«На сьогоднішній день на українському телебаченні поруч з небагатьма вдалими та цікавими програмами, все ширше приходить захоплення чужою масовою культурою (російською та західною). Наслідки такого явища не можна назвати позитивними, оскільки невідповідність світосприйняття, певних суто національних характеристик спричиняють у молодого покоління психологічні розлади самосвідомості. Телеефір пропонує глядачам західний тип героя, безжалісного, цинічного, але який завдяки саме цим якостям досягає успіху. Такий погляд на життя не може не позначитися на психічному сприйманні навколишнього світу дитини. Ось чому завданням телевізійних працівників, а особливо журналістів, повинно бути виховання дітей на ґрунті національного патріотизму» [35, с.139 ].
Чесність, доброта, людяність мають протистояти на екрані жорстокості, байдужості. Телебачення повинне навчити дитину думати, робити вибір на користь добра. Особливо це стосується публіцистичних та розважальних передач. Зараз для дитини потрібні якісно нові передачі, які б допомогли малечі знайти своє місце у суспільстві, стати повноцінною особистістю. Досягти такої мети можна, сповідуючи певні принципи, використовуючи спеціальні методи виховання.
Першим з них є — пряме навчання цінностей, яке передбачає застосування декількох послідовних прийомів: засвоєння інформації через пояснення, розповіді, лекції на моральні теми, запам'ятовування, відтворення. Продуктивним прийомом є пояснення і керована дискусія, які проектують моральні принципи. Цікавою і корисною є ролева гра, під час якої учень уявляє себе в певній соціальній ролі.
«Не менш ефективним методом виховання є опосередковане навчання повноцінному сприйняттю вартостей. Це художні та мультиплікаційні фільми, відео кліпи і навіть рекламні ролики. Саме вони формують у дитини стереотипи поведінки, зразки краси, престижу. Важливо, щоб ці телевізійні продукти не спотворювали уявлення про моральні вартості. Цілком придатними для ТБ є такі виховні методи як навіювання, навчання, переконування, схвалення та осудження. Часто ці методи взаємодіють, переходячи один в інший» [35, с.145].
Метод навчання має спільні риси з методом впливу або переконання. Застосовуючи його, дитині пропонується пережити в процесі діяльності певний елемент поведінки. Тому телевізійні матеріали повинні ґрунтуватися на позитивно забарвлених фактах реального життя. Навіть говорячи про негативне, журналіст повинен наповнювати матеріал оптимістичним настроєм, відчуттям того що погане мине, і все прийде до ладу.
Щодо методу переконання, з його допомогою глядачеві передаються морально-етичні ідеї та правила переконання в їх вірності. Але цей метод повинен використовуватися тонко, ненав'язливо, без постулювання штампів, усім відомих істин.
Метод схвалення й осудження теж слід використовувати дуже обережно, не нав'язуючи дитині, певних думок, а лише підводити її до міркувань, дозволяючи зробити власні висновки.
На жаль, сьогодні на українському телебаченні більше уваги приділяється розважальній, аніж виховній функції. Але слід пам'ятати, що навіть розвага виховує. Тому у дитячому телепродукті повинні гармонійно поєднуватись розважальне виховання й інтелектуальна наповненість. Створюючи нове ТБ, необхідно враховувати, що дитину треба вчити мислити цікаво й не ординарно [35, с.147].
Зважаючи на усе вище сказане, журналіст повинен відчувати усю свою відповідальність перед молодою аудиторією, розуміти свою мету, а не робити програму заради самої програми. Бо тільки професійне, високоморальне телебачення зможе виховати людину високодуховну, зрілу, яка у подальшому житті зможе відстояти свою думку та ідеали.
Освітня функція
Сучасна людина живе в епоху грандіозних перетворень цивілізації, основна особливість якої – «зростання ролі інформації й інформаційних комунікацій, створення єдиного інформаційного простору. Минуле покоління інформацію запам'ятовувало й відтворювало, а сучасній людині доводиться самостійно відбирати необхідний матеріал і знання з її величезного потоку. Саме тому сучасних дітей необхідно вчити самостійно орієнтуватися в цьому інформаційному полі» [59, с.380].
Освітня функція телебачення передбачає не лише формування знань та вмінь, але й і формування особових якостей, світогляду дитини. Одночасно з освітою, цей процес реалізує й виховну функцію телеглядачів, формуючи їх переконання, етичні, трудові, естетичні погляди, переконання, систему ідеалів, стосунків, потреб, фізичну культуру, тобто сукупність якостей особи, характерних для людини соціалістичного типа.
Сьогодні особливо помітна відсутність освітньої функції на українському телебаченні, яке існує за рахунок рейтингів та рекламних прибутків. Освітня роль ЗМІ тісно пов'язана з їх функцією соціалізації.
