Міністерство освіти і науки України
Дрогобицький педагогічний ліцей
Кафедра гуманітарних дисциплін
Реферат
«Українська мова у медіапросторі»
Виконала
учениця групи Г-2
Стахнів Софія
Керівник
Мосевич І.Д
Дрогобич 2010р.
Вступ
Українська мова – це національна мова українського народу та державна мова України. Питання мовної культури українського медіапростору на сучасному етапі формування України як суверенної держави є дуже актуальним тому, що мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу. З мовної культури починається сама держава.
Як зазначають дослідники, електронні ЗМІ сьогодні є найдоступнішим засобом одержання культурної інформації для широкого загалу населення України. Незважаючи на надання українській мові державного статусу, особливих зрушень у сфері мовної культури немає. Нинішню мовну ситуацію в Україні на сучасному телебаченні слід розглядати як результат незавершеного асиміляційного процесу перетворення україномовної спільноти на російськомовну, що здійснюється з метою цілковито розчинити український етнос і знищити Українську націю. Споріднені мови займаються не взаємозбагаченням, а взаємознищенням” Здебільшого так і є. Це іще раз нагадує, що нам треба пильніше дбати про чистоту й збереження нашої мови, не занехаювати питомі корені її джерел. А вони щодня й щохвилини замулюються суржиком.
Електронні ЗМІ, зокрема радіо та телебачення, які базуються на усному мовленні, є одним з важливих і природних факторів мовних змін. Мова взагалі є динамічною структурою, яка розвивається за своїми внутрішніми законами, проте не без впливу зовнішніх, позамовних чинників. Засоби масового інформування для передачі інформаційних повідомлень різних за жанром і змістом вимагають лексики різної за семантикою та стилістикою. Зберігаючи культуру мови і мовні традиції, все ж потрібно позитивно сприймати такі явища, як колоквілізація і сленгізація, які свідчать не про що інше, як про реальне функціонування і розвиток мови в суспільстві. Добре було б, аби зміст діяльності ТБ був найоптимальнішим найперше у пізнавальному і об’єктивному сенсі, а грамотність висловлювань ведучих і гостей була не проблемою, а приємним бонусом для глядачів. Наголошую ще, що ніколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, і тільки той хто справді прагне й хоче досягти успіху у чомусь, має найбільше шансів це зробити. Плекати мову потрібно і боротися за її чистоту також, тож не забуваймо, що ми – українці і це наш незмінний святий обов’язок.
Загальна характеристика музичного телеефіру України у 2007 році
Як зазначають дослідники, електронні ЗМІ нині є найдоступнішим засобом одержання культурної інформації для широкого загалу населення України. Стрімка ж розбудова мережі телеканалів і радіостанцій у пострадянській Україні зумовила істотне урізноманітнення музичного теле- і радіоефіру, наявність в електронному медіапросторі широкого жанрового і тематичного спектру музичних програм, а отже й широкого спектру культурних пропозицій. Зокрема, знаменням часу стала поява спеціалізованих («нішевих») вітчизняних музичних і культурологічних телеканалів і радіостанцій, досвід і перспективи роботи яких потребують окремого ретельного аналізу. До того ж, за доби суспільної трансформації сфера електронних ЗМІ перетворилася на показову «лабораторію» ринкових реформ, становлячи нині потужну культурну індустрію, де провідну роль відіграють недержавні форми власності. З огляду на це, музичні телеканали стали, з одного боку, барометром конкурентноздатності української національної музичної культури в електронному медіапросторі, з іншого – показником культурно-мистецких уподобань вітчизняної бізнес- і політичної еліти (передусім, власників та спонсорів електронних ЗМІ та студій-виробників, замовників і спонсорів певних музичних програм). Спостерігається й поступове збільшення в останні роки (2005-2007) частки продукції власного виробництва українських телеканалів, коли ще помітніше зросла частка передач українською мовою (головно за рахунок дублювання російських та американських фільмів, мильних опер тощо).
