БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА
З ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети «Волинь»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКА І ПЕРІОДИКА В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
1.1. Суспільно-політичні погляди Уласа Самчука
1.2. Легітимність української періодики 1941-1944 років
РОЗДІЛ 2. УЛАС САМЧУК І ГАЗЕТА «ВОЛИНЬ» (1941-1944роки)
2.1. Часопис «Волинь»
2.2. Тематика передовиць Уласа Самчука
РОЗДІЛ 3. ТВОРЧІ ВЗАЄМИНИ УЛАСА САМЧУКА
3.1. Подорожево-репортерська публіцистика
3.2. Газета «Волинь» і Т.Осьмачка, О.Теліга, О.Ольжич
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність дослідження. Процес національного відродження, що посилився в Україні на поч. 90-х років XX століття, закономірно викликав потребу відновлення цілісної та об'єктивної картини нашого письменства. Відтак у посттоталітарних умовах з'явилася можливість внести суттєві корективи у вивчення літературного процесу, що пов'язано з уведенням у широкий науковий обіг творчого доробку тих митців, на чиї імена довгий час було накладено табу. Одним із таких письменників є Улас Самчук — обдарований прозаїк, публіцист, чия творчість припала на складний період у вітчизняній історії та у розвитку української літератури.
Актуальність дослідження зумовлена, по-перше, потребою комплексного і науково-об'єктивного вивчення публіцистичної спадщини У.Самчука творчість якого за умов тоталітарного режиму була вилучена з досліджень літературного процесу; по-друге, браком ґрунтовних системних досліджень жанрово-стильових особливостей передовиць письменника; по-третє, суперечністю ряду положень самчукознавства, різнорідністю трактувань і дискусійністю окремих висновків, передовсім, пов'язаних з питаннями політичних переконань митця, що вимагає подальшого всебічного аналізу.
Мета роботи – проаналізувати творчу діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах часопису «Волинь».
Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
- проаналізувати суспільно-політичні погляди У.Самчука;
- дослідити легітимність української періодики (1941-1944років);
- охарактеризувати газету «Волинь»;
- з'ясувати тематику передовиць Уласа Самчука;
- простежити творчі взаємини У.Самчука(1941-1943)
Об'єктом дослідження є газета «Волинь».
Предметом дослідження є творча діяльність та взаємини У.Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети «Волинь».
Методи дослідження. Метод аналітичної і синтетичної критики джерел та наукової літератури. Застосовувався також хронологічний та порівняльно-історичний методи аналізу подій та процесів, пов’язаних із формуванням та еволюцією суспільно-політичних поглядів У.Самчука, вплив його громадсько-політичної діяльності на розвиток української національної свідомості. Здійснювалось їх поєднання з біографічним методом дослідження.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані у лекційних курсах із історії української літератури XX століття, при проведенні семінарських і практичних занять, спецкурсів і спецсемінарів «Українська література письменників-емігрантів», при написанні курсових і дипломних робіт студентами-філологами.
РОЗДІЛ 1
ПОЛІТИКА І ПЕРІОДИКА В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
1.1. Суспільно-політичні погляди Уласа Самчука
Укладення пакту Молотова-Ріббентропа, двох тоталітарних режимів, нацистського і сталінського, початок Другої світової війни хронологічно співпали з кризою та розколом в ОУН. Між членами Проводу українських націоналістів (ПУН) (А. Мельник, М. Капустянський, Р. Сушко, Я. Барановський, О. Сеник-Грибівський, М. Сціборський та ін.) і молодими діячами, що прибули з України чи перебували там (С. Бандера, Я. Стецько, Р. Шухевич, Ю. Тимчій-Лопатинський, С. Ленкавський та ін.) виявились розходження щодо обраної організацією тактичної і стратегічної лінії. С.Бандера та його прихильники поставили перед ПУН вимогу звільнити політику ОУН від орієнтації на одну зовнішню силу (зокрема, на Німеччину, хоча можливість майбутньої співпраці з нею не відкидалась зовсім), встановити контакти із західними державами, віддати перевагу боротьбі власне в Україні шляхом загальної революційної акції, незалежно від міжнародної обстановки чи втрат, змінити деяких членів Проводу українських націоналістів(ПУН), що втратили в їх очах довіру. А.Мельник та інші члени ПУНу схилялись до більш поміркованої позиції.
10 лютого 1940 року було сформовано революційний провід ОУН, керівництво яким довірено С.Бандері. З того дня існували дві різні українські націоналістичні організації: ОУН (цю назву затримали прихильники А.Мельника) та ОУН(сд) (самостійників-державників, так назвали свою організацію сторонники С.Бандери). В історіографії, однак, прижилися умовні назви ОУН(м) та ОУН(б) [21,с.3]. Ці організації мали однакову мету — Українська самостійна соборна держава, але в площині практичної діяльності найчастіше протистояли одна одній.
«...Ми йшли від поразки до поразки, — писав згодом про згадані події Улас Самчук. — «Пацифікація» у Польщі, ліквідація України Хвильового, розгром за Карпатами, нарешті, «простягнута рука старшого брата» і «возз'єднання». Удар за ударом! Виховані на ударах, ми були на них загартовані... Це було в програмі наших операцій, ми їх чекали. Але ось несподівано, на початку сорокових років, ще один удар: сливе за одну ніч не стало нашої ОУН, а на її місці постали «мельниківці-бандерівці»... Всі мої товариші швидко «визначалися» і «вибирали фронти». Для мене це невиразна дилема. Дякуючи Ольжичеві, більшість нашої молоді залишається на старих позиціях, тобто при мельниківцях. Повний скепсису, протесту, невдоволення, я вибрав таки Ольжича. Не з переконання, що ці ліпші, а з нехоті до подібних бунтів засадничого. На мою думку, це брак політичного принципу» [17,с.50]. Таким чином, Улас Самчук, внаслідок як політичних переконань, так і особистих симпатій, залишився в колі діячів культурної реформи ПУНу.
Серед її завдань у цей час значилось щотижневе обслуговування матеріалами таких видань як «Українське слово» (Париж), «Наш клич» (Буенос-Айрес), «Новий шлях» (Вінніпег), «Хлібороб» (Бразилія), «Націоналіст» (США), дослідження політичного і культурного життя в УРСР та періодичні огляди з цього питання [43,с.31-32].
Перший друкований публіцистичний виступ Уласа Самчука, спрямований проти комуністично-радянської системи, «Увага-гачок!» з'явився майже одночасно в «Українському слові» [74,с.56] та «Пробоєм» [74,с.66]. Приводом до публікації стала зміна вищого партійно-державного керівництва УРСР (усунуті С. Косіор, П. Постишев, М. Хатаєвич, М. Попов, натомість прийшли М.Хрущов, М. Бурмистенко, Д. Коротченко, Л. Корнієць та ін.) [43,с.131], що львівське «Діло» оцінило як рішення змінити попередній курс і «не гнобити все націоналістичне українське в Україні». Улас Самчук зауважив на це, що «наївність великої частини українства безмежна. Ніякі роки, ніякі Крушельницькі, ніякі Соловки не в стані спалити цієї найтривкішої риси простодушної хохлацької душі». Далі він наголосив на головній, на його думку, причині чистки партійно-державних кадрів в УРСР: «Вони стались..., коли над світом, а особливо над СРСР, нависла хмара війни. Вони стались майже в дванадцятій годині, коли треба щось робити: ліквідувати українство по царському способу, чи обдурити його по способу ленінському». «Все, що робиться тепер, було колись, - продовжує Улас Самчук. - Українець, що цього не розуміє, не думає, або не має чим думати. Ми ж переконані, що Москва вибрала для «своєї зміни» надто пізній час. Не всі з нас звоушуються тепер «мовою», чи закінченням прізвища. Тут діє вже покоління, що виразно бачить і знає мету, бо Україна для них не мовою і не словами писана» [1,с.7].
Треба підкреслити, що після укладення пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 року) виступати в еміграційній пресі зі статтями з виразно антирадянським змістом (а такою і була стаття Уласа Самчука) стало небезпечно. Начальник гестапо Мюллер надіслав з цього приводу листа всім постам поліції та інспекторам служби безпеки і розвідки Німеччини, який забороняв організаціям емігрантів і їхнім членам на території Рейху (в т.ч. українським) «виражати усно чи письмово вороже ставлення до Радянського Союзу...» [10,с.56-57]. За українською націоналістичною пресою, в тому числі «Українським словом», контроль був особливо прискіпливим [3,с.5]. За цих умов позиція, зайнята Уласом Самчуком, межувала з небезпекою переслідувань зі сторони німецької влади. У спогадах він пише про зацікавлення його особою з боку гестапо, виклики для допитів [44,с.81].
Зауважимо, що через це перейшли всі видатні діячі українського націоналістичного середовища, частина, яких пізніше була заарештована і ув'язнена. Улас Самчук вважав, що сам він уник такої долі тому, що відносно швидко залишив територію Протекторату, як також категорично заперечив в гестапо будь-яку приналежність до політичних організацій, видаючи себе за непартійного, аполітичного письменника. Довести це було нелегко, бо політичні переконання Уласа Самчука на той час були загальновідомими.
В кінці серпня 1939 року він був спрямований О.Ольжичем до Берліна, де Володимир Стахів запропонував йому роль референта радянської преси [43,с.178]. У Берліні, в пансіоні «Барбаросса», Улас Самчук зустрів початок Другої світової війни [43,с.145]. Згодом він повернувся до Праги, звідки виїхав до Відня [43,с.156] з наміром «по слідах війни дістатися до Галичини» [43,с.177], що йому, однак, не вдалося.
Літо-осінь початок зими 1940 року Улас Самчук працював у міністерстві фінансів в околицях містечка Табора [43,с.185]. Там його провідували О. Ольжич, М. Михалевич з дружиною, Олег Лащенко, Люба Устіянович, Катерина Білецька, про що остання згадує у спогадах [44,с.19]. 9 грудня 1940 року Улас Самчук повернувся до Праги [43,с.186], де зустрів новий 1941 рік [43,с.169] і перебував до початку травня.