Рекреативна функція
«Рекреація (від лат. recreatio - відновлення) - відпочинок, відновлення сил людини, витрачених у процесі праці. Більшість рекреативних телепрограм, по суті, лежать за межами журналістики. Чисто розважальна продукція (відео кліпи, комедійні фільми, телепередачі.) створюється, як правило, спеціалізованими телекомпаніями. Журналісти іноді беруть участь у таких програмах у ролі ведучих, а також редакторів» [ 33, с.159].
Хоча розважальний блок телепрограм посідає перше місце у сітці віщання телеканалів та вважається найоб'ємнішим у відсотковій кількості, відношення до цієї функції завжди було неоднозначним. Деякі вчені, такі як П. Лафарг, Н.Я. Данилевський, С.Г. Струмилін, Б.Г. Ананьєв схильні ставитися до неї, як до невід'ємної частини культури, необхідної для задоволення найважливіших людських потреб. Інші, такі, як, наприклад, В. Беньямін у роботі «Твір мистецтва в епоху його технічної відтворюваності» уважають розвагу негативним явищем, тобто негативним різновидом соціального поводження, куди окрім сучасного мистецтва входять кіно з телебаченням. Деякі соціологи, подібно Ж. Дюмазедье, розглядають рекреативну функцію, лише через призму дозвілля, деякі – як щось більше глобальне, як своєрідний прошарок культури, що володіє унікальними, властивими тільки їй властивостями.
Головною особливістю розважальних передач є орієнтація їх на виконання вузького кола специфічних функцій, у зв'язку із чим, власне кажучи, теоретики й виділяють розважальні програми в окрему групу. Передачу можна назвати розважальної, якщо вона задовольняє наступні глядацькі потреби:
- одержання задоволення, позитивних емоцій ;
- зняття напруги (рекреація й релаксація), редукція тривоги;
- відхід від реальності;
- азарт;
- емоційне осмислення комічного (гумор) [1]
Розважальні передачі – є важливим елементом соціального регулювання й, тим більше, соціальної інтеграції. І кожна з них у вмілих руках журналіста, здатна зробити більше, навіть ніж науково-популярна програма.
Функція соціалізації
«Під функцією соціалізації розуміється передача культурних здобутків, засвоєння дитиною норм, цінностей, зразків поведінки, що дозволяють їй адаптуватися до соціальної дійсності. Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптації) і самоствердження людини в умовах конкретного суспільства» [42, с.174].
Соціальна ситуація розвитку дитини в Україні, як і в багатьох країнах пострадянського простору, сьогодні відрізняється високим ступенем драматизму: економічні труднощі, політична нестабільність, дегуманізація суспільних зв'язків і криза родини, соціальне сирітство та криміналізація суспільства – сучасна епоха «культурного вибуху» висуває підвищені вимоги до фізичного, психологічного, морального й духовного здоров'я маленького громадянина, приреченого виживати в таких умовах [33, с.184].
«Найважливішими ознаками несприятливої соціальної ситуації для зростаючої особистості є руйнування уставлених протягом тисячоліть природних інститутів соціалізації – родини та дитячого співтовариства, зміна морально-психологічного клімату в суспільстві, вплив засобів масової інформації, зокрема, реклами» [33, с. 185].
«Соціалізація - це процес засвоєння індивідом протягом усього його життя певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, до якого він належить» [ 32, с.79].
Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять і навичок, на ґрунті яких складається її повсякденне життя.
Отже навчальний, розважальний, виховний вплив телебачення на дітей сьогодні є досить актуальним. Простіше кажучи, за допомогою передач і мультфільмів дитина вивчає навколишній світ. Завдяки тому, що дитячі телепрограми є важливим джерелом інформації, у дитини формується і розширюється знання про світ. У зв'язку з цим, саме зараз серед важливих і пріоритетних завдань суспільства в число перших слід включити відродження дитячого освітнього, учбового телебачення й розвиток освітніх мультимедійних телевізійних технологій. Відомо, що навчально-виховні програми впливають на дітей, розширюють коло їхніх пізнань та доповнюють знання, що одержані ними у школі. Ці програми більш привабливі для дітей у порівнянні з методами, що використовуються в шкільних закладах, тому що дитяче телебачення має можливість розвивати здатність маленьких дітей до творчості. Це здійснюється шляхом зупинки кадрів і порівнянь, приведення приклада, питання, спонукання мислення, уяви й спонукання до творчості взагалі [75, с. 324].
Однак необхідно брати до уваги, що в міру дорослішання дитини виховна й навчальна роль телебачення знижується. Крім того, у сьогоднішній ситуації постійної боротьби за українізацію, дитяче телебачення можна розглядати як ще один зі способів пропаганди мови.