Найвідчутніше результати «націоналізаційних» зусиль проявилися на музичних телеканалах (M1, OTV, Enter-music), де частка української музики зросла з 10-15% до 35-50%. Фактично за останні 15-16 років відбулося становлення національного телебачення як такого. Важко не погодитися із відомими дослідниками, що за доби СРСР “...українського телебачення як такого не існувало... На державний канал, що транслював свої передачі з Києва, перемикалися здебільшого тільки в ті години й хвилини, коли показували цікавий фільм... Офіційна хроніка, як і раніше, переважно дублювала московські новини, цікавих авторських передач практично не існувало”. Що ж до перших пострадянських років, то “московське (тепер російське) телебачення ще довго утримувалося на теренах України. Лише починаючи з 94-го його рішучіше починають тіснити українські виробники” Не є винятком і становлення українського музичного телебачення. Про важливість музичного телемовлення в медіа просторі пострадянської України свідчить хоча те, що низка музичних телепроектів і їхніх творців за підсумка ми 2006 року були відзначені головною в нашій державі премією в царині телемовлення «Телетріумф»: У номінації "Дитяча програма" - телепрограма Хочу, бути зіркою (ТРК "Студія 1+1"); у номінації "Розважальна програма" телепрограма "Шанс" (телеканал «Інтер» - АОЗТ Українська незалежна ТВ-корпорація); у номінації „Телевізійний дизайн”-О.І.Захарова за оформлення зимового ефіру на каналі "1+1" («Новорічний карнавал», ТРК "Студія 1+1")
Але чи досягло національне музичне телебачення рівня, гідного ТВ-індустрії високорозвинених країн світу чи навіть Росії? Якою мірою воно українським національним телебаченням, наскільки адекватно воно відображає культурні процеси в Україні? Які риси і тенденції свідчать про його рух у бік європейських стандартів національного інформаційного простору? Спробуймо відповісти на ці запитання, проаналізувавши стан музичного мовлення на основних телеканалах України у минулому 2007 році.
За даними Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, станом на 1 січня 2008 р. в Україні налічується 1422 телерадіоорганізації, з них ліцензію на телемовлення мають 383 телерадіоорганізації різної форми власності. У свою чергу, 63 з-поміж останніх одержали право мовлення по всій території України. Спираючись на відомості, що містяться у Державному реєстрі телерадіоорганізацій України. Незважаючи на «розквартированість» у Києві переважної більшості ТРК у Києві, все ж столиця не є в цьому плані монополістом. Хоча, за даними Представника Нацради у Києві, всі регіональні ТРК, що мають право на загальнонаціональне мовлення, здійснюють його з київських передавачів. Всі телерадіокомпанії, а також ТК «Тоніс» є ефірними, а отже мають потенційно більшу глядацьку аудиторію, ніж кабельні канали. Нагляд за діяльністю українських ТРК здійснює Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення. Основні напрямки нагляду - дотримання норм суспільної моралі, дотримання мовного законодавства, використання і зміст реклами, змістове наповнення телеканалів. Результати щорічних перевірок ТРК Нарадою подаються у розгорнутих щорічних звітах її регіональних представників. Зокрема, у звіті Представника Нацради по м.Києву за 2006 рік, зокрема, зазначено:
Щодо дотримання мовного законодавства і законодавства про ЗМІ України
«Внаслідок того, що компанії почали випускати більше власних україномовних передач, відсоток оригінальної державної мови в ефірі провідних телеканалів значно зріс і становить у середньому близько 75%. У 2006 році передачі іноземного виробництва переважно озвучені українською мовою, але лише близько 30-40% фільмів іноземноговиробництва перекладаються державною мовою» 14 липня 2006 року було підписано Меморандум між Національною радою та телекомпаніями про співпрацю, спрямовано на розбудову телеінформаційного простору держави. Так, ст. 5 цього документу була спрямована на виконання ст.9. А саме: „Сторони усвідомлюють необхідність виконання законодавства у перехідний період, тому забезпечують дублювання українською мовою іншомовних аудіовізуальних творів, з поступовим переходом, на заміну титрування, до повноцінного дублювання державною мовою у такі строки: з 1 жовтня 2006 року для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою має становити не менше 50 відсотків загального обсягу добового мовлення, до якого не зараховується титрування, при цьому частка дубльованих українською мовою іншомовних аудіовізуальних творів не може складати менше 50 відсотків від загального добового мовлення іншомовних аудіовізуальних творів; з 1 грудня 2006 року для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою має становити не менше 65 відсотків загального обсягу добового мовлення, до якого не зараховується титрування, при цьому частка дубльованих українською мовою іншомовних аудіовізуальних творів не може складати менше 65 відсотків від загального добового мовлення іншомовних аудіовізуальних творів; з 1 лютого 2007 року для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення, до якого не зараховується титрування, при цьому частка дубльованих українською мовою іншомовних аудіовізуальних творів не може складати менше 75 відсотків від загального добового мовлення іншомовних аудіовізуальних творів” Повний текст Меморандуму див. на Інтернет-сторінці http://www.nrada.gov.uа