі до друку книжці «Книга блаженнаго Феодора, нарицаємаго Авукара» 1611 р., висловив думку, що архімандрит Дерманський Ісаія Балабан продав 1613 р. Єлисею Плетенецькому до Києва не тільки Стрятинську друкарню, але — з дозволу князя Януша — також друкарні Остріжську та Дерманську. Думка ця має підтвердження в тім, що київські першодруки справді мають деякі ознаки друкарні Остріжської. [ Порівняння київських першодруків з остріжськими показує, що справді остріжські та дерманські прикраси (заставки, кінцівки, ініціали) повторюються в перших київських виданнях; в меншій мірі те ж треба скязати й про шрифти.] Але справа ця ще мало досліджена.
Як би там не було, а 1648 р. козаки, розбивши польське військо Д. Заславського, взяли Остріг, і зараз же костел та єзуїтську колегію, а разом з ними й друкарню з книжками та архівами «пустили із димом до неба».
Значення Остріжської друкарні в історії українського життя — величезне. Це була найперша постійна друкарня на українській землі, бо друкарня братська Львівська розпочала свою постійну працю лише з 1591 р. Остріжська друкарня працювала більше 35 років і видала понад 26 книжок. Увесь той час Остріг був найсвітлішим центром української культури, і та його діяльність — це окрема доба в нашій історії. Видання остріжські увесь час користались на Вкраїні заслуженою пошаною. Ще навіть 1728 р. ігумен Сумського монастиря Єфрем «хулил книги Московской печати, предпочитая им Острожскія изданія».
Величне значення Остріжської друкарні в обороні українського народу. В той час, коли «никтоже может стати противу ярости» ворога, в той час Остріжська друкарня зайнялася полемічними виданнями. Остріжська друкарня сміло боронила український народ, і навіть брала під свою оборону цілий православний слов’янський світ, бо друкувала свої книжки на користь «всим, которыє где бы то ни было обретутся говорящими словенским языком и исповедующим православную виру».
Остріжська друкарня виразно служила на користь лише свойому народові, книжки видавала часто українською мовою і цеї діяльності її ніколи не забуде український народ.
На жаль, не багато знаємо певного про цю таку важливу для нас друкарню; великий пожар міста Острога 1648 р. понищив багато історичних залишків, а разом з ним й слідів з колишньої друкарні; а пожар 1821 та 1889 рр. доїв і те, що було лишилося.
Про Остріжську друкарню писали багато дослідників, але доброї наукової праці про саму друкарню ще не маємо й досі — не принесла цього й спеціальна (компілятивна) робота А. Сілецького.
Висновки
Острозька Біблія як пам'ятка культури привертала до себе увагу багатьох видатних українських дослідників. Серед них передусім варто вказати на І. Огієнка, який був не лише відомим вченим, а й видатним діячем українського «національного відродження».
Саме він здійснив перше комплексне дослідження цієї пам'ятки. Його перу належить розвідка «Острозька Біблія 1581 року», що побачила світ у 1931 р. Увага І. Огієнка до Острозької Біблії, а також до історії Острога та роду князів Острозьких пов'язана як з певними інтересами дослідника, так і з деякими моментами його біографії. Річ у тім, що І. Огієнко бував в Острозі, тут він закінчив гімназію.
У цій розвідці І. Огієнко спеціяльно звертає увагу на те, що в XVI ст. починають формуватися національні мови. І Україна в цьому пляні не була винятком. Відповідно, з'являються переклади біблійних текстів народними мовами. «Цього ж часу, — пише дослідник, — підо впливом Реформації упала колишня така міцна ідея про ідентичність мов Церкви й літератури, наслідком чого повстала нова українська літературна мова, вже сміло оперта на живій народній мові».
Посилаючись на передмову до Острозької Біблії, написану від імени В. Острозького, І. Огієнко говорить про ролю цього мецената в її виданні. Він вважає, що князю з Росії передали Геннадієву Біблію. До думки взяти для видання Острозької Біблії саме її князя ніби підштовхнули московські емігранти, зокрема Андрій Курбський. Однак, як справедливо зазначає дослідник, текст Геннадієвої Біблії не був якісним. Довелося звертатися до інших текстів. Тому для укладання Острозької Біблії використовувалися південнослов'янські, а також грецькі й латинські тексти.
За основу, вважає І. Огієнко, острозькі редактори взяли грецький текст — Септуагінту, не надавши єврейському тексту великого значення. З одного боку, це було виявом традиційного підходу, оскільки Септуагінта вважалася канонічним текстом. З іншого, «такий погляд підказали ті греки, що тоді пробували в Острозі, а їх була більшість в острізькому осередкові. Це був вияв грецького націоналізму, а не наукове ставлення». І.Огієнко вказує на складність і тривалість підготовки Біблії до друку. Зрештою, 1581 р. вона побачила світ. «Це була, — відзначає він, — величезна подія не тільки в історії української культури, але і в культурі загальнослов'янській, бо це ж була найперша кирилівська друкована Біблія».
Спеціяльно звертає І. Огієнко увагу на мову цього видання: «Острізьку Біблію "видрукували церковнослов'янською мовою, хоч тоді, як знаємо, серед українського народу був певний рух за переклад Св. Письма на живу мову. Острізька Академія зрозуміла грізний стан не тільки своєї Церкви, але й Церкви усіх слов'ян, і тому вирішила дати книжку загальнослов'янську, дати таку Біблію, яку прийняли б без застереження всі слов'яни. А через це не могло бути й мови про видання Біблії з такою ціллю в живій місцевій мові» Дослідник дотримується думки, що до видання такою мовою В. Острозького заохочували московські емігранти.
Уже в іншій роботі, «Історія української літературної мови», І. Огієнко твердить, що така настанова російських емігрантів мала погані наслідки для розвитку української народної мови: «.. відомий московський друкар диякон Іван Федорович..., друкар перших книжок українських, виступав проти живої мови, і в свої друки свідомо вносив московські наголоси...» Все це в кінцевому підсумку призвело до того, «що в нас ані один старий переклад Святого Письма, — а було їх рясно! — видрукуваний не був, а це сильно затримало розвій літературної мови в масах».
Та все ж І. Огієнко змушений був відзначити певне наближення мови Острозької Біблії до тогочасної української: «Острізькі коректори добре знали, що широке громадянство не розуміє вже старої церковнослов'янської мови, а тому часто змінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми на нові.
Через це Острізька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої».